На засіданні секції «Одесика» Одеського будинку вчених, з дотриманням усіх карантинних норм, відбулася презентація книги відомого краєзнавця, кандидата історичних наук, члена історико-топонімічної комісії при виконкомі Одеської міської ради Віктора Івановича Голованя «Воскресенський скит на Середньому Фонтані» (до історії Воскресенської церкви, кладовища при ній та скита Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря на Середньому Фонтані).
Вона вийшла у видавництві «Optimum» за благословенням Високопреосвященнішого митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела. Про книгу в номері «ВО» від 3 червня докладно розповів доктор історичних наук, член Національної спілки краєзнавців України, провідний науковий співробітник Інституту археології НАНУ Ігор Сапожников.
Символічно, що менш як рік тому, 2 вересня 2020 року, у Преображенському парку відбулося відкриття Меморіального музею-стіни з іменами видатних одеситів. Це сталося на території Першого (Старого) християнського кладовища Одеси. Там були поховані найперші одесити, будівничі міста та порту, батьки-засновники. Кладовище знищили, на багато десятиліть залишивши зневаженою пам’ять про тисячі людей, які знайшли там останній спочинок. Перший крок до відновлення історичної справедливості був зроблений лише зараз.
Книга Віктора Івановича Голованя продовжує відкривати трагічні сторінки історії міста, пов’язані зі зруйнованими та забутими похованнями. Розповідає про те, що на Середньому Фонтані був скит, при ньому виникло кладовище, а потім був побудований Воскресенський храм, що став центром духовного життя не тільки Фонтану, але й міста.
Меценат Роман Моргенштерн (лауреат конкурсу «ВО» «Люди справи»), завдяки якому книга побачила світ, нагадав, що вже двічі депутат міської ради Ольга Квасницька виносила на розгляд своїх колег проєкт рішення про створення меморіального парку «Воскресенський». Депутати, здебільшого, просто не голосували за запропонований проєкт рішення, по суті, мовчазно підтримуючи тих, хто прагне забудувати висотками територію колишнього кладовища і докладає до цього чималих зусиль протягом останніх років.
Краєзнавець Олександр Сурилов вважає, що попереду ще дуже велика робота. На кладовищі були ділянки, де ховали військових, священнослужителів, померлих під час епідемії чуми. Там проходив кордон порто-франко, що забезпечив економічний підйом Одеси, був прокладений карантинний водопровід. Якщо провести розкопки під храмом, там цілком можуть знаходитися труни-капсули, в яких ховали забальзамованих покійних. У районі водонапірної вежі, взятої державою під охорону, було знайдено штольню з останками 20-30 людей, які померли від вогнепальних поранень. Відомо, що десь у тому місці починалася «офіцерська стежка», якою йшли за кордон незгодні з чинною владою люди. Це величезний пласт історії, поки що забутий, як і старе кладовище.
«Хотілося б, щоб книга знайшла свого читача. І не тільки серед православних, — написала в передмові настоятелька Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, ігуменя Серафима, яка представила для книги низку унікальних матеріалів. — У ній йдеться про долі багатьох видатних одеситів: про представників вищої знаті, інтелігенції, купецтва, про воїнів і меценатів, подвижників благочестя та служителів Церкви Христової. Це були люди різних національностей та віросповідань, для яких головною справою життя стало служіння благу ближніх — на кладовищі при скиті були поховані засновниці, ігумені, черниці та священнослужителі нашого монастиря, насельниці «Стурдзівської громади Жалісливих сестер».
Дійсно, якщо книга знайде своїх вдячних читачів, отже, прибуде в Одесі людей, готових поборотися за те, щоб не була допущена ще одна страшна несправедливість, — територія кладовища не повинна перетворитися на чергову стройку, а з повагою до минулого, без якого немає ні сьогодення, ні майбутнього, повинна стати затишним, сучасним меморіальним парком.











