В Одеському Національному академічному театрі опери та балету із запізненням на півгодини через повітряну тривогу все ж показали оновлену версію балету австрійського композитора Людвіга Мінкуса «Дон Кіхот».
Авторами нової хореографічної редакції стали в.о. художнього керівника балету, заслужений артист України Гаррі Севоян та асистент балетмейстера Яніна Кисельова. Візуальний вигляд вистави збережено: ті ж костюми, ті ж мальовничі задники роботи незабутньої Наталії Бевзенко-Зінкіної.
Але час, зокрема й воєнний, вимагає більшої компактності, яскравості, динамізму. Тому попередня версія Юрія Васюченка, яка зберегла хореографію Маріуса Петипа та Олександра Горського, була скорочена і місцями оживлена. Так, скасовано танець циган та саму їхню присутність у дії, немає і коня на ім’я Росінант (для своєї постановки Петипа особисто обирав відповідну шкапу на базарі, в одеському ж театрі слуги, явно потураючи божевіллю Дон Кіхота, накидали на себе покривало, балерина крокувала попереду, мило дриґаючи ніжками, танцівник віз на спині лицаря). Дон Кіхот (В’ячеслав Кравченко), начитавшись лицарських романів, вирушає в дорогу з копієм, мечем і вірним зброєносцем Санчо Пансою (Павло Гриць), і цього аж ніяк не мало, образ самодостатній.
У світовій балетній практиці є варіанти прочитання балету, де постать Дон Кіхота виходить на перший план, але класична версія робить із нього всього лише шляхетного дивака, який допомагає з’єднатися справді головним героям, закоханим Кітрі та Базилю. Вперше в партії Кітрі блиснула молода солістка Анастасія Корно, яка поєднує витонченість форм і рухів із напівдитячою чарівністю. Зрозуміло, що до цих чарівних ніжок виявляються і статний цирульник Базиль (Дмитро Шарай), і розхлябаний, ніби втрачає кінцівки на ходу, підтриманий дворянин Гамаш (Руслан Таліпов). Залишається переконати батечка нареченої Лоренцо (Вадим Круссер) не противитися щастю молодих, з чим шляхетний лицар силою свого авторитету цілком справляється.
Справедливіше було б назвати цей балет «Кітрі»: ось хто в центрі уваги публіки — яскрава, кокетлива, хитромудра іспанка, а у фінальному па-де-де з Базилем (один із найпопулярніших номерів у концертах) вона крутить свої 32 фуете з блиском. І тут справа не в кількості (на тренуваннях деякі прими й по сотні «викручують»), а саме в блиску, якого свого часу домагався від артистів балету Петипа. Хоча ні, саме Дон Кіхот приводить сюжет до щасливого фіналу, тож із назвою експерименти недоречні.
Нагадаємо, що одесити вперше побачили балет «Дон Кіхот» у лютому 1933 року в постановці Павла Вірського та Миколи Болотова. У 1936-му Михайло Моїсеєв запропонував свою версію балету, яка мала довге сценічне життя. Через 16 років, у 1952-му, Вахтанг Вронський відновив виставу, спираючись на кращі зразки класичної традиції Петипа та Горського. Згодом у постановках «Дон Кіхота» перед одеським глядачем поставало все розмаїття стилів та хореографічних засобів балетмейстерів Миколи Трегубова (1966), Ігоря Чернишова (1970), Віктора Смирнова-Голованова та Наталії Риженко (1979).
Через реставрацію будівлі театру у 1996—2007 роках балет «Дон Кіхот» був знятий з поточного репертуару. На щастя, у версії Васюченка зберігся перенесений Горським у балет «Дон Кіхот» танець з кинджалами, який Петипа поставив у балеті «Зорайя». Кинджали виблискують на сцені і зараз, крім того, Гаррі Севоян склав ще один танець для тореадора Еспади (Станіслав Скрипник), щоб цей яскравий персонаж довше затримався перед глядачами, проявив усю свою молодість у сольному номері. А дует Еспади з вуличною танцівницею (Марія Рязанцева) буквально висікає іскри зі сцени.
Загалом, улюблений одеськими балетоманами «Дон Кіхот» став ще кращим.











