Я пишу ці рядки глибокою осінню, коли давно спорожніли одеські пляжі, над якими з тужливими криками кружляють чайки. Море спокійне. Його туга синява поблискує під променями осіннього сонця, але горизонт уже обкладений похмурими хмарами — вісниками зимових штормів.

За довгі роки роботи на суднах Чорноморського пароплавства я обходив усі моря та океани. Штормував в Атлантиці, Індійському океані, в Тихому, біля берегів Японії, але ніде не бачив таких лютих штормів, які бувають взимку на Чорному морі.

Вже з початку грудня починає дути несамовитий норд-ост — північно-східний вітер, знаменита чорноморська бара. Море закипає від Батумі до Босфору дванадцятибальним штормом. Величезні хвилі обрушуються на прибережні скелі, засліплюючи все білою солоною піною, крізь яку ледве видно вогні маяків. І погано доводиться тому судну, яке потрапляє в море в цю шалену погоду.
Але навіть коли вщухає шторм, море покриває щільний туман, в якому судна йдуть немов на дотик, подаючи одне одному довгі тужливі гудки. У лютому погода несподівано налагоджується. Крізь рідкі хмари пробивається сонце, і чайки одна за одною сідають на воду. Дивлячись на них, згадую стару морську приказку: «Якщо чайки сіли у воду — чекай хорошої погоди». І така погода триває вже до середини березня, коли море знову огризнеться штормом, але не таким вже сильним, як на початку зими.
І згадалося…
13 січня 1978 року теплохід «Аркадій Гайдар», про який я вже розповідав на сторінках «Вечірньої Одеси», прямуючи з вантажем каучуку з Малайзії до Одеси, пройшовши Босфор і вийшовши в Чорне море, що бушувало під натиском норд-осту, прийняв сигнал SOS від грецького судна, що зазнавало лиха.
Цікаво, що 13 січня, але 1964 року, в Кадіській затоці біля берегів Португалії затонув від зміщення вантажу марганцевої руди теплохід «Умань».
І 13 січня 1972 року, знявшись з Одеси на В’єтнам, теплохід «Моздок» вночі в морозному тумані, вийшовши за Воронцовський маяк, зіткнувся на Одеському рейді з болгарським теплоходом «Лом», що стояв на якорі. Від зіткнення «Моздок», отримавши в носовій частині велику пробоїну, затонув.
І ось знову 13 січня…
Хитало сильно. Хвилі захльостували палубу, і бризки, долітаючи до містка, стікали по вікнах рульової рубки, як струмені дощу.
SOS ми прийняли вдень, але коли підійшли до «грека», був уже вечір. У темряві виднілися спінені гребені хвиль, які перекочувалися через напівзатонуле судно. Над хвилями виднілася тільки корма з купкою грецьких моряків у жовтих рятувальних жилетах, які пускали в небо червоні факели, благаючи про допомогу. Освітивши корму прожектором, ми прочитали назву і порт приписки судна — «Маноліс Глезос», Пірей.
Маноліс Глезос був національним героєм Греції. Перед нападом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз, коли німецькі війська окупували майже всі європейські країни, була окупована і Греція. Над грецькою святинею Парфеноном загарбники підняли фашистський прапор. Молодий журналіст Маноліс Глезос, піднявшись на Парфенон, зірвав фашистський прапор і на його місце водрузив грецький. За це він був схоплений гестапо і провів кілька років у в’язниці.
Сидячи за ґратами, він написав книгу «Вільна Греція». Ця книга після закінчення Другої світової війни була видана в Радянському Союзі. Громадський діяч і борець за мир Маноліс Глезос неодноразово бував у СРСР і за свою діяльність був удостоєний звання лауреата Ленінської премії «За зміцнення миру між народами».
І ось зараз перед нами було судно, що тонуло, з його ім’ям. Спускати рятувальні шлюпки в таку погоду не мало сенсу — на веслах далеко не втечеш. Тому для зняття з судна, що тонуло, грецьких моряків капітан вирішив спустити моторний бот. У мотобот сіли старпом, боцман, двоє матросів і четвертий механік. Відійшовши від нашого судна, мотобот то злітав на гребінь хвилі, то провалювався між хвиль. Але все ж підійшов до корми судна, що гинуло. І при вигляді мотобота греки почали стрибати у воду, розуміючи, що інакше їх з «Маноліса Глезоса» не зняти. А наші моряки почали їх виловлювати одного за одним і втягувати на мотобот. Всього тих, хто зазнавав лиха, було 15 чоловік. Наші хлопці всіх їх благополучно доставили на борт «Аркадія Гайдара».
Після приходу в Одесу врятованих з «Маноліса Глезоса» моряків зустрічав грецький консул. А потім у Генеральному консульстві Греції для нашого екіпажу був влаштований урочистий прийом. На цьому прийомі ми дізналися причину загибелі судна.
Воно йшло з Маріуполя (тоді він називався Жданов) з вантажем вугілля до Італії. Вийшовши з Азовського в Чорне море, судно потрапило в сильний шторм. Ударом хвилі деформувалася сталева кришка носового трюму, і в трюм почала надходити вода. Судно отримало диферент на ніс. До того ж відмовив головний двигун. Все це і вирішило долю грецького судна.
Закінчивши в Одесі вивантаження каучуку, ми почали вантажитися на Кувейт продукцією Одеського цукрового заводу. Вантажили цукор-пісок у мішках. З Одеси йшли в лютому. Був яскравий сонячний день, такі нерідко бувають в Одесі взимку. Море було спокійним. На воді сиділи чайки, обіцяючи хорошу погоду. А там уже було недалеко до весни…