Наприкінці червня — на початку липня Одесу та природоохоронні території області відвідали польські журналісти Станіслав Лубєнський і Міхал Борецький. Метою їхньої поїздки було зібрати свідчення про вплив російської війни на природу України — птахів, морських ссавців, водно-болотні угіддя, заповідні екосистеми та людей, які продовжують їх захищати.

Мені випала відповідальна місія супроводжувати польських гостей. Станіслав Лубєнський — відомий польський письменник, журналіст, натураліст і україніст, автор книжок про птахів, взаємини людини з природою та забруднення довкілля. Він очолює Загальнопольське товариство охорони птахів (OTOP) і веде на Польському радіо природничу програму «Князівство птахів».

Не лише вирви й пожежі

Так, вплив війни на природу не можна виміряти тільки кількістю вирв, зруйнованих будівель або вигорілих гектарів. Він значно складніший.

Вибухи породжують ударні хвилі, вібрацію та тривалий шум. Уламки ракет і безпілотників містять метали, паливо та інші речовини, які потрапляють у ґрунт і воду. Пожежі знищують не тільки очерет чи суху траву, а й гнізда, кладки, безхребетних, насіння рослин і мікроорганізми, від яких залежить відновлення екосистеми. Птахи особливо чутливі до таких змін. Покинуте гніздо, зміна строків міграції, зникнення виду зі звичної ділянки або невдала спроба розмноження можуть бути першими сигналами порушення природної рівноваги. Саме тому птахи стають не лише жертвами, а й живими свідками війни.

Місто, де війна змінила навіть звуковий ландшафт

У перший день перебування гостей ми показали їм центр Одеси, портову частину міста та будівлі, пошкоджені російськими ракетами й ударними безпілотниками.

Для людини вибух — це кілька секунд жахливого звуку. Для тварин його наслідки можуть тривати набагато довше. Птахи залишають місця відпочинку, кажани втрачають сховища, нічні спалахи й пожежі порушують орієнтацію мігруючих видів. Після руйнування будівель зникають гніздові ніші серпокрильців, ластівок, горобців і голубів.

Водночас природа демонструє дивовижну здатність пристосовуватися. Навіть у воєнній Одесі продовжують гніздитися припутні, дятли, шпаки, дрозди, сови та серпокрильці. Однак не слід плутати пристосування з благополуччям: те, що птах вижив, ще не означає, що умови його існування залишилися безпечними.

Куяльник: прямі й приховані наслідки

У Куяльницькому національному природному парку відомий еколог, заступник директора парку Олег Деркач розповів польським журналістам про різні прояви воєнного впливу.

Над територією парку проходять траєкторії ракет і шахедів. Після одного з влучань утворилася велика вирва, яка заповнилася водою. Падіння уламків спричиняє пожежі, створює ризик хімічного забруднення лиману та порушує спокій птахів.

Не менш небезпечними є вторинні наслідки. Через кадровий дефіцит бракує пра­цівників служби охорони й фахівців природничого профілю. Будівельні відходи з пошкоджених будинків інколи опиняються на природних територіях. Інженерні оборонні споруди можуть змінювати рух ґрунтових вод, а колючий дріт і малопомітні загородження перетворюються на пастки для ссавців та птахів.

Війна руйнує екосистеми не одним ударом — вона запускає цілий каскад взаємопов’язаних змін.

Нижній Дністер: коли війна приходить у дім природоохоронця

Нижньодністровський національний природний парк охороняє одну з найцінніших водно-болотних територій України. Плавні, озера, протоки й очеретяні зарості є місцем гніздування, міграційних зупинок і зимівлі десятків тисяч птахів.

В Одеській області наслідки ро­сійської екологічної диверсії на Дністрі проявилися в середині березня 2026 року у вигляді двох локальних плям нафто­продуктів площею близько 200 та 400 квадратних метрів. Концентрація хі­мікатів у воді регіону також зафіксувала перевищення гранично допустимих норм у 2,5 рази. Завдяки професійним діям адміністрації та інспекторів Нижньодністровського НПП забруднення вдалося локалізувати в межах русла й мінімізувати його потрапляння в уразливі заповідні плавні.

Ракетні атаки на міст через Дністер несуть загрозу не лише транспортній інфраструктурі. Вибухи відбуваються поряд із заплавою, уламки потрапляють у природне середовище, а сильний шум поширюється над значною частиною плавнів.

Особливо вразила польських гостей історія родини наших колег — Юлії та Петра Тернових у селі Маяки. Їхній будинок, у якому протягом десятиліть жили люди, пов’язані з дослідженням і збереженням Дністра, зокрема батько Вадим Петрович Гонтаренко, було зруйновано прямим російським ракетним влучанням. Родина дивом урятувалася, встигнувши сховатися у підвалі.

За кожним природоохоронним звітом стоять живі люди. Вони втрачають домівки, переживають обстріли, проводжають близьких на фронт, але продовжують працювати й оберігати природу.

Тузлівські лимани: міжнародне визнання серед війни

У Національному природному парку «Тузлівські лимани» журналісти зустрілися з в.о. директора Іриною Вихристюк, начальником наукового відділу парку Іваном Русєвим та працівниками установи.

Тут особливо виразно проявляється поєднання крихкості природи та стійкості людей. На лиманах тримаються сотні рожевих фламінго, які знову намагаються використати цю територію для розмноження. Проте гніздова колонія є надзвичайно чутливою до шуму вибухів, появи безпілотників і будь-якого турбування.

На узбережжі продовжують знаходити загиблих дельфінів, у тому числі азовок — найменших чорноморських китоподібних. Причину смерті кожної окремої тварини можна встановити лише після спеціального дослідження, але вибухи, мінування, гідроакустичне навантаження та хімічне забруднення формують небезпечний комплекс воєнних чинників.

І все ж навіть у таких умовах праця українських природоохоронців отримує світове визнання. У жовтні 2025 року семеро рейнджерів НПП «Тузлівські лимани» стали лауреатами престижної Міжнародної нагороди рейнджерів IUCN–WCPA. Нагороду вручили на Всесвітньому конгресі Міжнародного союзу охорони природи в Абу-Дабі — за мужнє збереження українських лиманів і дикої природи під час війни. Це не просто почесна відзнака. Це свідчення того, що світ бачить і цінує працю людей, які охороняють природу там, де кожен робочий день може бути пов’язаний із небезпекою.

Дельта Дунаю: понад десять тисяч гектарів у вогні

У Вилковому польські журналісти зуст­рілися з відомим орнітологом і знавцем дельти Дунаю Михайлом Жмудом. За його словами, Дунайський біосферний заповідник дедалі частіше потерпає від падіння російських безпілотників. Очеретяні масиви в суху й вітряну погоду спалахують майже миттєво, а гасити пожежі у важкодоступних плавнях надзвичайно складно.

Лише дві великі пожежі цьогоріч охопили понад 10000 гектарів природних територій. Під час таких пожеж гинуть дрібні ссавці, плазуни, земноводні, комахи та кладки птахів, знищуються кормові ділянки й захисні очеретяні зарості.

Вогонь впливає не лише на поточний сезон. Після вигорання змінюється структура рослинності, мікроклімат і водний режим території. Для відновлення окремих природних комплексів можуть знадобитися роки.

Війна завдає удару й по туристичній інфраструктурі, яка допомагала людям відкривати для себе природу дельти. Михайло Жмуд розповів, що незадовго до нашого приїзду два безпілотники влучили в котеджну частину комплексу зеленого туризму «Пелікан». Було пошкоджено й зруйновано кілька гостьових будиночків.

Це ще один важливий аспект війни: знищується не лише природа, а й інфраструктура екологічного туризму, завдяки якій місцеві громади були економічно зацікавлені у збереженні птахів, плавнів і природних ландшафтів.

Чорноморськ: олія, резервуари й море за бетонними тетраподами

У Чорноморську польські журналісти побачили зруйновані резервуари для зберігання рослинної олії та морське узбережжя, заставлене бетонними тетраподами. Ці велетенські конструкції стали частиною воєнного пейзажу. Вони захищають берег і ускладнюють можливу висадку російського десанту, але водночас змінюють звичний вигляд узбережжя, пересування людей і тварин.

Великі резервуари для зберігання соняшникової олії неодноразово зазнавали руйнувань, що призвело до масштабних еколо­гічних та економічних наслідків. У квітні після удару по портовій інфраструктурі Чорноморська було зруйновано резервуар із соняшниковою олією. Частина речовини потрапила в акваторію, де утворила пляму приблизно 400 на 200 метрів. Під час наступної атаки на інший термінал було пошкоджено резервуари та сталося витікання кілька тисяч тонн олії. Минулі подібні розливи в Одеській області (наприклад, у порту Південний) призводили до масової загибелі пірнікоз, яких десятками викидало на хвилі розливу.

Рослинна олія здається безпечною лише на кухні. У морі вона стає серйозною загрозою: склеює пір’я водоплавних птахів і руйнує його складну мікроструктуру. Птах втрачає водонепроникність і теплоізоляцію, намокає, швидко переохолоджується, не може нормально плавати й літати. Потрапляючи у воду у великій кількості, олія також утворює плівку, порушує газообмін, з часом осідає на дно й впливає на донні організми.

Одеський зоопарк як центр порятунку

Окремою сторінкою поїздки стало відвідання Одеського зоопарку та розмова з завідувачем науковим відділом Ігорем Біляковим, який багато років очолював установу.

У перші місяці повномасштабного вторгнення зоопарк став справжнім прихистком для домашніх тварин, яких господарі не могли взяти із собою під час евакуації. Сюди приносили папуг, канарок, кроликів, шиншил, хом’яків, черепах, змій, ігуан та інших тварин. За оприлюдненими даними, за роки війни через Одеський зоопарк пройшло близько 1700 врятованих тварин, серед яких приблизно 1400 домашніх і 300 диких.

Зі зруйнованого обстрілами харківського «Фельдман Екопарку» до Одеси евакуювали пару білих левів. Після підриву Каховської ГЕС зоопарк прийняв майже 300 жаб, тритонів, черепах, вужів, ондатр та інших тварин, винесених водою до чорноморського узбережжя. Більшість із них після реабілітації повернули у природу. Працівники зоопарку також рятували пірникоз, забруднених рослинною олією. Такі операції потребують спеціальних мийних засобів, стабільного теплового режиму, ветеринарного контролю й тривалої реабілітації. Навіть за належної допомоги врятувати вдається не всіх.

Ботанічний сад: між розбитим склом і живою історією

У Ботанічному саду ОНУ імені І. І. Мечникова ми говорили про рослини, птахів і збереження наукових колекцій під час війни.

Від російських атак тут неодноразово страждали теплиці, адміністративні приміщення й рослини. Після удару безпілотників у вересні минулого року одна з теплиць була зруйнована вщент, пошкоджено лимонарій і втрачено частину колекції.

І все ж сад продовжує жити. У пальмовій оранжереї гостям показали старі саговники — рослини з давньої еволюційної групи, що існувала на Землі ще до появи сучасних квіткових рослин. За словами працівників саду, ці екземпляри були подаровані Варшавським університетом Одеському університету близько 160 років тому. Символічно, що через півтора століття польські журналісти знову стояли біля цих живих свідків наукових зв’язків між Одесою і Варшавою.

Цікавою орнітологічною зміною стало формування в саду помітного зимового скупчення припутнів. Відсутність полювання під час воєнного стану, ймовірно, стала одним із чинників, що сприяли зростанню довіри цих птахів до міського середовища. Водночас важливу роль відіграють м’які зими, наявність корму, старі дерева та безпечні місця для ночівлі.

Це приклад синурбанізації — поступового пристосування диких тварин до життя поруч із людиною. Це наступний, глибший етап адаптації, який є специфічною формою синантропізації виключно в умовах великих міст. Це процес формування особливих, внутрішньо­міських (урбанізованих) популяцій.

Навіщо світові ці свідчення

Польські журналісти, залишаючи Одещину, повезли із собою записи розмов, фотографії, польові враження та історії людей, які захищають природу в умовах війни.

Такі поїздки надзвичайно важливі. Вплив бойових дій на довкілля не завжди помітний одразу. Частина наслідків проявиться через роки — у змінах чисельності птахів, забрудненні донних відкладів, зникненні окремих оселищ, порушенні міграційних шляхів і збідненні генетичного різноманіття. Тому нам потрібні систематичний моніторинг, лабораторні дослідження, картографування пожеж і забруднень, порівняння з довоєнними даними та міжнародна співпраця.

Природа не може виступити на пресконференції. Вона не напише звернення до міжнародних організацій і не розповість про пережитий вибух. Її голосом мають стати науковці, природоохоронці, журналісти й усі люди, здатні бачити за згарищем не просто випалений очерет, а зруйновану домівку тисяч живих істот.

І поки над Нижнім Дністром летять пелікани, на Тузлівських лиманах збираються фла­мінго, у дельті Дунаю відроджується очерет, а в одеських парках зимують вяхирі, ми зобо­в’язані досліджувати, документувати й захищати.

Бо боротьба за природу України — це боротьба за країну, в якій житимуть майбутні покоління.

Сергій Курочкін.
Кандидат біологічних наук, еколог, орнітолог, провідний фахівець відділу еколого-освітньої роботи Нижньодністровського національного природного парку, голова Одеського відділення Українського товариства охорони птахів.