Виставка під такою назвою розпочала свою роботу у творчому просторі «Діалоги» (Соборна площа, 2). «Наставляє» глядачів автор, який є талановитим аматором.
Художник Олег Рижков з раннього дитинства навчався малюнку та живопису у свого батька, який закінчив Ленінградський інститут імені Рєпіна. Але здобув спеціальність інженера, залишивши творчість як хобі, додатковий заробіток. У 2015 році Рижков із сім’єю переїхав із Донецька до Дніпра, з 2019-го живе та працює в Одесі. За ці роки встигає провести три персональні виставки, взяти участь у більш ніж 40 колективних (Київ, Дніпро, Чернівці, Одеса, Чорноморськ). Сьогодні роботи майстра знаходяться в музеях та приватних колекціях України, США, Канади, Австралії, Франції, Німеччини, Туреччини, Італії, Іспанії, Ізраїлю, Бельгії, Естонії, а також інших країн.

— У мене є мрія — зробити наш світ хоч трохи добрішим і яскравішим, — каже Рижков. — Але робити його таким, розкриваючи в картинах виключно красу і любов, виявилося мало. Адже краса меркне поруч із підлістю, цинізмом, байдужістю та жадібністю. І в мене з’являється нова серія робіт під назвою «Людина нерозумна». Серія маленьких фрагментів із нашого життя. Того самого життя, де дітей вчать бути байдужими гвинтиками порочної системи, де все купується і все продається, де підміняються поняття та духовні догми, де закони не працюють, а правосуддя підхалтурює дівкою за викликом, де навіть жебраків на паперті оподатковують даниною, де війна та вбивство тисяч людей — це лише забаганка хворого самолюбства. І можна запевняти себе, що все це нас не стосується, але воно існує, і рано чи пізно ми з ним обов’язково зіткнемося віч-на-віч. А щоб така зустріч не стала несподіванкою, я запрошую вас на виставку.

Давайте разом подивимося в дзеркало нашої дійсності. А раптом ми впізнаємо себе або когось із близького оточення. Наше життя може бути кращим, цікавішим, яскравішим, і не треба величезних зусиль для того, щоб його покращити. Просто потрібно не кидати сміття повз урну, не проходити байдуже повз школу, де б’ють діти дітей. Не проходити повз інваліда, який самостійно не може перебратися через дорогу. Наша байдужість і нас самих вбиває, і ту красу, заради якої ми живемо. Виставка про це, про красу.











