Про цю розмову ми домовилися з Куртом Волкером відразу після того, як познайомилися на Ukrainian Danube Conference 2026 (про цю подію наша газета розповідала у номері за 4 червня). Але через насичений міжнародний графік відомого американського дипломата, колишнього Спеціального представника Державного департаменту США з питань України, дата інтерв’ю неодноразово змінювалася.
Зрештою розмова відбулася майже в дорозі: мій співрозмовник збирався до аеропорту, щоб вилетіти в Гданськ, де проходила міжнародна конференція, присвячена проєктам відновлення України. Але попри брак часу розмова з Куртом Волкером виявилася відвертою, змістовною і, що найважливіше, дуже людяною.
— Пане Волкер, дозвольте подякувати вам за те, що знайшли час для цієї розмови. Для редакції «Вечірньої Одеси» це велика честь. Насамперед хотів би поставити запитання, яке сьогодні хвилює, без перебільшення, кожного українця. Ми вже п’ятий рік живемо в умовах повномасштабної війни. Чи зберігаєте ви оптимізм щодо майбутнього України? І що, на вашу думку, сьогодні є найважливішим для нашої держави?
— Дякую за запрошення. Мені справді приємно бути сьогодні з вами. Так, я зберігаю оптимізм. Більше того, я завжди вірив в Україну. Український народ продемонстрував надзвичайну мужність, стійкість і рішучість. Це викликає щиру повагу.
Водночас війна залишається величезним випробуванням. Росія продовжує завдавати ударів по цивільній інфраструктурі, намагається виснажити українське суспільство, посіяти втому й зневіру. Саме тому надзвичайно важливо, щоб Україна й надалі отримувала підтримку від своїх партнерів.
На моє переконання, Україна сьогодні бореться не лише за власну свободу. Вона захищає принципи, на яких тримається безпека всієї Європи. Саме тому результат цієї війни матиме визначальне значення не лише для українців, а й для всього демократичного світу.
— За останні роки ви багато спілкувалися з представниками урядів різних країн, політиками, дипломатами. На вашу думку, чи повністю сьогодні західний світ усвідомлює, за що насправді воює Україна?
— Думаю, сьогодні це розуміння значно глибше, ніж було на початку повномасштабного вторгнення. У перші місяці багато хто сприймав цю війну як черговий регіональний конфлікт. Проте з часом стало очевидним: йдеться про значно більше.
Україна захищає не лише власну територію. Вона відстоює право кожної держави самостійно визначати своє майбутнє, право людей жити у свободі та без страху перед агресією. Саме тому підтримка України — це не благодійність і не жест доброї волі. Це інвестиція у безпеку демократичного світу.
Якщо агресору дозволити досягти своєї мети, це створить небезпечний прецедент далеко за межами України. Наслідки відчує вся Європа, та й світ загалом.
Саме тому сьогодні дедалі більше політичних лідерів усвідомлюють: допомога Україні — це не лише підтримка українського народу. Це захист власного майбутнього.
— Однак війна триває вже понад чотири роки. Чи не відчуваєте ви, що у світі зростає втома від України?
— Такі настрої справді існують. Це природно. Будь-яка тривала війна викликає втому — і в суспільстві, і в політиці. Але дуже важливо не плутати втому з байдужістю. Люди можуть втомитися від новин, однак це не означає, що вони перестали підтримувати Україну.
Тому сьогодні надзвичайно важливо нагадувати світові, чому ця війна має значення. Не лише через щоденні трагедії чи руйнування. Передусім тому, що саме зараз вирішується, яким буде світовий порядок у майбутньому — переможе міжнародне право чи право сильного.
І саме тому Україна залишається в центрі уваги демократичного світу.
— Ви неодноразово бували в Україні, спілкувалися з людьми в різних регіонах. За ці роки ви побачили нашу країну в різні часи. Які зустрічі чи людські історії найбільше закарбувалися у вашій пам’яті?
— Таких моментів було чимало. Але, мабуть, найсильніше мені запам’яталася одна з поїздок до Києва. Я відвідав Києво-Печерську лавру. Там побачив літню жінку, яка стояла навколішки й молилася. Вона запалювала свічки, і віск стікав просто на підлогу. Для неї це була дуже особиста, дуже щира молитва.
Пізніше я дізнався, що саме це місце зазнало російського удару. І тоді подумав про ту жінку. Мені дуже хотілося вірити, що вона залишилася живою. Саме такі моменти найкраще допомагають зрозуміти, що означає ця війна. За кожною новиною, за кожною цифрою стоять конкретні люди. Їхні долі, їхній біль, їхня надія.
Саме тому я завжди наголошую: підтримка України — це не лише питання політики чи міжнародної безпеки. Передусім це питання людей.
— Пане Волкер, Одеса сьогодні живе в особливому ритмі. Попри повітряні тривоги, ракетні атаки й постійну небезпеку місто продовжує працювати, приймати гостей, проводити культурні заходи. Якою ви побачили Одесу сьогодні? І що б хотіли сказати одеситам?
— Одеса завжди була особливим містом. Вона має власний характер, власну атмосферу і, що найголовніше, людей, які дуже люблять своє місто. Навіть у найважчі часи Одеса не втратила цієї внутрішньої сили.
Я бачу місто, яке продовжує жити, працювати, допомагати країні й водночас не втрачає своєї відкритості та людяності. Саме це завжди справляло на мене найбільше враження.
Хотів би побажати одеситам витримки, віри й упевненості в майбутньому. Я переконаний, що попереду на Одесу чекає мирне й успішне майбутнє.
— Цього року «Вечірня Одеса» відзначає своє 53-річчя. Протягом усіх цих років наша газета намагалася залишатися незалежним майданчиком для відкритої розмови з читачами. Якою ви бачите роль незалежних медіа в Україні після завершення війни?
— Насамперед хочу привітати колектив «Вечірньої Одеси» з цією поважною датою. П’ятдесят три роки — це не просто історія одного видання. Це історія довіри своїх читачів, а таку довіру неможливо зберегти без професіоналізму та відповідальності.
Я переконаний, що після завершення війни роль незалежних медіа стане ще важливішою. Демократія неможлива без вільної дискусії, без різних поглядів, без журналістів, які ставлять непрості запитання й допомагають суспільству знаходити чесні відповіді. Саме незалежна преса формує культуру відкритого діалогу між громадянами й владою. Вона допомагає людям отримувати перевірену інформацію, робити власні висновки й брати участь у розвитку своєї країни.
Я щиро бажаю «Вечірній Одесі» й надалі залишатися саме таким майданчиком — професійним, незалежним і потрібним своїм читачам. Бажаю всьому вашому колективу миру, успіхів і нових творчих звершень.
Бесіду вів Олег СУСЛОВ.
