Завершуємо знайомити з учасниками відбіркового туру міжнародного творчого змагання під назвою Slamovision. Нагадаємо, що цей проєкт об’єднав поетів із міст літератури ЮНЕСКО, до числа яких входить Одеса. У минулорічному відбірковому турі перемогла Катерина Харченко, а потім у Дубліні у творчому марафоні, в якому брали участь 18 поетів з різних країн світу, зайняла четверте місце.
Незабаром знову розпочнеться новий відбірковий тур, який визначить, хто з одеських поетів у цьому році представлятиме місто на міжнародному рівні.
А серед тих, хто у минулому році справив особливе враження на журі, був Тимофій Безверхов (творчий псевдоним — Їжак). Йому 21 рік, одесит, бакалавр психології, рекрутер, ніде не публікувався. Задаємо перше питання:
— Чим для вас відрізняється слем-поезія від «традиційної» письмової поезії — у процесі створення, у взаємодії з аудиторією, у призначенні?
— Створення — це більш чіткі рамки, в цілому набагато зручніше. Взаємодія з аудиторією — вона повинна бути яскравішою, у мене з цим поки паршивенько. Але вона має бути яскравішою, бо журі оцінює і як ти читаєш, безумовно. Призначення. В цілому «призначення» залежить від суті поезії. Якщо умовна поезія про любов, то її призначення піднімає драматичну проблему автора або авторки. Але я не бачу серйозної різниці в призначенні слем-поезії від традиційної.
— Яка головна тема чи ідея вашого виступу — і чому саме зараз вона є для вас важливою?
— Це слова. Я великий фанат Eminem, він дуже вплинув на мою творчість. І тому мені подобається римування. Англійською римувати набагато легше, ніж українською. Тому я люблю грати зі словами і робити те, що називається syllable rhyme (складова рима — прим. ред.). Найскладніше — тримати сюжет. Фактично це про те, що є поезія. Я розбираю її буквально, розрізаю, як на операційному столі, розбираю по шматочках і під мікроскопом дивлюсь, що ж виходить.
— Які очікування або надії ви маєте тепер після виступу одеської поетеси на сцені Дубліну: для себе, для одеської літературної спільноти, для ролі поезії в суспільстві?
— Одеська поетична спільнота розширюється і стає вагомішою. Особливо враховуючи, що Катя була в Дубліні і зайняла четверте місце. Це ніби «нічого собі», враховуючи силу опонентів. Це навпаки дуже круто. Це серйозний крок уперед.
Роль поезії в суспільстві — від одного виступу в Дубліні вона не зміниться, але може розширитися. Питання — працювати з новою аудиторією, а не з просунутими людьми, яких можна розбудити серед ночі, і вони розкажуть всю біографію Розстріляного Відродження.
— Що для вас означає говорити вірш уголос? Чим відрізняється поет, який пише, від поета, який стоїть перед людьми?
— Це питання зміни того, як ти подаєш текст. Написаний текст може по-різному читатися різними авторами. Як приклад, я завжди приводжу свій вірш, особливо останній: якщо його читати, він дуже важкий. А коли його говориш, завдяки експресії, акцентуації на конкретних складах і римі, він стає зрозумілішим і конкретнішим. Поет, який стоїть перед людьми, має писати так, щоб люди його розуміли.
— Коли ви думаєте про майбутнє — якою ви уявляєте свою поезію через п’ять років? Чого б вам хотілося для себе, для інших, для міста, для світу?
— Чесно, я не передбачаю майбутнє. Я нічого не хочу для себе, для інших, для міста, для світу. Все росте і пливе. Коли садиш помідори, не має сенсу давати їм сакральну мету вирости такими чи іншими. Ні. Ти садиш — вони ростуть. Є надія, але мету давати помідорам — дуже тупо.
Інтерв’ю вела Майя ДІМЕРЛІ.
Керівник офісу «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО».
