Вистава на тему підліткової наркоманії «Вписка», підготовлена кіношколою «Не по-дитячому», з успіхом йде на сцені Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені Василя Василька.

Актриса цього театру Тетяна Саковська є педагогом школи та автором п’єси, що запрошує до важкої розмови. До такої біди не готовий ніхто — ні діти, ні дорослі. Тетяна для себе ж прописала роль класної керівниці Марії Олександрівни, матері десятикласника Кела, якого експресивно грає Олег Баранов. У цьому образі він переживає воістину жахливі метаморфози та потрясіння, віддається ролі на всі сто. Милі діти потроху перетворюються на монстрів, і, так, будуть сцена смерті та сцена групового насильства. Школа вистави дозволить обійтися без зайвого натуралізму, але досягти максимальної виразності.

Не вірячи своїм очам і здогадкам, героїня повторює всі типові помилки батьків у подібній ситуації: заперечує проблему, намагається замкнути сина в квартирі, запрошує до нього однокласницю-дилера, щоб «зробила останній укол»…

На наших очах цілий клас перетворюється на чудовиськ, залежних від чергових доз наркотику, все людське вимивається з цих юних душ. Відбуваються і смерті, як під час вживання, так і в реабілітаційному центрі. Моторошно, несправедливо. Уособленням наркотику стає герой Сергія Анашкіна, педагога кіношколи та режисера вистави. Єхидно спілкуючись з персонажами та залом, цей насмішник виявляє в собі «скорботу сатани», ніби сам не радий легкості, з якою люди піддаються провокаціям. Наприклад, глядачі кидаються шукати «закладки» під кріслами, а потім він нагадує, що наркотики не підстерігають тебе в підворітті, ти береш їх сам, і вони тебе вбивають…

Пластичне рішення Дениса Григорука збирає багатонаселену виставу, надає їй темпу, розмаху та нерву, що відповідають молодій енергії юних виконавців. Хлопці вважають, що «Вписка» зможе застерегти багатьох, але за однієї умови: якщо буде цікаво зіграна. Прем’єрними показами справа не обмежиться, справа благородна, кожен характер подано яскраво, а спільна біда, на жаль, веде до зрівнювання, стирання особистісного і, само собою, до жахливого фіналу.

Про наркоманію важливо говорити без прикрас і ухилень, чесно і жорстко, саме така вистава давним-давно мала б з’явитися на одеській сцені.