В Одеському муніципальному музеї особистих колекцій імені О. В. Блещунова (Польська, 19) відбулося відкриття виставкового проєкту «Для Одеси з любов’ю». Подію приурочено до 40-річчя заснування першого і єдиного в Україні Музею особистих колекцій, і за традицією публіці представляють одного з відомих збирачів предметів, пов’язаних з матеріальною культурою нашого міста.

Головним партнером проєкту став Олександр Соломонович Фрідман — справжня легенда Одеси, відомий краєзнавець, дослідник архітектури та засновник знаменитого домашнього «Музею епіграфіки старої Одеси». У гостинних залах музею Блещунова він вперше презентує частину свого уні­кального зібрання.

— Цією виставкою я намагаюся розповісти про те, що я роблю і навіщо, — каже Олександр Соломонович. — Люди, а особливо історики, часом брешуть. Як з’ясувати, де правда, а де неправда? В матеріальну культуру я вірую, як у бога, її можна помацати руками. Займаюся речами, що були вироблені та придбані в Одесі, і на базі цих речей намагаюсь робити висновки. От я зараз розповім вам одну історію, а висновків робити не буду. От скажіть мені, хто є винахідником радіоприймача? Попов? А за кордоном ніхто не сумнівався, що радіо зробив Марконі. Казати можна все, що завгодно. Тож я в інтернеті набираю англійською на відповідних сайтах, що хочу придбати радіо­приймач Марконі, отримую 10 тисяч пропозицій. На інших сайтах російською пишу: хочу придбати радіоприймач Попова. Жодної пропозиції! А висновки робіть самі…

Фокус експозиції: історія та сучасність. Виставка досліджує побут, міський колорит та історію Одеси крізь призму «крихких свідків» минулого — предметів, що були створені для сфери містобудування, медицини, бізнесу та кулінарії. Усі вони були виготовлені на місцевих виробництвах або спеціально для нашого міста і з гордістю позначені клеймами з написами «Зроблено в Одесі» та «Зроблено для Одеси».

Крім історичного екскурсу, проєкт ставить важливі питання: як ці традиції турботи про місто і його мешканців продовжуються зараз, попри воєнний стан, та що створюється для Одеси сьогодні з думкою про її майбутнє?

      Олександр Фрідман присвятив роки порятунку автентичного вигляду рідного міста, що поступово зникає. Його локація на вулиці Новосельського, 58, є культовим місцем для шанувальників історії міста. Частина цієї унікальної хроніки одеського побуту — старовинні важелі, медичне приладдя, парфумерні флакони, посуд для страв за ідеальними рецептами та цегла з клеймами.

— Цеглини, що вироблялися та використовувалися в Одесі, становлять важливу частину моєї колекції, — каже Фрідман. — Одеса не вміла виробляти вогнетривку цеглу. Її завозили з Луцька, з Рівного. Будівельну цеглу виробляли в Одесі місцеві підприємці брати Ганс та Адольф Гаук, Фішер, Сігал та інші. Най­більша частина цеглин вироблена на кількох розташованих у нашому місті підприємствах Давида Мордковича Бланка. Можу похвалитися, що коли я був електриком-монтажником, співпрацював із потомком Дурицького, який був партнером Бланка.

Місцевий вапняк-черепашник, з якого будували стару Одесу, надто швидко вбирає вологу, і тому потреба в червоній цеглі стала нагальною. Її виробництво в Одесі почалося у 1802-му. Цікаво, що першою цеглиною, що стала підмурівком колекції Олександра Соломоновича, виявилася та, що залишилася після того, як його товариш розламав білу кахляну піч.

— Нам обом було далеко за сорок, — каже колекціонер. — Він знайшов білу цеглину з прізвищем «Зільберман». Він не цікавився цеглою, пічками, просто хотів вивільнити зайвий квадратний метр жилої площі, зекономити на власній кухні. Коли він почув, що я цікавлюся такими речами, приніс мені її. І ще один експонат я отримав від нього. Коли будувався Одеський оперний театр, застосовувалися алебастрові дошки: форма викладалася очеретом, заливалася алебастром, усе застигало. З таких дошок робили регуляторні кімнати, завдяки пористому очерету створювалася чудова звукоізоляція. Взагалі я дуже задоволений, як дизайнерами зроблено експозицію, адже в мене вдома все зберігається, так би мовити, квадратно-гніздовим способом…

Додамо, що до орга­нізації проєкту долучилися ГО «Піксельовані реальності», «Аптека Гаєвського» та бренд «Смажимо каву в Одесі» (зазначимо, що сьогодні це один з небагатьох брендів, що збе­рігає давню традицію презентації та популяризації рідного міста через власну назву).

Софія ЛЕВКОВИЧ.
Фото Олександра СІНЕЛЬНІКОВА.