пт, 20 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Мавпа природи, природа мавпи

У Музеї сучасного мистецтва Одеси відкрилася виставка Іллі Чичкана «Психодарвінізм», про що «Вечірня Одеса» повідомила в номері за 22 липня.

Ілля Чичкан — якщо вірити рекламі, один із найпродаваніших і найпопулярніших художників України, — з 2005 року добряче «наварює» на «мавпячій» темі. І не втомився, бо ідея не надто висока, складна та оригінальна, але продажні «дійні корови» не падають. Картини Іллі Чичкана розкуповуються нібито за десятки тисяч доларів (перевірити цю обставину у нас немає можливості). «А слабо Зеленського намалювати павіаном?» — спробували збентежити художника одеські репортери. «Вже!» — анітрохи не збентежившись, відповів автор і одразу продемонстрував ескіз, що лежав у купі начерків. «Реальність диктує», верстат безвідмовний.

В архіві глузливого живопису Чичкана портретна плеяда іскрить від замаху на велич: В. Путін, І. Сталін, Ю. Тимошенко, У. Черчилль, Т. Рузвельт, Че Гевара. Тут навіть якось недоречно дописувати кліше «та інші», бо, по-перше, список справді сягає за всі мислимі горизонти всеїдного марнославства; а по-друге, фігури «жертв» художника-зневажника порівнюються лише в одному аспекті — «мавпуються» всі, на кому є значний і загальновизнаний ореол, чи то наданий владою, успіхом у житті, соціальними повноваженнями, народною любов’ю чи народним обуренням.

Цілком природно, що художник співвідносить приматолицих героїв із самим собою, по суті, штампуючи з маніакальністю Нарциса все нові й нові сторінки у свій гігантський альбом автопортретів. Минувши не бозна-яку сувору школу нонконформізму 90-х, засвоївши на «відмінно» зовнішні прийоми витонченого сарказму, шаленого цинізму та протестного свербежу, автор махає пензлем, не знаючи меж.

Креативним апогеєм «практичного гуманізму» (це підзаголовок виставки) І. Чичкана справді можна вважати створені ним ікони Богоматері та Спасителя в образі зворушливих мартишок. Антирелігійні погляди свої художник не приховує, та тільки одна очевидна деталь ніби й не хвилює його — він своїми руками та мускулистою фантазією створив грубо написану анімалістичну іконографію та власний культ: нехитру мавпячу конфесію на чолі з собою.

ЗАРАЗ у великій виставковій залі МСМ Одеси панує карикатурна панківська благодать. Авторському постмодерністському переломленню піддалися картини М. Врубеля, М. Шагала, І. Рєпіна, В. Сурикова, В. Перова, В. Сєрова, О. Кіпренського. Зі стін дивиться загін мавп різних мастей, оголошених з нерозумної забави переможними господарями на чужому бенкеті.

А красномовства новітнім мистецтвознавцям не позичати — щодо будь-якої дурниці накропають порожній пафосний спіч. Вставай під струмінь богемної квазіфілософії, людино, тобі ж так хочеться відкриттів та обґрунтувань.

Першим в експозиції постає спотворений авторським прочитанням І. Чичканом портрет Ф. М. Достоєвського пензля В. Перова. Далі в тій самій сокирі техніці варварського шаржування слідують: Пушкін (тут є тонкий іронічний момент — у роки юності ліцеїсти любили прозивати Олександра поміссю «мавпи з тигром»); врубелівські Царівна Лебідь, міфологічний Пан; подвижник і збирач шедеврів Третьяков; боярин, музикант над дахами міста, дочка Рєпіна Віра, актриса М. Єрмолова та дівчинка-мавпа з персиками. Зоозал перекинутих ідеалів.

…У пошуку одкровення я студіювала текст кураторів про надзавдання виставки. Ні, там не було написано, що це хуліганська витівка з серіалу набридлих мавпячих мемчиків автора, площадно гумор чи безсоромна кон’юнктура. Натомість розжовано, як для профанів, що це, мовляв, нове прочитання антропогенезу, оригінально зміксовані ідеї Дарвіна, Маркса та Фрейда.

Розкрий же очі, поворухни мізками, глядач, — виявляється, «художник іронізує над ідеологічним впливом видатних творів мистецтва і пропонує по-новому поглянути на культурну спадщину минулих епох». А ще — і це справді кумедно — Ілля Чичкан «скидає з п’єдесталу традицію поклоніння імперському канону та умовній складності мистецтва». Все просто в вигадливих арабесках арт-всесвіту, а ви й не знали.

Тільки ж той самий канон не імперський, а естетичний, етичний і загальнолюдський. І я більше не стала роздивлятися анімалістичного Достоєвського, а згадала оригінал — перовський акцент на зап’ястя героя, який носив кайдани, пережив смертний вирок і пройшов каторгу. Хто бачив, ніколи не забуде цей геніально виконаний образ з печаткою всіх пороків і божественних прозрінь на обличчі. «Імперський канон», куди вже. Я стояла в цьому клоунському шоурумі Іллі Чичкана, і тільки відома цитата з «Принижених і ображених» стукала в голові: «Та за кого ти себе вважаєш, фря ти така, мавпо зелена?».

Але якщо ви спробуєте висловитися або, не дай Аполлон, публічно сплюнути, для вас із кишені витягнуть засмальцьованого джокера з піднятим середнім пальцем, спрямувавши такий вам в око: ви міркуєте як обиватель, «не тямите» вишуканості й геть розсварені з почуттям гумору. Розуміти треба! І плескати, бажано. А ще краще купити — як беззаперечний шедевр і модне статусне вкладення.

І якщо повернутися до давньоримського вислову і застосувати його до цієї конкретної події, то афоризм обертається зовсім іншою метафорою: живопис Чичкана — це нав’язлива мавпочка, що шкребе наждаком по обличчю незворушного Кінг Конга. Незворушного до пори.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса