вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Першого листопада виповнилося 85 років одному з найвідоміших організаторів освіти Одещини, який пройшов шлях від шкільного вчителя, завуча, завідувача райво до начальника обласного відділу освіти, директора інституту удосконалення вчителів, Леоніду Івановичу Фурсенку. Відміннику народної освіти, кавалеру орденів Трудового Червоного Прапора та Знак пошани, низки медалей, грамот, дипломів, інших державних та відомчих нагород, перераховувати які можна довго, автору численних книг про педагогів регіону та педагогіку в цілому… З особливою гордістю мушу сказати — моєму вчителеві фізики та астрономії. Одному з найкращих, найповажніших і незабутніх шкільних Вчителів.

Зустрітися, поговорити хотілося давно. І привід був. Але все якось не складалося, то коронавірус зупиняв карантинами, то різні клопоти, буденні, домашні, перешкоджали. Воно й на краще. Вийшло так, що з Леонідом Івановичем ми побачилися буквально напередодні професійного свята вчителів, цього року День працівників освіти випав на 3 жовтня (перша неділя другого осіннього місяця). Тому привітати улюбленого вчителя зі святом, сказати спасибі за знання, підтримку, участь, в чому всі ми так потребуємо в дитинстві та юності, змогла в прямому сенсі дивлячись йому в очі. Очі мудрої, тонкої, все розуміючої і дуже доброї людини. Саме ці душевні якості високо цінують учні та колеги Леоніда Івановича, всі, з ким протягом багатьох років його пов’язують робота і життя.

Широко відомий у радянські роки педагог, академік Шалва Олександрович Амонашвілі, називаючи Л. І. Фурсенка своїм другом і однодумцем, у передмові до його книги «Нариси лікувальної педагогіки», написаної у співавторстві з доктором А. А. Дубровським, характеризує Леоніда Івановича словами: усміхнений, високий, добрий, спокійний, розважливий, професіонал. І узагальнює: «…Педагогічна галузь діяльності, і в сенсі практики, і в сенсі теорії, — особлива галузь суспільного життя. І зовсім недостатньо, щоб людина служила зі знанням справи, професійно, грамотно. Треба, щоб людина, яка виховує дітей або пише книги про виховання, обов’язково була людиною доброю, любила дітей і була стурбована майбутнім людства…».

1967 рік. Фото зі шкільної віньєтки випускників 10-В класу Березівської середньої школи №3
1967 рік. Фото зі шкільної віньєтки випускників 10-В класу Березівської середньої школи №3

Саме таким залишається і в моїй пам’яті мій шкільний учитель. До перерахованих вище його людських якостей ще б додала інтелігентність. Від самої природи, напевно, бо виріс Леонід Іванович у родині простих радянських колгоспників (у селі Бобрик Врадіївського району Миколаївської області). Батько загинув на фронті, коли найстарший з його дітей Леонід ще був дошкільником. Тому чотирьох напівсиріт, малих менше меншого, у важкі повоєнні роки мама піднімала, виховувала одна. Розповідаючи про свою стежину в професію, з сумною усмішкою Леонід Іванович згадує, що коли в 1954 році на останньому вступному іспиті до педінституту (а всього їх було вісім: на фізмат — 4 людини на місце, а на історичний факультет, куди спочатку збирався вступати Льоня Фурсенко, — 14! Це до питання про престиж педагогічної професії в ті роки) отримав «трійку», і його попередили, що зарахований буде, але вчитися доведеться без стипендії, на сімейній раді вирішено було шукати йому роботу вдома, оскільки гроші на навчання і життя в Одесі без стипендії мама, при всьому бажанні, не збере. У ситуацію втрутилася шкільна вчителька Леоніда, переконала маму, і та, зібравши синові клуночки, таки відправила його до інституту. Результати першої сесії рейтинг першокурсника Фурсенка значно підвищили, а студент, що отримував стипендію, в той час худо-бідно міг жити без батьківської грошової допомоги.

Спробувала підрахувати: навіть без урахування часу навчання в інституті загальний педагогічний стаж Л. І. Фурсенка становить майже 60 років. Трудову діяльність він, випускник Одеського педінституту ім. Ушинського (фізико-математичний факультет), що відслужив армію, почав у 1962 році в Березівській середній школі №3, я навчалася тоді в п’ятому класі. У професії Леонід Іванович і сьогодні: старший викладач кафедри освітньої політики Одеської академії неперервної освіти (так тепер називається інститут удосконалення вчителів) продовжує вчити вчителів. А ще він — автор понад 70 друкованих робіт, серед яких є і монографії, і навчальні посібники, і довідники, енциклопедичні словники; продовжує писати книги про земляків-педагогів, їхній досвід, знахідки та пошуки досконаліших шляхів навчання та виховання, про педагогіку в цілому, в тому числі лікувальну, що особливо актуально сьогодні. Темою нинішніх його професійних досліджень залишаються питання минулого і сьогодення освіти Одещини, становлення, розвитку та вдосконалення системи управління цією складною і затребуваною суспільством галуззю.

Ось тут ми й підійшли до того, що раніше я позначила як привід для зустрічі зі своїм учителем.

У 2019 році у видавництві «Астропрінт» вийшов у світ енциклопедичний словник «Організатори освіти Одещини». Працюючи в архівах різних організацій та установ, Л. І. Фурсенко зібрав і систематизував під однією обкладинкою відомості про керівників одеських навчального округу, губернського, окружного, обласного відділів освіти, міських та районних відділів (управлінь, департаментів), Одеського та колишнього Ізмаїльського обласних інститутів удосконалення вчителів, починаючи з 1830 року по теперішній час. Величезна, трудомістка книга виявилася ще й у виданні досить дорогою. Тираж, 800 примірників, розійшовся, а попит є. «Раз у раз люди запитують, як і де придбати. Треба б ще примірників 200, — журиться Леонід Іванович, — але зробити це сьогодні практично неможливо…». З причини простої і зрозумілої кожному з нас, українців, що живемо на зарплату або пенсію, — через відсутність фінансових коштів. Попереднє видання енциклопедії теж побачило світ завдяки Одеському національному університету імені Мечникова, облдержадміністрації та народному депутату кількох скликань Сергію Рафаїловичу Гриневецькому, який нині очолює ОДА.

«І казок про них не розкажуть, і пісень про них не заспівають», — такі слова обрав Леонід Іванович як епіграф до енциклопедії, що в алфавітному порядку розповідає про людей, які вносили в минулому і вносять донині помітний внесок у розвиток освіти в Одеському регіоні. Це колишні опікуни навчальних округів, начальники обласних, міських, районних відділів, управлінь, департаментів освіти, керівники закладів освіти різних форм власності, вчителі та викладачі. У своїй більшості — талановиті педагоги, досвідчені, віддані своїй справі професіонали, нерідко — люди з важкими долями.

Вперше про працівників освіти, які стали жертвами сталінських репресій, Л. І. Фурсенко у співавторстві з доцентом Д. Н. Клюєнком розповів у 2006 році в книзі «Репресивна політика сталінізму. Архівні документи свідчать». У роки сталінської м’ясорубки в Одеській області було репресовано 374 педагоги, з них найвищу міру покарання, розстріл, отримали 159. Безневинно названими «ворогами народу», згодом реабілітованими, були як рядові вчителі, викладачі та навіть піонервожаті, так і перші керівники управлінь освіти, вищих і середніх навчальних закладів, професори, доценти. Відомості про них, знайдені в архіві Одеського обласного управління Служби безпеки України, знайшли гідне місце і в біографічній енциклопедії «Організатори освіти Одещини».

У цій книзі, уточнює Леонід Іванович, йдеться не про всіх, хто займав високі посади в керівних структурах освіти, основна увага приділена тим, хто дійсно щось створив, придумав, удосконалив… Екскурси в історію освітніх структур, глибокий і професійний аналіз у різні роки і в різних умовах проведеної ними роботи, їхніх досягнень і пошуків нових форм і технологій освіти, знахідок і недоліків, списки, довідки, документи — це перша частина енциклопедичного словника Л. І. Фурсенка. Далі в алфавітному порядку йдуть біографічні дані керівників губернських, обласних, міських, районних відділів (управлінь, департаментів) освіти, з фотографіями, переліком звань, нагород, досягнень фахівця та очолюваної ним структури. У заключній частині перераховані ті, чиї біографічні дані з різних причин не увійшли до енциклопедії, і ті, хто допомагав у підготовці матеріалів для неї. Останній розділ — фотоілюстрації…

Зусиллям утримуючи в руках великоформатне багатосторінкове видання, усвідомлюєш, скільки часу, сил, праці та поваги до колег за професією вкладено в його створення. Відповіддю на запитання, кому і для чого воно потрібне, може бути адресоване Леоніду Івановичу через Фейсбук привітання з Днем працівників освіти Марії Петрівни Меланич-Лопатюк, яка очолювала Балтський райво з 1994-го по 2005 рік: «… Безмежно дякую за високу оцінку моєї праці на освітянській ниві… Дякую долі і пишаюся, що мала за честь працювати разом з Вами під Вашим умілим керівництвом…». Рецензенти, вчена рада обласного інституту удосконалення вчителів вважають, що енциклопедичний словник Л. І. Фурсенка корисний керівникам органів державної влади, які займаються питаннями підбору кадрів, керівникам органів управління освітою та навчальних закладів, вчителям та студентам, які зробили свій вибір на користь вчительської професії.

Нещодавно Леонід Іванович у співавторстві з В. С. Шупарським завершив роботу над черговою книгою — «Лідери освіти Одещини». Підготовлений до друку біографічний довідник — фактично продовження, другий том, виданого у 2008 році збірника «Педагогічний Олімп Одещини», в ньому зібрані та систематизовані відомості про 538 кращих педагогів області, відзначених в останні роки високими званнями, державними та відомчими нагородами, про тих, кого по праву іменують Сівачами Розумного, Доброго, Вічного.

До таких належить і мій шкільний Вчитель, який продовжує трудитися на славу професії, яку обрав багато десятиліть тому, якою віддав шість десятиліть і продовжує віддавати сьогодні сили свої, талант, натхнення, який, свідчу, і сам вмів увійти до шкільного класу з піднесеною душею і цьому багато років вчить усіх, хто працює з дітьми. Щиро вітаючи Леоніда Івановича зі славним ювілеєм, бажаючи йому щастя, здоров’я, тепла і всілякого добра від імені колишніх учнів, хотіла б зауважити особисто від себе: зовсім не випадково Всевишній обдарував його двома доньками, двома онучками і двома правнучками, розбавивши цей дівочий букет поки що тільки одним правнуком. Чутність, доброта, розуміння, шанобливе ставлення до людей, незалежно від їхнього віку та статусу, прагнення в будь-якій ситуації підставити нужденному плече, словом, усі ті душевні якості, якими сповна володіє ювіляр, в усі часи були більше затребувані саме слабкою половиною людства. Але є й ще один нюанс… У нашого народу існує повір’я, що правнуками Бог нагороджує тільки праведників, і людина, яка дочекалася правнука, поцілована самим Творцем. Вірячи віруючим, легко підрахувати, що подружжя Фурсенків, Леонід Іванович і Людмила Василівна, поціловані Богом тричі. Заслужено.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса