Похмура, холодна, насторожена прийшла в наше місто весна. Війна… Кілька теплих днів змінилися дощами з різким пронизливим вітром, що збивав з ніг перехожих. Але все одно, немов обтрусившись від обіймів зими, дерева зазеленіли, і з кожним днем все голосніше й голосніше ставали чутні голоси птахів, що прилетіли з півдня.
Вперше 10 квітня, в день визволення Одеси від німецько-фашистських окупантів, місто було порожнім. Городяни не покладали квіти ні до стели «Крила Перемоги» на площі 10 Квітня, ні до пам’ятника Невідомому матросу в парку імені Т.Г. Шевченка. І море за цим пам’ятником, завжди жваве, розфарбоване прапорами іноземних суден, що поспішають у порт, біліюче вітрилами численних яхт, теж було порожнім і сумним, наче бушував жорстокий шторм, що потопив усі ці судна та яхти.
Але через кілька днів, 14 квітня, світ дізнався про те, що в цьому морі, недалеко від Одеси, українськими ракетами потоплено флагман Чорноморського військово-морського флоту Росії ракетний крейсер «Москва». І що дивно — Росія, обрушившись на нашу країну жорстокою війною, постійно приховувала правду про причини загибелі крейсера. Так, наприклад, у перший день загибелі цього корабля прессекретар Міноборони Росії генерал-майор Конашенков заявив, що крейсер у штормовому морі зазнав аварії, але екіпаж евакуйовано.
Крейсер був потоплений у штормову ніч. І я, як моряк, що проплавав не один десяток років на суднах Чорноморського морського пароплавства, побувавши в трьох навколосвітніх плаваннях, добре знаю, як неможливо вночі в шторм зняти з корабля, що гине, 500 людей, які становили екіпаж крейсера. Тож заява генерал-майора була брехнею. Від влучання ракет крейсер горів, до того ж вибухнув бензобак. Але чомусь сказати правду російські пропагандисти не наважувалися. Було заявлено, що на крейсері були якісь несправності, що й призвело його до загибелі.
Але на будь-якому судні перед виходом у море перевіряється робота всіх механізмів для забезпечення безпечного плавання. А тим більше — на військовому кораблі. Версії були до смішного жалюгідними та неправдоподібними. То пропагандисти Соловйов і Скабєєва говорили, що пожежа сталася від кинутого на палубу недопалка, але палуба на крейсері сталева! Навіть у разі пожежі негайно мала спрацювати протипожежна система. То говорили, що крейсер втратив остійність і перекинувся. А це означало, що в борту в нього була від влучання ракет пробоїна, через яку хлинула вода і потягнула крейсер на дно.
То говорили, що його ведуть на буксирі на ремонт до Севастополя, але дорогою він чомусь затонув. Так правду не сказав ніхто.
У помсту за загибель крейсера «Москва», який прикривав своїм протиповітряним щитом решту кораблів Чорноморського військово-морського флоту, Росія обрушила на українські міста град ракетних ударів.
23 квітня, напередодні православної Пасхи, православна Росія, яка не раз називала український народ братнім, обстріляла Одесу ракетами. Кілька ракет були збиті, але одна влучила в житловий будинок, де загинули люди, і серед них — тримісячна дитина. Такого ж ракетного обстрілу наше місто зазнало в перших числах травня. Одна з ракет влучила в будинок поблизу Іверського монастиря. Загинув хлопчик…
9 травня, в День Перемоги над німецьким нацизмом, Путін, після того, як поклав у Москві квіти місту-герою Одесі, «салютував» одеситам кількома ракетними залпами.
Колись була модною пісня «Ах, Одеса, перлина біля моря. Ах, Одеса, ти знала багато горя…». Так, багато горя спізнав наше місто і в роки громадянської війни минулого століття, коли хто тільки не прагнув захопити в Одесі владу: біла армія генерала Денікіна з грабунками та єврейськими погромами, французький експедиційний корпус, що висадився після денікінців. Про це яскраво розказано в п’єсі «Інтервенція» одесита, відомого письменника Льва Славіна. Потім були австрійці, німці та червоні кіннотники Котовського. Влада перейшла до більшовиків на довгі роки з кривавими сталінськими репресіями
30-х років. І Друга світова війна з фашистською окупацією нашого міста.
І знову в мир і спокій нашої країни вторглася війна. Але в усі часи Одеса славилася не тільки своїм гумором, але й своєю життєстійкістю. Вистоїмо!











