Театральна лабораторія «Воля» (Садова, 13) випустила «найстрашнішу виставу» за виразом режисерки Стасі Волошиної. «Кабаре Терезін», на жаль, не вигадка, а суцільна правда, сюжет грунтується на відомих історичних подіях.
У транзитному концтаборі Терезієнштадт, що розташувався на території колишнього гарнізонного міста Терезін у Чехії, було чимало приміщень саме з такими склепіннями, як у підвальній залі «Волі». Декорації як такі майже непотрібні. Увага глядачів цілком концентрується лише на життях та долях, зіграних тонко налаштованим акторським ансамблем. А цей ансамбль молодіжний, за винятком виконавця ролі актора та режисера Курта Геррона — Сергія Довганича.
Оскільки Стася Волошина виховує юних студійців із наміром зробити їх універсальними акторами, за час вистави їм доводиться демонструвати навички драматичної гри, вокалу, танцю, сценічного бою. Матеріал цього потребує, адже саме Терезієнштадт парадоксальним чином увійшов до історії театру.
Створений у листопаді 1941 року на базі тюрми гестапо, за часи Другої світової цей табір прийняв близько 140 тисяч чоловік (серед них 15 тисяч дітей), з яких майже 33 тисячі загинули (розстрілювали на подвір’ї), а 88 тисяч було депортовано в Аушвіц та інші табори смерті, де їх вбили. Терезін звільнили радянські війська 9 травня 1945-го. Треба знати, що тут мешкала не зі своєї волі єврейська інтелігенція, літератори, актори, музиканти Західної Європи. Вимоги потішати своєю майстерністю табірну адміністрацію збігаються з прагненням в’язнів урізноманітнити табірне життя, створивши кабаре. Насправді авторів нашої вистави не надто цікавить кабаретна естетика (тіснява місця, простору і сенсу, одначе, присутні), немає тут скетчів та сатиричних номерів.
Справа в іншому, у феномені творчої натури в критичних умовах знаходити розраду в танці, наприклад, чи жонглюванні. Згадаємо оркестр на тонучому «Титаніку», там було те саме. «Або граємо ми, або грають без нас», — пояснює Курт Геррон товаришам по нещастю та мистецтву, і має рацію. Можна прожити ще деякий час, граючи, так і треба робити. Карл Рам (Олександр Власов), білява нацистська бестія, протистоїть акторам кабаре, жорстко карає чи улесливо заохочує, знаючи, чим усе скінчиться.
Поява оператора Карела Печени (його грає Катерина Загороднюк, у студії дівчатам нерідко доводиться грати чоловічі ролі, це також цікава акторська задача) повертає до знакової події 1944 року, зйомок фільму «Фюрер дарує євреям місто». Цю агітаційну стрічку, режисером якої призначили Геррона, було знято під час візиту представників Червоного Хреста. За шість годин вдалося замилити візитерам очі. Ув’язнені ліпили скульптури та керамічні горщики, слухали лекції, грали у футбол, займалися рукоділлям, усіляко вдаючи задоволення табірним життям.
Художниця Юлія Вольфторн (Маргарита Фонталіна), психотерапевт Віктор Франкл (Анастасія Чечельніцька), юна красуня Грета Клінсберг (Юлія Ткаченко) постають перед нами сьогоднішніми живими, вразливими, проте незламними особистостями. Власне, ми бачимо й нині, що мистецтво таки допомагає відчути себе людиною, навіть коли сильні світу цього відмовляють у цьому. Молодіжна вистава про це варта того, аби її побачити.
Марія ГУДИМА.
Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО
