Минулого літа літературна Одеса вперше брала участь у міжнародному творчому змаганні під назвою Slamovision, який об’єднує поетів із міст літератури ЮНЕСКО. У відбірковому турі перемогла Катерина Харченко. В листопаді 2025 року у Дубліні вона змагалася в творчому марафоні, в якому брали участь 18 поетів з різних країн світу, посівши у підсумку четверте місце. 

Незабаром знову розпочнеться відбірковий тур, який визначить представника від Одеси у цьому році. Наша газета є інформаційним партнером цього літературного проєкту, яким опікується Офіс «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО». В номерах «Вечірки» за 11 березня та 8 квітня газета надавала слово члену журі конкурсу Владиславі Ільїнській та одній з учасниць Олені Горошенко.

Зараз своїми думками про формат Slamovision ділиться поетка Євгенія Красноярова. Вона понад тридцять років живе в Одесі, з 2015 року пише вірші українською. Учасниця всеукраїнських та міжнародних літературних фестивалів, авторка збірок поезій «Срібні монгольф’єри», «Водяні знаки», «Міра ймовірності», «Папірус». Працює у сфері охорони культурної спадщини.

— Чи вплинуло те, що Одеса вперше брала участь у Slamovision, на ваші очікування? — звертаємося до Євгенії.

— Так, я щиро зраділа, коли дізналася, що є така подія як Slamovision і що поети та поетки з Одеси можуть на рівних правах пройти відбір та мають шанс пройти у фінал та перемогти, здобувши найвищій бал та перше місце. Щодо виступів поетів на відбірковому турі в Одесі, відразу скажу — естетам потрібно пам’ятати (завжди на слемах і собі про це нагадую), що висока поезія — окремо, епатаж — окремо. У найкращих випадках їх поєднання запам’ятовується та надихає.

— Чи сприймаєте ви слем-поезію як інструмент соціального або громадянського діалогу в нашому місті? Якщо так, то які меседжі з цьогорічних виступів відгукнулися вам найсильніше?

— Так, звісно, як одна з форм діалогу та, мабуть, навіть полілогу — бо після слему в голові слухача-глядача деякий час звучать усі голоси тих, хто виходив на сцену, але все тихіше, тихіше. А назавжди запам’ятовуються найкращі, тобто ті, хто за декілька хвилин зміг або обурити до лихоманки або зворушити до сліз.

— Які критерії стали вирішальними під час відбору: мова, емоційна щирість, сценічність, тема —
і чому саме?

— Одного якогось критерію не зможу виділити. Звісно, кожен з перелічених критеріїв має свою вагу під час сприйняття та оцінювання, але я зараз від предметної розмови відійду у бік підсвідомості, та зможу довго розповідати про ту саму магію, що по вінця наповнює справжню поезію, але якій досі так ніхто і не зміг надати однозначного математичного визначення.

— Яким ви уявляєте майбутнє слем-поезії та літературного активізму в Одесі? Яким має бути наступний крок після цього першого досвіду?

— Вважаю, що слем-поезія як окремий жанр має існувати і буде існувати. Звісно, вона більш цікава для молоді. Але уявіть, як було би круто, якщо би ми, такі дорослі, вийшли на сцену та як запалили би слемчик! А молодь — у журі, рахувати бали! Овіяна сумом мрія — стільки поетів останнім часом вже у засвітах…  Але ми маємо жити далі. Життя несподіване. А раптом — ще «заслемимо» десь так у 2055-му?

— Коли ви слухали одеських слем-поетів — чи відчули якусь «спільну ноту» міста? Чи була у виступах та енергія, яку неможливо сплутати з іншими літературними сценами?

— Щодо спільної ноти міста, так, вона була, навіть не нота, багатоголосся поетів, що живуть у місті, живуть з містом, навіть у деяких текстах відчувають себе — Містом. Були поетичні емоції, навіть на межі зриву, але майже відсутня була вульгарність. Більше було проживання текстів на сцені, а не ледь прикритого білим аркушиком з роздруківкою дурного викаблучування.

— Що стало для вас найбільшим відкриттям під час одеського відбору? Людина, рядок, жест, інтонація — щось, що залишилося з вами.

— Зі мною залишилося відчуття свята — завдяки віршам, музикантам, доброму хвилюванню за учасників. А якщо про рядки, то як сказав дисква-ліфікований за порушення часового ліміту Денис Дмитрієв: «Я — поет, я не міг обірвати вірша, не дочитавши!» (може, не дослівно цитую, але дуже близько до змісту).

— Як, на вашу думку, може розвиватися одеська сцена слем-поезії? У що їй варто інвестувати — у школи, переклади, фестивалі, майданчики для виступів?

— А можна я трошки помудрую та скажу ось таке: у слема, як у еволюційного процесу, немає кінцевої мети, плану чи розумного задуму; це процес адаптації живих поетичних організмів до мінливого довкілля через природний відбір і випадкові творчі мутації, який просто призводить до різноманітності форм творчого життя.

— Як участь Одеси в Slamovision змінює карту літературних міст? Чи відчутно, що українська поезія зараз стає видимою для світу, і яку роль у цьому може мати Одеса?

— Насамперед — доповнює цю карту та розширює її. Сьогодні час великих можливостей бути почутими, сприйнятими не лише через війну та інші трагічні події, що відбуваються в нашій країні. Світ став безглуздіше але і відкритіше, і людяніше водночас — і це шанс для поезії знову виходити на велику сцену.

— Чи вважаєте участь наших поетів у міжнародних конкурсах важливими для сьогодення і майбутнього української літератури?

— Так, поети з України мають брати участь у міжнародних подіях, бо їм завжди було про що говорити із колегами, із поціновувачами поетичного слова.

Інтерв’ю вела Майя ДІМЕРЛІ.
Керівник Офісу «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО».