Ось і завершилося це свято біди, свято, що довгі три чверті століття було для нас святом Перемоги.
До речі, ту Перемогу над фашистською Німеччиною та її союзниками ми нікому не віддамо. Її здобули наші батьки та діди, зрештою, ми самі, ті, хто народився в ту пору. З нами були демократичні держави — США, Великобританія, Франція…
Вони й зараз з нами, коли Україна відбиває агресію нового ворога — Росії, яка вирішила стати завойовником, засновником «нового порядку».
Росіяни залякували нас перед 9 травня.
Мовляв, путін підпише документ про оголошення війни Україні.
Мовляв, путін оголосить загальну мобілізацію.
Мовляв, його пальці вже на ядерній кнопці.
Звичайні лякалки.
Короткий, але всеосяжний звіт про парад у москві я прочитав у фейсбуці в Інни Богушевич:
«Отже, коротко про парад ганьби: Герасимова на параді не було (убитий/поранений — ?); літак судного дня
Ан-80 не злетів; повністю була відсутня символіка «Z», «V», «O»; ну, путін як завжди цинічний і мерзенний — тут без змін».
Сімдесят шостий день війни.
Жодне із «завдань», що ставили перед собою агресори, ними не виконане.
Донбас бореться. Харків, Миколаїв борються. До Києва повертаються іноземні посольства. Маріуполь не капітулював, хоч його зруйнували вщент.
Херсон не вдалося оголосити псевдореспублікою…
І ось тут лють, аж ніяк не шляхетна, скипає у ворогах.
Йдуть ракетні атаки — одна за одною.
Продуктивні для росіян? Ні. Але, як будь-яка
нервова атака, пригнічує психіку. Приклад Одеси.
У ніч на 8 травня — сім-вісім сирен повітряної тривоги.
І ніч з 9 на 10 травня дуже неспокійна.
Вночі вибух, від якого бряжчали всі шибки у вікнах. Зрозуміло, що ракета.
Зрозуміло, що близько.
Потім ще одна. І ще…
Вранці з’ясовується, що влучили у великий торговий центр, потім у його склади. Пожежа. Дим. Одна людина вбита. Є й поранені.
«Їдкий запах гару огортає травневу ніч в Одесі, вбираючись ненавистю в серця, — пише у ФБ Катя Безпалова. — Бузок і конвалії, а потім півонії, акації та липи з нашим морським бризом швидко витіснять цей сморід. А от серця — ніколи. Українські поля просякнуті кров’ю. І не тільки чужою».
Так, на жаль, покоління запам’ятають цей кривавий удар Росії по Україні.
Десятки тисяч жертв за 75 днів і ночей.
Мільйони людей, що кинули кров, тільки б відвезти від війни дітей та стареньких.
І загиблі діти…
Сімдесят шостий день війни.
В Одесі сонячний ранок
(10 травня — ред.). Вже начебто ніщо не нагадує жахи ночі. І пожежі загашені.
Не згасне лише ненависть до завойовників.
Не зникне впевненість у нашій перемозі. Зло буде покаране.
І не тільки вищими силами, а нами.
Живемо далі.
Не люблю ставити фотографії загиблих дітей чи солдатів, покрученої землі. Але не втримався: ось «військовий об’єкт» — торговий центр, зруйнований російською ракетою.
