Суперечки у відносинах між Польщею і Україною, що відбуваються останнім часом і пов’язані з Указом Президента України Володимира Зеленського про присвоєння одному з бойових підрозділів Збройних Сил України імені героїв УПА, безумовно, засмучують багатьох українців, викликають занепокоєність. Адже і в України, і у Польщі спільний ворог — путінська росія. У такій ситуації нашим державам потрібно виступати єдиним фронтом, зосереджувати загальні зусилля на відсічі ворогу, протистояти йому, а не повертатись у минуле 80-літньої давнини.
Ніхто не ставить під сумнів право наших колег з Польщі висловлювати свої погляди на ту, чи іншу історичну подію, давати їй свою власну оцінку, називати одних учасників історичних подій борцями за справедливість, а представників іншої сторони — ворогами і катами. Це їх право незалежно від того, сподобається це нам в Україні чи ні.
Але так само ніхто у Польщі не в змозі заборонити Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України Президенту країни Володимиру Зеленському задовільнити прохання військовослужбовців ЗСУ про присвоєння їх частині імені героїв УПА! Як мені здається, у даному випадку толерантність — один з проявів демократичного підходу до таких гострих питань, як історична правда, особливо у міжнародних стосунках.
А чи можливий взагалі такий зважений, толерантний підхід к існуючим історичним питанням, історичним особистостям, коли на одні й ті самі події (на кшталт як Волинська трагедія) існують прямо протилежні погляди? Впевнений, що таких прикладів існує багато, наведу один з них, як на мій особистий погляд, дуже красномовний.
У 2021 році Одеський морський порт з дружнім візитом відвідав бойовий корабель — есмінець управління військово-морських сил Італії, на його борту був номер D 560. Але в пресі і на телебаченні ще до візиту корабля було назване повне ім’я, яке він носив: «Луїджи Дюран де ла Пенне». Мені це ім’я одразу здалось знайомим, я подивився в Інтернеті і згадав, коли і де раніше чув про нього.
Лейтенанта Луїджи Дюрана де ла Пенне згадував у своїй книзі «10 флотилія МАС» колишній італійський військовий моряк-підводник князь Валеріо Боргезе, цю книгу я прочитав ще школярем. Зазначений моряк, бойовий пловець-підводник, став дуже відомим у Італії під час Другої світової війни, коли разом з іншим моряком зі своєї флотилії Еміліо Б’янкі 19 грудня 1941 року власноруч замінував лінкор Великої Британії «Валієнт», який стояв на рейді порту Олександрія (Єгипет). Після вибуху підводної міни лінкор більше ніж на півроку вибув з ладу, ремонтувався і не приймав участі у бойових діях.
Це був величезний успіх ВМФ Італії. Але сама операція по мінуванню лінкора була надзвичайно важкою, складною і небезпечною для безпосередніх виконавців. Лейтенанту і його колезі треба було на саморухающийся торпеді у напівзануриному стані (на поверхні води знаходились тільки їх голови) знайти вночі на рейді порту британський корабель, пройти до нього декілька міль, наблизитись, одягнути кисневі маски, зануритись під дно лінкора, встановити міну, привести в дію вибуховий пристрій на визначений час і також таємно відступити. І все це належало виконувати обережно, тому як гідроакустики лінкора спостерігали за підводними човнами, а з палуби корабля здійснювалось спостереження за поверхнею моря.
Підводні диверсанти виконали завдання, встановили мину, але як тільки піднялись на поверхню були схоплені англійськими моряками. Їм пощастило, що їх відразу не вбили. Хоча було цілком зрозуміло, що робили вночі біля військового корабля одягнені у водолазні костюми підводні бойові пловці. Їх посадили у трюм корабля — це був прямий натяк, що як станеться вибух, вони загинуть першими. Незважаючи на реальну загрозу загибелі, щоб виконати бойове завдання, лейтенант Луїджи Дюран де ла Пенне тримався і мовчав, поки, за його розрахунком, до вибуху не залишилось мало часу, і тільки після цього розповів англійцям, що замінував лінкор, і зараз пролунає вибух. Йому і колезі знову пощастило: після вибуху вони дійсно постраждали, але залишились живі. До кінця війни підводники знаходились в полоні у англійців.
Зазначені події переконливо свідчать, що лейтенант ВМФ Італії Луїджи Дюран де ла Пенне був вірним військовій присязі і служив Дуче (Муссоліні) цілком свідомо і серйозно.
До речі, можна відмітити, що оскільки Муссоліні вважав Гітлера своїм другом і союзником, Італія під час Другої світової війни воювала на боці фашистської Німеччини, і бойові пловці-підводники з 10-ї флотилії МАС брали участь у боях проти радянських військ на Чорному морі. Вони мінували порти і морські шляхи, на їх мінах підірвались декілька радянських військових та цивільних суден. Про боротьбу радянських партизан з італійськими бойовими пловцями у окупованій фашистами Одесі на кіностудії імені Олександра Довженка у 1966 році був знятий художній фільм «Їх знали тільки в обличчя», з відомими на той час акторами Іриною Мирошниченко та Олександром Білявським.
Після звільнення з полону Луїджи Дюран де ла Пенне повернувся до Італії і продовжив військову службу, підіймався по кар’єрних сходах. З часом він став адміралом, був на дипломатичній роботі, обирався до парламенту Італії, займав посаду заступника міністра військово-морських сил Італії. На його честь після смерті був названий новий побудований ескадрений міноносець, який увійшов до складу ВМФ Італії у 1993 році.
Усі післявоєнні роки за життя Луїджи Дюран де ла Пенне вважався національним героєм Італії.
Про це слід згадати, тому що Італія — активний член НАТО, штаб командування об’єднаних сил Північноатлантичного блоку знаходиться на території Італії, в Неаполі. Збройні сили Італії, і в першу чергу військово-морський флот Італії, приймає безпосередню і активну участь у всіх навчаннях, тренуваннях та інших загальних заходах НАТО в басейні Середземного моря. А ескадрений міноносець «Луїджи Дюран де ла Пенне» входить до складу корпусу швидкого реагування НАТО. Тобто, приймаючи участь у спільних з моряками інших країн — членів НАТО заходах, зазначений міноносець неодноразово діяв поруч з представниками ВМФ Великої Британії. Але це ніколи не викликало ніяких протестів або створення нештатних ситуацій: моряки обох країн ретельно виконували поставлені їх командуванням завдання.
Цілком зрозуміло, що з «дружнім візитом» ескадрений міноносець «Луїджи Дюран де ла Пенне» до Великої Британії ніхто не спрямує, бо у Великій Британії добре пам’ятають підрив і значні втрати, пов’язані з вибухом на лінкорі «Валієнт», і виконавців цього вибуху. Але й мітингів протестів, демонстрацій, засідань і навіть обговорювання в парламенті у зв’язку з присвоєнням імені італійського бойового пловця-підводника минулої війни, який воював на боці фашистської на той час країни, сучасному військовому кораблю Італії, теж ніхто не організовував та й вряд чи організує у майбутньому. Такий стриманий підхід до питань історичного минулого, на мою думку, і є толерантність і повага до чужої історії і її героїв.
Як мені здається, нашим сучасним українським дипломатам не завадило б уважніше подивиться на світове історичне минуле, пошукати інші схожі красномовні приклади толерантності у стосунках між державами, історичними особистостями і активніше користуватись ними у повсякденній роботі, особливо у тих ситуаціях, коли на одні й ті ж події існують протилежні погляди.
Сергій ЧЕРНИХ.
Ветеран Чорноморського морського пароплавства.
