Старше покоління добре пам’ятає радянські часи і знає, що в ті роки у всіх на вустах були не зірки шоу-бізнесу, а люди праці — хлібороби, механізатори, тваринники, якими всі пишалися, на яких хотіла рівнятися молодь. Тоді ніхто і в кошмарному сні уявити собі не міг, що в недалекому майбутньому відбудеться така кардинальна переоцінка цінностей. Що суспільство більше цікавитиметься кількістю шлюбів якогось шоумена, ніж кількістю зібраного з полів урожаю, як працюється і живеться селянину, а престиж робітничих професій практично зійде нанівець.
Хіба міг хтось 20-40 років тому уявити собі, що настануть часи, коли на селі не буде кому сісти за комбайн чи трактор, що своїх комбайнів і тракторів у господарствах не буде, що самі господарства, навіть найекономічніші, будуть знищені. І ким? Державою, яка зовсім недавно всіляко заохочувала працю хлібороба, тваринника, овочівника. Найкращі з них удостоювалися урядових нагород. А зараз? Кому з селян за останні 10-20 років наші президенти присвоювали звання Героя України?
Ніколи не забуду, як 15-річним хлопчиськом я вислужився перед своїм дядьком Ніку — знатним комбайнером одного з великих колгоспів-мільйонерів «Побєда». До речі, колгосп «Побєда» (с. Копчак Чадир-Лунгського району Молдови) донині так і залишився колгоспом. Він, звичайно ж, не такий потужний, але не розпався на окремі дрібні сільгосппідприємства. На наявних 12 тис. га землі вирощують, в основному, зернові. У господарстві є чудовий персиковий сад, виноградники. Є свої комбайни і трактори.
Я дуже просив дядька Ніку, щоб він дозволив мені хоч на пару хвилин сісти за штурвал комбайна. Бувало, півдня вичікував біля лісосмуги, поки той «пришвартує» свій лайнер, щоб швидко в тіні пообідати і попити холодної водички.
— Хочеш стати комбайнером? — питав він мене, а сам тривожно поглядав на небо, подумки молячи бога про гарну погоду.
— Дуже хочу, — заворожено відповідав я, на якусь мить забувши про свою гарячу дитячу мрію стати журналістом.
— Тоді вчися добре! — сказав дядько Ніку, який був упевнений, що тільки той, хто опановує знання, може багато чого досягти.
У далекі 70-ті роки минулого століття багатьом сільським хлопчикам справді дуже хотілося стати не вчителями чи лікарями, не льотчиками чи міліціонерами, не юристами чи економістами, а саме комбайнерами. Зараз, через півстоліття, коли пишу ці рядки, я мимоволі замислююся, чому ж саме комбайнером?
Може, тому, що в той час комбайни були найбільшими машинами на селі або тому, що багато однолітків заздрили нам — тим, у кого батьки чи дядьки працювали на комбайні? Адже не кожному хлопчиськові дозволялося підійматися в кабіну цієї махини, і вже тим більше зробити одне коло від лісосмуги до лісосмуги, сидячи поруч з дядьком чи татом під час збирання врожаю. А може, тому хотілося стати комбайнером, що ті, хто сидів за їхніми штурвалами, сприймалися в дитячій свідомості як наймужніші, найсильніші люди? Не знаю. Одне я знаю точно: комбайнер тоді в нашому селі був найповажнішою людиною!
Вчені-аграрії давним-давно Буджакський степ називають зоною ризикованого землеробства. Тому вирощувати в наших краях хліб завжди було вдвічі важче. Селяни це на собі відчували в усі часи: сильна посуха або, навпаки, зливові дощі з вітром, град досить часто знищували практично всі посіви і вирощений з таким трудом урожай. Якщо за часів СРСР усі господарства страхували свій майбутній урожай, а держава, в разі стихії, все відшкодовувала, то в наш час рідко які сільгосппідприємства користуються послугами приватних страхових компаній. По-перше, у них для цього немає фінансових можливостей. По-друге, умови страхування кабальні і, найчастіше, страхові компанії часто обманюють сільгоспвиробника. Тому аграрії в більшості своїй змушені вкладати свої кошти і виробляти сільгосппродукцію з великими ризиками. Але повернімося до збиральної кампанії в ТОВ «Долинське-Нова».
Пам’ятаючи про те, що жнива схожі на швидкоплинний «бій» і результат цієї «битви» завжди залежав від того, як усі служби готувалися до нього, задовго до його початку все було продумано до дрібниць.

Я бачив, як усі, і особливо новий керівник Микола Чанев, головний агроном Микола Черня, головний інженер Олександр Жеков, завідувач зернотоком Дмитро Попов та багато інших у 35-градусну спеку працювали від зорі до зорі, як переживали, коли траплялися деякі «збої» в ході підготовки до жнив і в перший день збирання врожаю, коли змушені були зупиняти роботи через дощ. Прямо на ходу доводилося вносити корективи у випрацювану ще задовго до початку збирання врожаю тактику дій. І напружена боротьба за вирощений урожай нещодавно успішно була виграна. Працюючи єдиною командою за підтримки компанії «Трансшип», все вирощене було зібрано в потрібні терміни і з мінімальними втратами.
Про те, як проходили жнива на першому етапі, що конкретно робилося, щоб віддача посівних полів ранніх зернових була вагомою, що вже зроблено щодо зрошення, я попросив розповісти Миколу Чанева.
— На першому етапі жнив у нас задіяно три комбайни, — каже мій співрозмовник. — Усі вони притягнуті. Для учасників збиральної кампанії було організовано дворазове харчування та проживання. Більшу частину зібраного врожаю прямо з поля вивозили на елеватор у село Струмок Татарбунарського району. Частину залишали на зберігання в господарстві для видачі, згідно з договорами, пайовикам. Не стану розповідати, яким важким для хліборобів регіону, в тому числі і для нашого господарства, був минулий рік. Нагадаю тільки, що небувала за останні 35-40 років посуха знищила практично весь урожай. Влада обіцяла відшкодувати аграріям завдану стихією шкоду, але, як завжди, «кинула». Як результат, деякі великі сільгосппідприємства та багато фермерських господарств перестали існувати. Ми ж продовжили боротьбу за врожай нинішнього року. За фінансової підтримки компанії «Трансшип» закупили елітне насіння, кращі добрива, нову сільгосптехніку. Ми, як і в попередні два роки, зробили все, щоб зібрати цього року хороший урожай. Підготовка ґрунту (з осені), сама посівна, як восени, так і навесні, були проведені в оптимальні терміни і на високому агротехнічному рівні. Особлива увага під час усіх польових робіт приділялася їхній якості. Як і всі аграрії, ми дуже сподівалися, що погодні умови цього разу не знищать посіви.
У зоні особливої уваги, звичайно ж, останні два роки — зрошення. Тільки на реконструкцію насосної компанією «Трансшип» було виділено 3 млн. гривень. Ми також відновили всі труби від насосної до полів. Цього року вже почали полив на площі 150 гектарів. А наступного на зрошення вже переведемо 250-300 гектарів посівів. Без цього в наших краях ризикованого землеробства розраховувати на стабільно хороший урожай не можна. Минулорічна посуха в цьому ще раз переконала всіх аграріїв.
Щоб здешевити витрати на полив, для насосної станції (вона була побудована в радянський час на березі озера Кагул, коли повсюдно розвивали традиційне зрошення — прим. ред.) було закуплено нове, більш економне обладнання. За нашими підрахунками, вода має стати на 50-60% дешевшою. Полив — це і додаткові робочі місця. На цій старій-новій виробничій ділянці вже працює 15 фахівців. Усі вони — мешканці Долинського.
І на завершення зазначу, що, зібравши з поля врожай ранніх зернових, ми відразу сучасними тракторами готуємо ґрунт під урожай майбутнього року. У нашому господарстві — вперше в регіоні — впроваджено систему дистанційного контролю сільськогосподарських угідь. Програма Cropio використовує знімки, отримані більш ніж з десяти різних супутників. Що це дає? Те, що агроном або голова в будь-який час доби, в будь-якому місці, де б він не знаходився, може через свій комп’ютер побачити стан усіх посівів. Монітор комп’ютера показує, як розвиваються всі ділянки поля, які зони потребують підживлення мікроелементами. Наприклад, якщо в полі працює обприскувач, то він автоматично, через супутник, відключається на тих ділянках, які не потребують підживлення.
Ось такою вийшла відповідь Миколи Чанева на мої запитання. Але повернімося до підсумків нинішньої збиральної кампанії. Вперше за останні 35 років врожайність ранніх зернових у господарстві склала 50 центнерів з гектара. Це найкращий показник серед сільгосппідприємств Ренійської громади.
Що забезпечило успіх? Завдяки достатній кількості опадів у період вегетації було отримано хороший урожай озимих культур. Наприклад, на полях ТОВ «Долинське-Нова» середній урожай ячменю склав трохи більше 5,0 т/га, урожай пшениці — до 5,0 т/га; на полях АРК «Придунайська Нива» середній урожай ячменю — 4,0 т/га, пшениці — понад 5,0 т/га. Всього намолочено понад 5000 тонн у ТОВ «Долинське-Нова» і понад 4000 тонн — в АРК «Придунайська Нива».
Отримати такий урожай вдалося завдяки правильно виробленим системам обробки ґрунту, живлення та захисту рослин за рахунок культури, яка росла минулого року, а також репродукції насіння. Крім того, в основному використовувалося насіння вітчизняної селекції, адаптованої до місцевих умов вирощування. Так, на полях Долинського, де було висіяно насіння від селекціонерів насіннєвого сорту ячменю «Дев’ятий Вал», отримано урожай 6,0 т/га (супереліта). Посів озимої пшениці в Долинському виконано насінням сортів пшениці «Селенівка», «Ніконія», «Катруся одеська». На полях з високою репродукцією цього насіння урожай був 6,0 т/га і вище.
В АРК «Придунайська Нива» отримано урожай ячменю сорту «Дев’ятий Вал» з використанням насіння першої репродукції. Пшениця на полях під зрошення поливними агрегатами «Фрегат» була висіяна сортами «Мудрість одеська» та «Журавка». Це дозволило отримати сходи, не чекаючи опадів восени.
Ну, і фахівці вищеназваних господарств, проаналізувавши результати збирання врожаю, зробили такі висновки, які дозволять отримати відмінний урожай і в 2022 році. Перший висновок — слід неухильно і якісно виконувати всі сільськогосподарські роботи. Друге — продовжувати оновлення матеріально-технічної бази. Забезпечити якісний лабораторний аналіз ґрунту на вміст основних елементів живлення, благо, що є власна агрохімічна лабораторія. Побудувати технологію вирощування з урахуванням досвіду 2021 року та рівня родючості кожного поля. Використовувати насіння сортів високих репродукцій вітчизняної селекції, максимально пристосованих до метеоумов регіону.











