Продовжуємо публікації, присвячені участі одеських молодих поетів у міжнародному творчому змаганні під назвою Slamovision. Нещодавно на питання відповідала член журі поетка Євгенія Красноярова (номер газети за 25 червня).
Зараз черга дуету NESHEKIM (Юлія Борзая та Олександр Самсон), який створив особливу атмосферу творчого вечора, коли проходив відбірковий тур. Перше питання:
— Що для вас означало отримати запрошення долучитися до музичної частини Slamovision? Чим вас зацікавив саме цей формат — поєднання слемпоезії та живої музики?
Олександр:
— Як завжди, можливість доєднатися до молодого покоління поетів, та взагалі творчих людей, які займаються словом і душею, — це щастя. До того ж сам формат слему — це справжність в моменті.
Юлія:
— Slamovision — це об’єднання поетів насамперед, і у цьому єднанні створюється особливе святкування самого людського життя, душі, через слова, у римах… і це чудово! Тому можливість огорнути поезію музикою і щось додати від серця до цього єднання — це краща подія, яка тільки може статися з нами. І ми дуже вдячні, що стали частиною цього дійства.
— Ви виступали між конкурсними раундами, поки журі оцінювало виступи та підраховувало бали. Чи відчували, що ваша музика стає частиною драматургії вечора — підтримує напругу, дає слухачам простір для осмислення почутого?
Олександр:
— Все це, і не тільки, відчувається, коли, як Юля казала, є об’єднання, коли ми всі разом, всі налаштовані на одне джерело. Не важливо, чи журі рахує бали, чи хтось обговорює почуте або вітає один одного після чудового виступу, драматургія сама тече, переплітається, розвивається. І музика, і поезія дають такий дар осмислити, відчути додатково щось, а музика і поезія разом — це вже пісня, і вона ще з більшою силою додає цього відчуття, почуття, роздумів, занурення, глибини. Тому все це, так, відчувалося, звичайно.
Юлія:
— Мені сподобались у самому питанні слова: «дати слухачам простір». Звичайно, коли поети виходять на сцену, і кожен читає свої вірші, віддає свою творчість — то це дуже багато інформації, емоцій, думок, і всі вони проходять через нас, через розум, через серце, і слухачі по-справжньому «вмикаються», концентруються. Створюється особлива напруга, відбувається робота мозку, відкривається місце для роздумів, розминається серце. Коли ми виходили співати, то ми дійсно хотіли створити простір, у якому вся ця інформація могла б сприйматися ніби ще одним особливим органом відчуття.
— У вашій програмі прозвучали тексти сучасних поеток — Владислави Ільїнської та Катерини Харченко. Як народжується музичне рішення для сучасної поезії? Чи відштовхуєтеся ви від ритму, образності, інтонації авторки?
Олександр:
— Взагалі писати пісні на вірші поета — це повністю відчувати те саме, що відчуває він, мені здається. Це такий момент, коли ти абсолютно розумієш про що йдеться, який стан, повністю розумієш і відчуваєш текст, сенси… Тому так, все підштовхує, звичайно, сам настрій, ритміка, рима, все народжує музику, і навпаки іноді.
Юлія:
— Нам одразу чутно музику у вірші. Звичайно, що не всі вірші — це пісні. Але коли стається такий випадок із поетичною творчістю наших друзів — Катерини Харченко, Владислави Ільїнської, Михайла Громового, Дениса Дмитрієва, Данка Пташиного, то це тому, що ми любимо наших друзів, любимо те, що вони роблять, ми з повагою до них відносимося і відчуваємо їх творчість, їх вірші. І коли стається так, що один з віршів стає піснею, то це тому, що ми почули у ньому музику одразу. І пісня пишеться дуже швидко. Напевно тому, що так має статися, хтось зверху вирішує закласти туди музику, вона просто розкривається перед нами. Ми чуємо її серцем, і кожен бере свій інструмент, і починаємо творити.
— До вашої гри впродовж виступу долучився Олексій Петухов. Як складалася ця взаємодія? Чи залишалося місце для імпровізації з вашого боку? Такі моменти дуже цікаві, але часто глядач про це навіть не здогадується.
Олександр:
— Чесно кажучи, майже кожен виступ — це імпровізація. Коли додається ще хтось — це завжди імпровізація, особливо, коли вперше граєш з музикантом. Разом з Олексієм сталася наша перша взаємодія, і це чудово. Неймовірно чуттєвий, легкий, творчий контакт — чиста імпровізація, обожнюю таке.
Юлія:
— В моменті все відчувалося дуже гармонійно, ніби ми завжди стояли на сцені разом і грали, і взагалі має так бути. Потім вже, коли я передивлялася наше відео, було дуже цікаво спостерігати за реакціями Олексія на те, куди вела мелодія, як змінювався акорд, і як, перш ніж він починав грати і додавати свій інструмент, він вслуховувався — це так цікаво, спостерігати за реакціями, за очима, за мімікою, і потім як Олексій додавав свій звук, як вплітав його, наче вшивав золоту нитку. Це красива картина. Він дуже професійний музикант. Грати разом із ним — це великий подарунок.
— Чи відчуваєте ви різницю між звичайним концертним виступом і участю в літературній події? Чи змінюється ваша внутрішня налаштованість, коли поруч звучить живе слово?
Олександр:
— Так, бо кожне слово несе свій сенс, свою глибину, свій зв’язок з вищим світом. А коли слова складаються у вірші, то це дуже важливий зв’язок.
Юлія:
— Такі літературні вечори відрізняються від звичайних концертних виступів тим, що на них присутні майже усі творці, кожен поет — творець, кожен музика — творець, і вони поєднуються між собою у єдине поле дуже високої, особливої взаємодії.
— Чи бачите ви потенціал для розвитку постійного діалогу між поетами та музикантами в Одесі? Яким міг би бути наступний крок після цього досвіду?
Олександр:
— Результатом об’єднання музикантів та поетів можуть бути пісні у будь-якій формі. Наступний крок — це
об’єднання, знов таки, у будь-якій формі, зараз мільйон способів бути на зв’язку, у творчому зв’язку, у творчій взаємодії. Це має давати результати у вигляді пісень, віршів із музикою, народжувати у світ нове.
Юлія:
— Я бачу потенціал для розвитку постійного діалогу, тому що ми, наприклад, вже постійно у цьому діалозі, та усіма силами його підтримуємо. Ми впевнені, що це буде розростатися далі, і будуть доєднуватися різні музиканти. Можливо, будуть створюватися якісь музично-поетичні вечори. Або навіть поетичні музичні вистави.
Інтерв’ю вела Майя ДІМЕРЛІ.
керівник Офісу «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО».
