До 12 вересня триває фестиваль «Оксамитовий сезон в Одеській опері»-2026, на якому оперна та балетна світова й вітчизняна класична спадщина сусідять із мистецтвом, яке створюється саме зараз. Наскрізна тема фестивалю «Об’єднані мистецтвом. United by Art», попри труднощі роботи в умовах воєнного часу, блискуче втілилася у двох подіях XI «Оксамитового сезону», пов’язаних із творами сучасних українських композиторів.
В арт-просторі «Бельетаж-імпреза» пройшла концертна програма «Музичні автографи часу: одеський вимір» з циклу «Нова музика України». Цей вечір представив вагомий зріз сучасної академічної музики України крізь призму творчості композиторів одеської школи, яка давно вийшла за межі регіонального контексту та стала невід’ємною частиною загальнонаціонального та світового культурного простору. Камерний оркестр театру (диригент — Олександр Перепелиця), авторка програми та ведуча, заслужена працівниця культури України Людмила Сергійчук та режисер Микола Решетньов із солістами ОНАТОБ за годину примусили пережити широку палітру емоцій.
Вже не з нами Юлія Гомельська, але не втратив свіжості звучання її ліричний твір «Непрошептані слова», який виконала Юлія Терещук. Стриманий Хорал для камерного оркестру Ганни Гаврилець змінився полум’яним Скерцо для струнного оркестру Олексія Сурових, де сучасну хореографію Олесі Шляхтич виконували артисти балету Поліна Євтушенко та Ернест Кірсенко. Вокальний твір Ганни Копійки «Усе моє» на слова Ліни Костенко виконала Марина Наймитенко. «Пісня без слів» для скрипки та струнних Богдана Сегіна пролунала за участю соліста Олександра Анісімова, а Тетяна Муляр вразила темпераментною Арією Примари з опери «Доля Доріана» провідної композиторки України Кармелли Цепколенко. «Українська пісня» для камерного оркестру Олександра Красотова завершила програму.
А незабаром вже не камерний, а великий твір вперше постав на сцені театру. Прем’єру сучасного балетного перформансу «Сніг у Флоренції» за драматичною поемою Ліни Костенко та з музикою Золтана Алмаші створювали балетмейстерка-постановниця та авторка лібрето Олеся Шляхтич, художник-сценограф Петро Богомазов, художниця з костюмів Тетяна Овсійчук, відеограф Євген Фарапонов. Місце за диригентським пультом зайняв маестро Ігор Чернецький.
Музика вистави мело-дійна, з яскравими тембровими рішеннями, і досить складне лібрето розкривається завдяки виразності музичної та хореографічної складових. В основі сюжету — історія учня Мікеланджело, скульптора Джованні Франческо Рустичі, довгий час непопулярного в Італії. З вересня 2010-го по січень 2011 року проходила виставка творів Рустичі у Палаці Барджелло, де традиційно зібрані видатні твори іта-лійського Середньовіччя й Відродження.
Виставка стала результатом багаторічної праці мистецтвознавців та реставраторів, які зібрали твори Рустичі з різних музеїв Європи та Америки. Крім знаменитої скульптурної групи Йоана Хрестителя, Левіта й Фарисея, знятих з порталу флорентійського Баптистерія, було виставлено близько сорока робіт скульптора у бронзі, теракоті, мармурі, майоліці. Батальні скульптури з кінськими постатями і зворушливі Мадонни, створені Рустичі, побачив увесь світ. А Україна вже знала поему Ліни Костенко, присвячену іта-лійському скульптору.
Старого Рустичі, який доживає вік у французькому монастирі, танцює Станіслав Скриннік, його примарного молодого двійника, ще успішного та знаменитого, — Роман Лобкін. Старий вже зневірився, молодий не розуміє, як можна було дожитися до такого зубожіння… Серед ченців плете свої інтриги, ходячи околяса, пустотливий Чортик (Саїт Ха-лімжанов). У спогадах молодого митця оживає мила Флоренція, де завдяки меценатам при владі процвітало мистецтво. Несамовито танцюють Музи — Калліопа (Христина Ветчінкіна), Мельпомена (Катерина Томашек), Кліо (Катерина Бурдік), Талія (Поліна Работіна), Евтерпа (Анна Гречиха), Ерато (Анастасія Шепетуха), Терпсіхора (Анастасія Кубарєва), Полі-гімнія (Анастасія Черняк), Уранія (Катерина Гідзіль). Партію Мікеланджело виконує Ендрі Кендро, а красуню Маріеллу танцює Олена Добрянська. Покинувши Флоренцію та Маріеллу, Рустичі шукає успіху при дворі французького короля Франциска І (Андрій Кунтиш).
Король кладе на голову скульптора лавровий вінок — холодний, безживний, важкий. Але втікаючи від випробувань, від війни, митець розгубив натхнення і в цілому талант… Віднині уламки скульптур та болісні спогади оточують його. Пелена снігу, який у рідній Італії нечасто йде, вкриває знерухомілого старого, як символ завершення життєвого циклу та примирення з дійсністю.
Вірний чи невірний вибір зробив замолоду талановитий чоловік, не нам судити, але ми можемо врахувати його досвід і не припуститися власних помилок.
Марія ГУДИМА.
Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.
