До 55-річчя створення Одеської обласної ради миру

Є низка субот, коли особливо поминають померлих. Ці дні називають батьківськими суботами. Однієї з них я відвідала могили своїх рідних і близьких. Не тільки тому, що я православна людина і дотримувалася канонів моєї церкви, але й ішла за покликом серця, за гострою потребою в думковому та духовному спілкуванні з ними.

Від незмірних терзань, думок, аналізу того, як могло статися, що війна прийшла на мою землю, розколювалася голова. Той, хто був найближчим і найріднішим нам народом, з яким жили душа в душу і в бідах, і в радощах, ділили останній шматок хліба, будували міста, створювали сім’ї, захищали одну на всіх Батьківщину, виявився ненависним ворогом?!

Почуття метались у мені, як потріпане опале листя, розігнане осіннім вітром по могилах. На цвинтарі стояла лякаюча, справді «мертва тиша». Таке бувало і раніше, хіба що народу тут було більше в тому, довоєнному житті. І тільки завиваюча сирена повітряної тривоги повернула мене в день сьогоднішній, з його складними, часом безвідповідними запитаннями, в його страшну реальність.

Ні, я не збожеволіла від нашого спільного горя. Просто хочу звірити годинники з ними, на кого завжди рівнялася, кому завжди вірила, хто був моїм камертоном. Хочу переконатися в правильності свого мислення, розуміння та оцінки того, що сталося в цьому пекельному пеклі брехні та ненависті. Хотілося зрозуміти глибинну, не поверхневу істину цієї страшної трагедії слов’ян, почути мудре міркування, розстановку всіх крапок над «і», як це бувало за життя мого батька — відомого українського письменника, моряка, першого голови Одеської обласної ради миру (ООРМ).

Але застиглий у камені барельєф мовчав. Докірливо дивилися на мене кам’яні та бронзові статуї наших відомих гідних одеситів: Бориса Дерев’янка — першого редактора газети «Вечірня Одеса», поета Івана Рядченка, народного артиста України Миколи Огренича, директора китобійної флотилії «Слава», «Радянська Україна», Героя Соціалістичної Праці Олексія Соляника, народного художника України, лауреата Державної премії УРСР ім. Шевченка Михайла Божія, почесного громадянина міста Одеси та Одеської області, Героя України Бориса Литвака, начальника Чорноморського морського пароплавства, Героя Соціалістичної Праці Олексія Данченка, професора Людмили Олейникової, академіків Володимира Філатова та Надії Пучковської…

Всі вони — сусіди батька по цвинтарній алеї. І всі з того військового покоління, хто подарував планеті мир у боротьбі з фашизмом, хто по честі та совісті створював на цій землі нашу Україну, сильну і самодостатню. Хто 55 років тому думкою та ділом побудував у нашому місті, на півдні України, миротворчий рух, коли народна дипломатія творила дива. Народні марші миру в США, Канаді, Одесі. Уроки миру в наших школах, вахти миру на підприємствах. Понад 100 іноземних делегацій на рік приймали одеські миротворці. Всесвітні конгреси та міжнародні конференції миру, зустрічі з ветеранами Другої світової у школах та вишах, круїзи миру по Дніпру…

Хтось скаже: «Все робилося за вказівкою партії та уряду». Але боротьба за мир була тим унікальним випадком, коли партійні директиви збігалися з внутрішнім прагненням самих людей, з голосом народу.

І ось тепер я запитую: «Скажи, батьку, невже світ так збіднів на розуми, що дипломатія — мистецтво слова та розуму, в наші дні безсила?».
Через понад півстоліття ООРМ не відмовляється від своїх цілей і завдань. Ми не стоїмо осторонь народного горя та проблем простих людей. Любов і турбота про людину, як найбільшу цінність на Землі та знецінену війною, залишилися пріоритетом у нашій роботі.

Одеська єпархія, яка так багато зробила для збереження миру в нашому регіоні, залишається нашим другом і порадником. Ігуменя Серафима, настоятелька Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, — член президії ООРМ, яку ти, батьку, підтримав у благому починанні відбудувати заново старовинну православну обитель. У 90-х роках ХХ століття, у відродженому монастирі, за підтримки громадськості та працями послушниць, створений Дім милосердя став привітним притулком для тих, хто особливо потребує підтримки, співчуття та любові.

Сьогодні, в дні лихоліття, в його стінах з християнським подвижництвом піклуються про 140 літніх людей, інвалідів, надаючи повноцінний догляд та медичне обслуговування. Близько 50 престарілих одеситів перебувають у лікарнях міста під патронатом матушки Серафими та ООРМ. З перших днів війни двері обителі були відкриті для понад двох тисяч біженців та знедолених дітей Донбасу.

Милосердя послушниць монастиря не дозволяє відмовити і в догляді за осиротілими тваринами. Тут знайшли притулок близько 700 котів, які втратили у війну свій дім з різних причин. Матушки не тільки годують і лікують спільних улюбленців, але й знаходять їм нових господарів.

Скільки радості, надії, віри та любові дарують одеситам і тим, хто втік від жахів війни, наші культурно-просвітницькі програми: «Золота осінь миру», «Різдвяні вечори», «Великодні зустрічі». Низький уклін Одеській обласній філармонії ім. Д. Ойстраха, Одеському літературному музею, Одеській національній музичній академії ім. А. Нежданової, Будинку вчених, музейно-виставковому комплексу ім. В. Філатова та всім артистам, що дарують світло душі та таланту на творчих зустрічах та концертах ООРМ.

Щоразу, проводячи виставки-конкурси дитячої творчості «Різдвяна зірка» та «Великоднє сяйво», де діти малюють мир у всьому різноманітті, ми бачимо, наскільки необхідні любов і увага нашим маленьким громадянам, розвиток наших юних талантів.

Ти знаєш, батьку, особливо в тяжкі дні випробувань, всупереч повітряним тривогам, частим людським потрясінням, ветерани миротворчого руху С. Лукіна, Є. Лукашов, В. Павличенко, В. Мамонтов, С. Стриженюк, І. Серцов, Є. Куклова, А. Розен, В. Кузнєцов, Є. Стаховська, Є. Волошина, С. Полініна, Г. Лекарева, Є. Диякова говорять з людьми з різних творчих майданчиків міста, не залишають їх на самоті, один на один з бідою.

Після твого відходу, батьку, миротворчий прапор продовжували нести з 1994-го по 2002 рік Герой України, почесний громадянин Одеси та Одеської області Н. Павлюк. З 2002-го по 2014 рік біля керма Ради миру стояв Герой України, почесний громадянин Одеси та Одеської області В. Филипчук. У 2014 році нашу миротворчу організацію очолив доктор політичних наук, професор М. Іжа. Кожен із цих шанованих і гідних одеситів вносив у роботу ООРМ щось своє, нове, виходячи з вимог часу.

У 2015 році члени нашої організації обрали на цю почесну посаду амбітного та енергійного керівника — Тамілу Афанасьєву. Вона — онучка капітана Б. Борисова, з яким ти ходив на теплоході «Дружба» до берегів Куби в тривожні місяці Карибської кризи. Ось таке переплетення доль!

Навіть під час війни філософія миротворчості не повинна залишати нашу одеську землю. Вже навесні 2022 року було створено гуманітарний штаб. За півтора року нашу допомогу відчули близько 70 тисяч жителів Миколаєва, Херсона та Одеси. Завдяки спонсорам зі США та європейським партнерам ми змогли підтримати наших воїнів за програмою реабілітації. Команда миротворців об’їздила лікарні Херсонщини та Миколаївщини, надаючи гуманітарну допомогу населенню. Разом з мерією та обладміністрацією Миколаєва на центральній площі міста ООРМ організувала концерт кращих творчих колективів Одеси на підтримку городян.

Минулого року за домовленістю з парламентом Грузії ООРМ змогла здійснити поїздку 27 дітей з Миколаєва, Бучі, Ірпеня та Херсона до цієї країни. 10 днів свята!

Скільки вражень, здоров’я вивезли з собою українські хлопці, які відпочили цього літа в таборах Греції. Подорож для осиротілих дітей (війна забрала у них батьків) відбулася завдяки міжнародному проєкту ООРМ за сприяння Посольства України в Греції, мерії Афін, Пірея та міста Керкіра на острові Корфу. 700 дітей познайомилися, подружилися та провели найяскравіші дні в їхньому житті на узбережжі Іонічного моря.

Дорогу до сердець людей, до миру, добра та світла наша організація прокладає вже 55 років. Програма Ради миру «Народна дипломатія» працює і в наші дні. Біля витоків підписання спільного договору про побратимство американських міст Маямі та Маямі-Біч з Одесою стоїть ООРМ.

У тяжкі дні, як ніколи, важлива соціальна та гуманітарна підтримка людей.

Великою вдачею ООРМ стала поїздка до Вашингтона з гуманітарною місією. А зустрічі в п’яти американських містах з українською діаспорою та виступ голови ООРМ з трибуни Інституту миру розкривають горизонти людського спілкування та роблять нашу роботу вагомішою…

Я розумію, батьку, як тобі нестерпно боляче бачити з небес трагедію нашого народу. Але погодься, що, поки живий хоч один розсудливий миротворець, ця проклята війна буде переможена миром!