З віком у мене ослабло зір, і я перестав читати книги. Але, на щастя, є комп’ютер, і через інтернет можна вибрати будь-яку аудіокнигу. Живучи свого часу в Німеччині, я купив книгу німецького генерала Гудеріана. У роки Другої світової війни він командував танковими з’єднаннями. Книга називалася «Achtung — Panzer!», що в перекладі означає «Увага — танки!».

Не будучи сильним у німецькій, я з трудом читав цю цікаву книгу, в якій гітлерівський генерал описував не тільки знамениті танкові битви, де брали участь його танки, але й вихваляв радянський танк «Т-34». Книгу цю я нещодавно прослухав російською мовою в аудіозаписі і вкотре здивувався тому, що німецький генерал так позитивно відгукувався про танк «Т-34», який прославився в роки Другої світової війни.

Приїхавши одного разу до Берліна, я побачив у центрі німецької столиці на тлі меморіалу радянським солдатам і офіцерам, які загинули при штурмі Берліна в квітні 45-го, знамениту «тридцятьчетвірку». І знову згадав, як Гудеріан описував танкові битви під Москвою, Сталінградом, на Курській дузі, де танк «Т-34» за всіма показниками перевершував німецькі «тигри» і «леопарди».
А тепер я хочу розповісти про долю цього танка після закінчення Другої світової війни.
Плаваючі довгий час механіком на суднах Чорноморського пароплавства, я багато разів бував у так званих «спецрейсах», коли вантажем були танки. Грузилися ми під Миколаєвом у засекреченому в той час порту, який називався «Жовтневий». Грузилися ночами в умовах найсуворішої секретності. Ця секретність доходила до того, що навіть цементом замазували назву судна.
Танки возили до Єгипту, Сирії, Кувейту, Іраку, Лівії, Ємену. Але ось що цікаво: в якій би країні ми не вивантажували танки — там жодної секретності не дотримувалося. Часто наше судно ставили до причалу не у військовому, а в торговому порту. Вивантажували танки при світлі ясного дня. Якось був свідком такого випадку. Вивантажувалися ми в Лівії в порту Тріполі. Під час денного намазу араб-кранівник, залишивши танк висіти на стрілі крана, спустився на землю, розстелив килимок і почав молитися. А танк, що висів на стрілі крана, почали фотографувати з усіх суден, що стояли в порту.
У жовтні 1973 року почалася на Близькому Сході «війна Судного дня». У священний для євреїв день, коли Ізраїль молився в синагогах, на країну несподівано напали дві арабські держави — Єгипет і Сирія. Заскочений зненацька Ізраїль все ж зумів почати відбивати атаки арабських армій. А потім Ізраїль не тільки здобув перемогу, але й захопив велику кількість радянських танків, якими СРСР озброїв єгипетську та сирійську армії, що напали на Ізраїль.
Після закінчення війни в Тель-Авіві пройшов парад. Там ізраїльтяни показали взяті в полон радянські танки. Перебуваючи десь в океані, я по «Голосу Америки» слухав репортаж про цей парад. І досі пам’ятаю слова: «Ось йдуть танки, що проривали дротяні загородження гітлерівських концтаборів, рятуючи євреїв від неминучої загибелі. І ці ж танки радянське керівництво дало арабам, щоб з їхньою допомогою знищити молоду єврейську державу. Зараз ведуть ці взяті в полон танки ті самі танкісти, які штурмували Берлін, називаючи себе сьогодні громадянами незалежного Ізраїлю!».
Пам’ятаю серпень 91-го, коли владу в СРСР, що доживав останні дні, намагався захопити ДКНС. До Москви для придушення протесту були введені танки. Ці грізні машини страхітливо рухалися на натовпи москвичів, що заповнили вулиці російської столиці. Троє хлопців намагалися зупинити одну з броньованих машин… На жаль. Дмитро Комар загинув під гусеницями, а двоє його товаришів були застрелені. Командиром танка був капітан Суровікін — сьогоднішній генерал російської армії, кат України.
Щодня у військових зведеннях ми чуємо, як прославлені в роки Другої світової війни радянські танки знищують українські міста і села, проливаючи кров ні в чому не винних мирних жителів.
Розв’язавши жорстоку війну з Україною, путін покрив ганьбою прославлений колись радянський танк.

Від любові до ненависті — один крок.
Від слави до безслав’я — ще коротше…