На фотографії, зробленій 1906 року у відомому одеському ательє Чеховського та Білоцерковського, зображена гарна, життєрадісна дівчина — Ольга Семенівна Ручко. У той час вона служила домашньою вчителькою і подарувала цей портрет своїй учениці, що було цілком звичайною практикою для початку ХХ століття. Згодом Ольга Семенівна стане начальницею жіночої гімназії, але до того часу, вийшовши заміж, вона вже носитиме прізвище Белен-де-Баллю.

Ольга Ручко народилася 16 (28) червня 1877 року в родині колезького асесора Семена Івановича Ручка, згодом — статського радника, керівника Одеського казначейства, та його законної дружини Надії Василівни (уродженої Пирогової). Закінчивши гімназію Анни Бракенгеймер, Ольга з 1901 року служила домашньою вчителькою.

16 (29) серпня 1909 року в Покровському храмі Одеси Ольга вінчалася зі штабс-капітаном 16-го стрілецького Імператора Олександра III полку Аркадієм Йосиповичем Белен-де-Баллю. Але їхнє сімейне щастя тривало недовго: 29 серпня (11 вересня) 1914 року Аркадій загинув у боях Першої світової війни і був похований у Попелянському лісі в Галичині.

Близько десяти років Ольга Семенівна була начальницею жіночої гімназії на розі вулиць Полтавської Перемоги (нині Канатна) та Успенської. До неї в цій будівлі розташовувалася гімназія Генрієтти Березіної. Деякі викладачі її гімназії згодом працювали і в навчальному закладі Белен-де-Баллю.

Так, наприклад, тут залишилися служити викладачі малювання — відомі художники Киріак Костанді та Павло Волокідін, а чистописання викладав художник Володимир Бальц. Продовжив тут  педагогічну діяльність і Петро Біціллі — видатний історик, який емігрував з Одеси у 1920 році. За кордоном він викладав в університеті Скоп’є, а потім довгі роки очолював кафедру нової історії Західної Європи в Софійському уні­верситеті в Болгарії.

Головою педагогічної ради у 1910 році був статський радник Артемій Орбінський, відомий одеський учений-астроном. Математику викладали також астрономи Євген Шодо та Федір Бабичев. Останній  був найкращим другом Орбінського.

З гімназії Ольги Шольп сюди перейшла викладачка російської мови Олександра Ручко (у шлюбі Федоренко) — сестра Ольги Семенівни. Вона організувала підготовче училище для дітей обох статей у будівлі гімназії. Викладачем фізики та космографії був Володимир Кондогурі — племінник Ольги Белен-де-Баллю (син її сестри Любові).

Олександр Прендель, який викладав природничу історію, згодом став відомим зоологом, гідробіологом і паразитологом (кандидат біологічних наук, професор).

Однією з наглядачок була Марія Хлопова. За спогадами заслуженої вчительки України Лідії Адольфівни Щербини — двоюрідної онуки Ольги Белен-де-Баллю (бабуся Лідії Адольфівни, Марія Ручко, у шлюбі Щербина, була рідною сестрою Ольги), Хлопова була пристрасною театралкою і до кінця своїх днів була частим гостем у родині викладача, професора кафедри російської літератури Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова (нині ОНУ) Олексія Щербини.

Станом на 1 січня 1914 року в гімназії налічувалося 385 учениць, а через рік — 389. Всього службовців у навчальному закладі було 40 осіб. На той момент у гімназії Ольги Белен-де-Баллю функціонувало сім основних класів, восьмий додатковий, один паралельний і один підготовчий. Середня вартість навчання однієї учениці становила 102 рублі 29 копійок. Загальна середня успішність — 97,7 %.

З відомих учениць гімназії можна згадати Берту Рейнгбальд, яка згодом стала видатною піаністкою та музичною педагогинею. Серед її учнів — Еміль Гілельс, Оскар Фельцман, Ісидор Зак та багато інших.

За даними дослідниці Олени Яворської, у гімназії Белен-де-Баллю навчалися дитячі друзі Валентина Катаєва з Отради — Ксенія Собєцька і Надія Огонь-Догановська (остання стала відомою театральною акторкою, заслуженою артисткою України, 1947). Тут же навчалася і Марія Денисова, в яку згодом був закоханий поет Володимир Маяковський. У подальшому Денисова-Щаденко (у другому шлюбі) стала відомою художницею та скульпторкою-монументалісткою.

Квартира Ольги Белен-де-Баллю розташовувалася на першому поверсі будівлі гімназії на сучасній вулиці Канатній. Два крісла і невеликий столик з червоного дерева, які колись прикрашали її вітальню, збереглися в родині Щербиних. На 11-й станції Фонтану Ользі та її сестрам належала дача, де вони відпочивали в літній період.

У дореволюційний час учні середніх навчальних закладів Одеси повинні були дотримуватися певних правил. Так, поза домом учні були зобов’язані носити встановлену форму, жодних поблажок не допускалося. Прогулянки дозволялися з 1 травня по 1 жовтня до 9-ї години вечора, а в решту часу року — до 8-ї години вечора. Окремо зазначалася заборона на прогулянки вулицею Дерибасівською, Міським садом, вулицею Катерининською (нині Європейською), а також Миколаївським (Приморським) бульваром та Олександрівським парком (нині ім. Т. Г. Шевченка) після настання сутінків. Наприклад, про те, чому небезпечно було гуляти ввечері Дерибасівською, можна прочитати в повісті Соломона Юшкевича «Вулиця», присвяченій нелегкій долі «нестрогих дів» нашого міста.

Звичайно, заборонялося вживати спиртні напої та курити тютюн. Засуджуваним вважалося відвідування оперет, фарсів, маскарадів, ресторанів, більярдних та подібних закладів. Категорично не допускалася участь учнів у тоталізаторі.

Після приходу більшовиків Ольга Белен-де-Баллю залишилася в Одесі і працювала простою вчителькою. Навчальний заклад їй уже не належав: замість гімназій у місті з’явилися трудові школи.

У спогадах геніального піаніста Святослава Ріхтера є цікавий, хоча й вельми неточний фрагмент, присвячений сусідству в Одесі з Ольгою Белен-де-Баллю: «Белен-де-Баллю. Ольга прив’язалася до мами. (Дуже багато хто прив’язувався до мами, як тепер до Ніни Львівни.) Вона приходила до мами, премиленька, гарненька, базікала, базікала… На третій день з’явилася в гніві її старша сестра Люба, яка виявилася ще красивішою: «Тебе чекають!». Потім вона стала частою гостею, я їй теж обіцяв одружитися. У них був молодший брат Котик. Біля їхньої мами, Олени Антонівни, я теж товкся. Маленька повненька дама-квочка, я грався з її шпильками. Коли Міттельштейни поїхали, мама запропонувала Белен-де-Баллю переїхати до нас. Ми зайняли кабінет, а вони поселилися в одній кімнаті… Ольга Белен-де-Баллю раптом зникла — у Житомир. А потім мені сказали, що вона приїде з дитиною. Від якогось Барта — молодого, майже сивого чоловіка, але абсолютного бандита. Він один раз хотів її вбити. І вдруге ледь не пробив їй голову. Вона була легковажна, активістка».

Очевидно, через давність літ прославлений музикант багато сплутав. На момент описуваних подій Ользі Белен-де-Баллю було вже близько 45 років — солідна дама, колишня начальниця гімназії навряд чи могла поводитися настільки легковажно, їхати до Житомира і заводити романи з «бандитами». Ймовірно, Ріхтер об’єднав в одному образі Ольгу Семенівну і когось із її молодших родичок. До того ж матір Ольги звали Надією Василівною (а не Оленою Антонівною), і померла вона задовго до описуваних Ріхтером подій.

Тим не менш, частка правди в цих мемуарах є. Старшу сестру Ольги дійсно звали Любов’ю (у шлюбі Кондогурі). Також підтверджується факт, що сестри Ручко жили в тому самому будинку по Лютеранському провулку, 2, у квартирі Олексія Щербини, де й  зустрічалися з родиною Ріхтера.

Останні роки Ольга Белен-де-Баллю працювала вчителькою у школі №28, яка розташовувалася за адресою: Лютеранський провулок, 4. Директором школи в той час був Олексій Щербина.

Колишня начальниця гімназії померла 26 січня 1934 року від запалення легень, ускладненого бронхіальною астмою. Її поховали на 36-й ділянці Другого християнського кладовища Одеси. Пізніше поруч з нею знайшли спокій її сестра Марія та інші члени родини Щербиних. На цьому ж кладовищі збереглися могили споріднених їм сімей Кондогурі та Чехмєтьєвих.

Після революції, у першій половині 1920-х років, у приміщенні колишньої гімназії роз­містилася трудова школа. Пізніше вона була перетворена на школу №39, яка функціонує і сьогодні як Одеська гімназія № 39.

Андрій КРАНТОВ.