ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Читачам «Вечірньої Одеси» немає потреби представляти Аркадія Хасіна, це відомий у морській спільноті автор, який давно й активно пише на морські теми. Я, наприклад, пам’ятаю його публікації ще в газетах «Моряк», «Знамя коммунизма» у 70—80-ті роки минулого століття, коли він плавав на суднах Чорноморського пароплавства.

Мушу зазначити, що Аркадій Хасін про своїх колег завжди пише шанобливо, називає їх на ім’я та по батькові, а не просто за прізвищами та посадами на суднах, наводить цікаві деталі з морського життя, простежує долі деяких моряків тощо. Гадаю, це викликано тим, що про нелегку морську службу автор знає на основі особистого досвіду, а не з чиїхось слів.

Тому я був щиро здивований, прочитавши в одній з останніх публікацій Аркадія Хасіна висловлювання на адресу морських агентств, що діють в Україні, які здійснюють надання посередницьких послуг українським морякам у працевлаштуванні на судна під іноземним прапором (див. «Вечірню Одесу» за 05.08.2021 року, стаття «Чотири через вісім»).

Щоб уникнути будь-яких неточностей, наведу цитату автора статті: «Після розвалу ЧМП в Одесі з’явилося безліч так званих крюїнгових компаній (виділено мною — С.Ч.), які стали займатися працевлаштуванням моряків на іноземні судна. Але це коштує грошей. А у хлопців, які тільки закінчили морехідне училище, таких грошей немає».
З чим я не згоден у цих твердженнях автора статті? Спробую пояснити.
Для початку — що це за «крюїнгові компанії», коли вони з’явилися, чим займаються, наскільки правомірна їхня діяльність, чим або ким вона регламентується?
За часів, коли автор статті працював на суднах ЧМП, моряків у рейси оформлювали тільки у відділі кадрів: чи то ЧМП, об’єднання «Антарктика», загін аварійно-рятувальної служби та підйомно-транспортних робіт (АРСПТР), управління морських шляхів «ЧерАзморПуть», ДПІН та інших морські організації, що мали флот. Але наприкінці 80-х років минулого століття багато суден Чорноморського пароплавства застаріли, значно зросла вартість їх експлуатації та ремонту, виникли труднощі з отриманням підтвердження на подальшу роботу від вимогливого Реєстру СРСР (наглядова організація, що видавала дозвіл на експлуатацію флоту). Тому керівництво ЧМП шукало можливість передати їх в управління іноземним компаніям або підприємствам зі змішаним капіталом, де, за оцінкою фахівців, вимоги були «м’якшими».
Однак одразу постало питання: як передавати судна — з екіпажами чи без? Адже ситуація з робочими місцями для моряків була досить напруженою — спостерігався певний надлишок кадрів плавскладу. І щоб обмежити прийом нових працівників, начальник пароплавства В. В. Пилипенко видав наказ, що забороняв прийом на роботу за вільним наймом. Приймали тільки випускників вищих і середніх морських навчальних закладів за направленням та хлопців, які повернулися з армії, хто до призову працював у пароплавстві. Як виняток приймали колишніх воїнів-афганців та чорнобильців.
Чорноморським пароплавством були засновані та зареєстровані спільне радянсько-грецьке підприємство «Трансорієнт» і радянсько-в’єтнамське підприємство «В’єтсовліхтер», куди під іноземним прапором мали прямувати судна ЧМП з нашими екіпажами.
Навесні 1989 року в пароплавстві була створена комісія з відбору моряків для роботи під іноземним прапором, до складу якої, крім працівників відділу кадрів ЧМП, увійшли представники служби безпеки мореплавства та служби технічної експлуатації пароплавства, інших підрозділів, профспілкового комітету плавскладу ЧМП тощо. Мені, на той час начальнику відділу кадрів суховантажного флоту, було доручено очолити комісію. Для мене, як і для кожного з членів комісії, це була абсолютно нова, багато в чому незвичайна робота — адже досвіду комплектування подібних екіпажів не те що в пароплавстві чи в системі Міністерства морського флоту, навіть у країні не було. І питати поради, відповідно, теж було ні в кого. Всьому доводилося самостійно вчитися на ходу.
Проте вже в червні того ж 1989 року нами були направлені на роботу під прапор перші екіпажі, сформовані з моряків ЧМП. Нові імена отримали і самі судна ЧМП, на яких моряки пішли в рейси. Так, в оперативне управління СП «Трансорієнт» надійшли судна «Мацеста», що отримала нове ім’я «Ясон», «Міллерово» («Амфітріті»), «Березняки» («Ольвія»), «Мозир» («Галіні»). Пізніше до них додалися ще судна ЧМП: «Донузлав», «Дубровник», «Олександр Блок».
У СП «В’єтсовліхтер» були направлені судна «Марнеулі», «Маргілан», «Міжгір’я», «Придніпровськ» та інші.
Багато моряків ЧМП прагнули потрапити на роботу на «підпрапорні» судна. Зрозуміло, що в першу чергу через зарплату. А поширювані чутки «збільшували» її ще більше. Про досвід роботи перших екіпажів «підпрапорних» суден Чорноморського пароплавства багато писала відомча, тобто морська преса, міські, обласні та навіть республіканські газети.
Саме в цей час ветерани ЧМП, і перш за все капітани, що мали солідний досвід роботи в морі, вирішили зайнятися приватним бізнесом. Так в Одесі з’явився перший кооператив «Прогрес», метою якого стало працевлаштування наших моряків на судна іноземних власників. Створили кооператив капітани В.С. Ланг та Г.І. Костенко.
Володимира Сергійовича Ланга я знав багато років — як капітана пасажирського теплохода «Лев Толстой», надалі як викладача морського ДПТУ, який проявив блискучі організаторські та ділові якості: створене ним морське агентство «Адріатико — Бриг» існує і дотепер. Володимир Сергійович керував агентством практично до своїх останніх днів.
Активно заявило про себе на ринку посередництва у працевлаштуванні моряків морське агентство «Саус Стар», яке заснував відомий у ЧМП ветеран капітан Павло Павлович Караянов. Трохи пізніше на цей «ринок» вийшли ветерани: капітан Анатолій Дмитрович Лапін (агентство «Майстер»), капітан Віктор Іванович Бабич (агентство «Шкіпер»), капітан Микола Іванович Гришко (Кіріакіді) (агентство «Сі ангел») та інші. Не відставали від них і ветерани — старші механіки: близько трьох десятків років займається посередництвом у працевлаштуванні моряків Влас Андрійович Вельмушкін (агентство «Нептун»). Відомий та авторитетний у Чорноморському пароплавстві старший механік Віталій Степанович Сергійчик створив компанію «Укмар», яка в ті роки займалася не тільки крюїнгом, але й управлінням (менеджментом) підпрапорних суден.
Всі названі мною ветерани, якщо й не були ровесниками шанованого Аркадія Хасіна, але плавали з ним приблизно в один і той же час, або як раніше казали — були людьми однієї епохи. Проте, незважаючи на вік, знайшли в собі сили та можливість займатися новою справою, а їхнє знання морського життя, тонкощів професії моряка, досвід спілкування із закордонними колегами та й блискуче знання англійської мови тільки сприяли успіху в роботі з іноземними партнерами.
Я особисто думаю, що до цих шанованих і заслужених, авторитетних у морської громадськості людей найменше підходить визначення, що вони створили та очолили «так звані крюїнгові компанії».
З часом посередництвом у працевлаштуванні моряків на судна іноземних власників стали займатися багато сотень агентств у різних містах України — Одесі, Ізмаїлі, Маріуполі, Херсоні, Миколаєві, Києві, Севастополі тощо. Серед керівників агентств чимало колишніх працівників відділу кадрів.
Я міг би й далі продовжувати список успішно працюючих, авторитетних на ринку праці морських агентств, про роботу яких добре обізнаний. Але я не хочу, щоб мої слова тлумачилися кимось як реклама.
Вся діяльність морських агентств з надання посередницьких послуг у працевлаштуванні моряків ґрунтується на міцній правовій основі. Міністерство соціальної політики України видавало ліцензії на право займатися посередництвом (на жаль, немає інформації, як проходить ліцензування нині). У Законі України «Про зайнятість населення» є спеціальна 38-ма глава, безпосередньо присвячена посередницькій діяльності. Кабінетом Міністрів України прийнято цілу низку постанов, що регламентують діяльність посередників тощо.
Що стосується міркувань про те, що працевлаштування коштує грошей, а «у хлопців, які тільки закінчили морехідне училище, таких грошей немає», то тут слід керуватися наступним.
У 2006 році була прийнята Міжнародна конвенція про працю в морському судноплавстві — «MLC 2006», яка прямо забороняє стягувати з моряків будь-які гроші за працевлаштування. Для тих, кого це цікавить, рекомендую почитати будь-який довідник з адресами та телефонами морських агентств: практично кожне агентство у своїй рекламі вказує, що працевлаштування — безкоштовне. Переконаний, що знайдуться читачі, які скажуть: «А я заплатив за працевлаштування стільки-то…», або «Мій знайомий заплатив за рейс стільки-то» тощо. Дійсно, українським Законом «Про зайнятість» допускається отримання посередником оплати за надання інформаційно-консультативних послуг. Яких? Наприклад, за сприяння в оформленні особистих документів, отримання довідок, підготовку до співбесіди за спеціальністю, тестування з англійської мови. Тому морякам можна рекомендувати тільки одне — уважно читати проєкт свого контракту на роботу в іноземного роботодавця та договір про надання інформаційно-консультативних послуг агентством.
Про що хотілося б сказати на завершення, підбиваючи підсумки «розшифровки» поняття «так звані «крюїнгові компанії»?
Виникли ці компанії аж ніяк не після розвалу Чорноморського пароплавства і не пов’язані з ним жодним чином. Особисто я думаю, що морські посередницькі агентства в Україні все одно виникли б. Це було неминуче. Українські моряки, завдяки своєму попередньому досвіду роботи в найбільшій у світі судноплавній компанії, якою було ЧМП, високому рівню отриманої професійної освіти, ефективно діючій та перевіреній десятиліттями системі підготовки кадрів плавскладу, були готові вийти на міжнародний ринок праці та скласти реальну конкуренцію морякам будь-яких країн — філіппінцям, індійцям, полякам, хорватам та багатьом іншим, хто традиційно працює на суднах іноземних судновласників. Минулі тридцять з невеликим років показали, що саме так все і сталося.
Дуже важливо відзначити, що робота морських агентств та вихід українських моряків на міжнародний ринок праці призвели до стрімкого розвитку всієї структури підготовки плавскладу. В Україні з’явилися дві нові морські академії (у Києві та Херсоні), де здійснюється навчання майбутніх моряків — командирів флоту. Зареєстровані та діють центри підготовки та атестації плавскладу — в Одесі, Ізмаїлі, Херсоні, Маріуполі. Якщо раніше плавсклад проходив медичне освідчення в поліклініці Басейного лікарні на водному транспорті, а всього в Україні було чотири таких поліклініки, то сьогодні медичних центрів, де проходять передрейсовий медогляд моряки, тільки в Одесі понад десяток. Такі ж медичні центри є в Херсоні, Ізмаїлі, Чорноморську, Маріуполі тощо.
Але найголовніше, на мій погляд, — робота на «підпрапорних» суднах назавжди позбавила українського моряка від принизливого заняття: масової купівлі за кордоном дешевих товарів та їх реалізації на вітчизняних ринках або в комісійних магазинах! Поняття «зробити школу», що на побутовому «сленгу» означало вигідно продати привезене з-за кордону, залишилося тільки у спогадах старих моряків.
Працюючи в іноземного роботодавця, сьогоднішнє покоління українських моряків отримує цілком нормальну заробітну плату, відповідну їхньому досвіду та професійній підготовці. Свої заробітки моряки легально переводять сім’ям з-за кордону через існуючу в країні банківську систему.
Згадую, як через кілька років роботи наших «підпрапорників» до мене після рейсу зайшов один з перших капітанів, кого наша комісія рекомендувала для роботи в іноземних судновласників (я на той час вже працював в управлінні ЧМП). Капітан розповів про свою роботу, поділився «труднощами», з якими зіткнувся на перших порах, особливо в першому рейсі, про набутий досвід. Наприкінці розмови сказав: «Я до роботи на «підпрапорних» суднах вже понад 10 років працював у пароплавстві капітаном. Мені здавалося, що порівняно з іншими одеситами я цілком забезпечена людина — була окрема квартира, машина «Жигулі». Але тільки зараз, попрацювавши в нових умовах, я по-справжньому відчув себе забезпеченим. І все це — на легальній основі».
Гадаю, що подібну оцінку могли б дати багато моряків Чорноморського пароплавства, які першими почали працювати на «підпрапорних» суднах.
Загалом стаття Аркадія Хасіна «Чотири через вісім» вийшла ностальгічною. Але, можливо, це й добре, адже свою історію, тим більше історію Чорноморського морського пароплавства, необхідно знати і пам’ятати.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса