сб, 21 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Батькові за два місяці стукне дев’яносто п’ять. Тепер частину його часу віддано спогадам. Тато пам’ятає всі дати, прізвища, геопозиції, починаючи років з дев’яти. Тому його можна запитувати про що завгодно, хоч щось він буде знати з будь-якого питання.

Тато — кадровий військовий, відповідав за фізичну підготовку військових. Вийшовши майже в п’ятдесят на пенсію, він одразу отримав посаду директора Центрального стадіону Чорноморського пароплавства. Це майже збіглося з днем народження головної міської газети — «Вечірньої Одеси». Завдяки талановитому редактору — Борису Дерев’янку — газета за дуже короткий термін, як тепер кажуть, розкрутилася. Редактор «Вечірки» став фігурою, з думкою якої рахувався весь одеський політичний бомонд.

Особливо у сфері футболу. Що було дуже важливо для новоспеченого директора найкращого стадіону — бази футбольного клубу «Чорноморець». Футбол у ті часи був видом спорту, який курувала партія. На «третьому» елітному поверсі стадіону на всі матчі збиралися батьки міста. Там вирішувалися серйозні питання. Там була добра кава та бутерброди з осетриною та червоною ікрою. Тато навіть за своєї посади доступу на «третій поверх» не мав, тому особисто з Дерев’янком спілкувався рідко. Зате зі спортивними журналістами всіляких видань, і особливо спортивних, дружив міцно.
Біля витоків спортивної журналістики «Вечірки» стояли Геннадій Швець, Саша Федоров, Михайло Рибак. Безумовним лідером у майбутніх журналістських зірок був Олександр Башкатов — власний кореспондент «Радянського спорту» по півдню України. Для кореспондентів тато завжди організовував прес-центр, де пригощав маминими смаженими пиріжками та чаєм. Ці пиріжки мали таку популярність, що з роками збирали на чаювання найкрутіших одеських журналістів. Тато згадує, що для керівника тієї епохи з пресою потрібно було мати міцні контакти, бо будь-який критичний матеріал міг коштувати посади.
Після матчу наступного дня Одеса чекала огляду Бориса Дерев’янка. Газети розкуповувалися, як гарячі пиріжки (проблем з передплатниками не було). Аналізи матчу завжди були суворими та об’єктивними. Борис Федорович ніколи нікого не ображав, не принижував, не засуджував. Його такт викликав захоплення та повагу. Боюся, сьогодні вже немає таких авторів, як він. За чесне слово та непокупність перший редактор «Вечірньої Одеси» заплатив життям. Тато виписував усі радянські газети та журнали, і сьогодні страшенно радіє, що все, що йому потрібно, він знаходить в єдиному планшеті.
Нас, членів сім’ї, теж змушували читати пресу всю без винятку, але пам’ятаю, що «Вечірку» сім’я любила найбільше. У «Вечірці» публікували програму телепередач, смішила рубрика «Антилопа-Гну», новини стосувалися особисто кожного, а з часом у газеті стали з’являтися і мої матеріали. Татові дуже подобалося, що я захоплювалася журналістикою. Тому пізніше, за прикладом Дерев’янка, я стала єдиною журналісткою-жінкою, яка пише про футбол. Навіть чоловіка собі знайшла — футбольного видавця.
Сьогодні тато може читати мої статті про одеську кухню в кожному номері «Вечірки» прямо в планшеті, в електронному вигляді. Але він наполегливо просить приносити йому друковану версію і читає її від кірки до кірки. Нехай навіть заради мене. З днем народження, рідна газета!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса