У листопаді Одеський залізничний вокзал виглядає інакше, ніж півроку тому.

Тоді, навесні, весь виробничий ритм об’єкта був присвячений обслуговуванню вимушених переселенців. За перші два місяці війни вокзал забезпечив евакуацію понад 200 тисяч пасажирів. Для одних біженців наше місто виявлялося кінцевим пунктом призначення. Для інших — пунктом пересадки для продовження вимуженої подорожі: хтось їхав углиб країни, хтось ще далі, за межі України. Нарешті, були серед біженців і ті, хто взагалі не мав плану подальших дій. Вони тікали від війни, як то кажуть, у чому стояли: в домашньому халаті, в капцях на босу ногу, без речей…

У будь-якому випадку, всіх цих людей треба було зустріти, заспокоїти, нагодувати та допомогти всім тим, у чому вони потребували. Про це детально розповідалося в публікації «Як на вокзалі допомагають біженцям» (номер «Вечірньої Одеси» за 21 квітня).

Втім, нинішній вигляд вокзального комплексу — вже схожий на довоєнний, з чергами біля кас, працюючим газетно-журнальним кіоском, неквапливими пасажирами, рухом поїздів щодня — оманливий. Війна нікуди не пішла. І Одеський залізничний вокзал, як і раніше, на передовій евакуаційного фронту.

— Всього з початку війни ми допомогли понад 600 тисячам біженців, які, прибувши до Одеси, потім вирушили різними напрямками, — говорить начальник вокзалу «Одеса-Головна» Олег Кудашкін.

Так, сьогодні немає того напливу вимушених переселенців. Але система надання їм допомоги, створена в березні, як і раніше працює. І працює, як годинник, запевняє Олег Кудашкін. Тому якщо, не дай Бог, кількість біженців знову збільшиться і навіть стане такою, як навесні, то Одеський залізничний вокзал знову впорається. Не підведе.

Ну а сьогодні головна турбота співробітників вокзальних служб — вимушені переселенці з Миколаївської області. Дуже непросто живеться нашим сусідам. Прифронтовий регіон — цим все сказано. Багато жителів Миколаївщини не витримують щоденних обстрілів, закривають будинки і їдуть. Але їдуть організовано. Протягом тижня бажаючі евакуюватися записуються в мерії Миколаєва. У призначений день автобуси з біженцями беруть курс на Одесу і прибувають на залізничний вокзал. В автобусах — від 80 до 200 осіб.

— Перш за все, ми всіх годуємо, — говорить Олег Кудашкін.

Допомагають організувати харчування численні волонтерські організації, Одеська єпархія, власники одеських ресторанів і кафе. Практично всі ці благодійники працюють з Одеським залізничним вокзалом з першого дня війни. Тому жодних організаційних накладок. За годину до прибуття біженців вже розвантажуються їжа, гарячі напої. «Ніхто з партнерів ніколи нас не підводив», — констатує начальник вокзалу «Одеса-Головна». У залі транзитних пасажирів виставляють столи — люди там обідають.

І тільки після цього починається робота. Співробітники вокзалу, соціальних служб міста та області, волонтерських організацій спілкуються з кожним із прибулих. Потрібно визначити — яка допомога потрібна. Якщо людина хоче їхати далі — допомагають придбати квитки, сісти на поїзд. Якщо біженець має намір залишитися в Одесі — рекомендують, до кого звернутися, консультують. До послуг вимушених переселенців — поки вони перебувають на території вокзального комплексу — зали очікування, підвищеної комфортності, транзитних пасажирів. Є спеціальний зал для сімей з немовлятами. Як запевняє Олег Кудашкін, немає такого питання, на яке фахівці вокзалу не знають відповіді. Розібраються — і обов’язково допоможуть.

— Добре, — уточнюю я, — це організовані групи вимушених переселенців. А якщо людина дісталася до Одеси самостійно, прийшла і каже черговому по вокзалу: «Я — біженець». Допоможете?

— Звісно, — відповідає начальник вокзалу «Одеса-Головна» Олег Кудашкін. — Як тільки людина повідомляє, що вона біженець, відразу ж, образно кажучи, вмикається механізм, в якому задіяні всі вокзальні служби, що відповідають за харчування, розселення, вирішення інших питань. Для вимушеного переселенця всі послуги вокзалу — безкоштовні. Ну а далі — за відпрацьованим алгоритмом допомоги. Треба — поселимо, треба — допоможемо взяти квитки на потрібний напрямок.

І все ж, незважаючи на успіхи Збройних Сил України, кількість вимушених переселенців, яких доведеться зустрічати Одеському залізничному вокзалу, може збільшитися. Попереду зима. І безперервні люті спроби рашистів завдати шкоди нашій енергетичній інфраструктурі. Чи готовий до цього вокзал?

— Тим людям, які перебуватимуть на території вокзального комплексу, буде тепло, світло і ситно, — запевняє Олег Кудашкін. — Не стану вдаватися в подробиці, але скажу, що продумані різні замінювальні механізми, які дозволять нівелювати наслідки можливих нештатних ситуацій. Аж до того, що підженемо вагони з теплушками, розгорнемо наметове містечко, оснащене тепловими печами — буржуйками. До речі, в залі транзитних пасажирів ми вже готуємо місце для цієї системи опалення.

Вісім місяців війни — достатній термін для того, щоб проаналізувати свою роботу і зробити висновки. Запитую Олега Кудашкіна: чи все правильно робилося? які, можливо, були допущені помилки? які зроблені висновки?

— Всі висновки були зроблені тільки щодо людей, щодо готовності персоналу працювати в екстремальних умовах, — відповідає начальник вокзалу «Одеса-Головна». — Мушу визнати: частина тих людей, на яких я, як керівник, робив ставку, в підсумку довіру не виправдали. Зате ті, кого особливо до війни не виділяв, проявили себе з найкращого боку, взявши ударний темп — працювати без вихідних, по 24 години на добу. Загалом, лушпиння відпало, і залишився колектив. З 450 співробітників зараз у строю 270 справжніх бійців. І — справляємося!

Повторюся — зараз вокзал активно живе мирним життям. Ходять потяги, відновили рух електрички. Я запитав Олега Кудашкіна: яке завдання ставить колектив перед собою? «Розвиток», — одним словом відповів начальник вокзалу «Одеса-Головна». Основний напрямок розвитку — створення комфортних умов для пасажира. Перш за все, це інформаційна навігація. Людина, яка потрапляє на вокзал, не повинна відчувати розгубленості від незнання: куди їй йти, до кого звернутися, де знайти необхідну послугу. Далі: створено медпункт, він оснащений усіма необхідними ліками, тут приймають лікарі із залізничної лікарні. Тому пасажир може розраховувати на будь-яку медичну допомогу. Аж до того, щоб зробити бустерне щеплення від ковіду. На день до медпункту звертаються 20–25 осіб. На вокзалі створено запас питної води, необхідний запас продуктів. Говорячи про стратегію розвитку, Олег Кудашкін кілька разів підкреслив: акцент зараз робиться на максимальному підвищенні якості послуг, що надаються вокзалом. Загалом, пасажиропотік, звичайно, впав — порівняно з довоєнним часом, але роботи не поменшало.

— На території вокзального комплексу будь-який пасажир повинен почуватися комфортно, — підсумовує начальник вокзалу «Одеса-Головна».

Безумовно, така планомірна робота вокзального комплексу стала можливою багато в чому завдяки підтримці мерії Одеси, Одеської обласної військової адміністрації, Приморської районної адміністрації, благодійних організацій, Товариства Червоного Хреста в Україні, Агентства ООН у справах біженців, ЮНІСЕФ. «Нас завжди запитують — чим допомогти? — говорить Олег Кудашкін. — І така увага надає сил».

На завершення розмови ставлю традиційне запитання: яким бачиться перший день після перемоги? «Напевно, відразу ж зберемося колективом і згадаємо, пом’янемо тих наших колег, хто загинув на війні», — відповідає Олег Кудашкін. Зараз на фронті низка співробітників вокзалу «Одеса-Головна», призваних до лав ЗСУ та підрозділів територіальної оборони. Дай Бог, їм усім повернутися живими!

А потім почнеться робота з оцінки збитків та відновлення. Адже в зоні відповідальності Олега Кудашкіна також залізничні вокзали в Миколаєві та Херсоні. Війна їх, звичайно, потріпала. Але, судячи з наявної інформації, будівлі цілі. Хоча в тому ж Херсоні окупанти з «другої армії світу», зайшовши всередину вокзального приміщення, першим ділом розстріляли з кулеметів та автоматів усі вікна, стіни, двері, телевізори, меблі…

Проте начальник вокзалу «Одеса-Головна» Олег Кудашкін, сповнений оптимізму. Зараз головне, каже він — перемогти. З усім іншим — впораємося.