вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Вражаючу музичну програму «Шовковий шлях» представила 29 травня в рамках філармонічного абонементу «Гітароманія» одеська «Колаборація ЗІРА» (художній керівник — Дмитро Земський) спільно з камерним оркестром Одеської філармонії (диригент — Володимир Дикий) та за участю відомого джазового піаніста Олексія Петухова.

МЕНІ ХОТІЛОСЯ б, щоб читач зберігав спадкоємність наших публікацій: адже багато їхніх персонажів проходять певний шлях становлення. Не полінуйтеся: відсилаю вас до нарису «Музика — подвижництво; Одеса робить його радісним» у номері від 26 жовтня 2017 року: в ньому ми вперше представили вам творчість Дмитра Земського та його музичної групи «Колаборація ЗІРА». Час летить! Але й виявляє, чи вірними були перші враження від явища. У цьому випадку: так, вірними — і явище отримало потужний розвиток.

Вже тоді мені довелося вжити слово «ніша»: Дмитро Земський відкрив і зайняв саме ту нішу в музичному світі нашого міста, якої на моїй пам’яті просто не існувало. Ввів у музичний обіг особливий жанр, особливий стиль. Точно так, як, наприклад, Анна Степанова, наша «людина справи», завоювала авторитет своєму «неканонічному», тобто, не джазовому, а академічному, саксофону та симпатію музикантів — витончених джазменів.

Сфера музики, в якій подвизається Дмитро Земський, лише здається спокусливо доступною, — насправді це «музика, широко популярна у вузькому колі»: настільки ж вузькому, у відсотковому відношенні до населення, як і коло поціновувачів джазу або любителів симфоній. Музика, яку грає «ЗІРА», — для людей тонкої душевної організації. І мене нескінченно тішить, що концерти «Колаборації ЗІРА» приваблюють все більше слухачів.

Я не приховую, що «повернута» на подібні музичні композиції, які для мене — життєвий фон. Що обожнюю — це я вже говорила — Дживана Гаспаряна, а також Горана Бреговича, Ану Алькайде, Анджело Бадаламенті… необроблену, «автентичну» музичну етніку часів і народів, музику Ренесансу, а грегоріанські співи можу слухати нескінченно. Дмитро Земський — це вже не «етно», проте ж зі східного «етно», індійського, арабського, і із західного анонімного Ренесансу тут «ніжки ростуть», ніщо адже не виникає на порожньому місці… у мене ж на концерті було враження, що музика у виконанні «Колаборації ЗІРА» народилася ось тут і зараз з вітру, шелесту листя та шуму прибою, до того вона була спонтанна.

Михайло Ксида
Михайло Ксида

Я зовсім не меломан, але часто ставлю собі запитання: чому якась ось ця мелодія буває підхоплена миттєво і всіма без винятку, будь ти снобом семи п’ядей у чолі? Ми зараз не говоримо про шанований пласт тієї музики, яку іменуємо «класикою», там особлива розмова і особлива, між іншим, тема заповнення — або засмічення — того, що названо «ноосферою». Ми говоримо про таїнство впливу музичних ритмів взагалі. Пару років тому я прочитала тритомник мемуарів кінорежисера Сергія Соловйова. Він співпрацював з видатними композиторами. І хтось із них, не пам’ятаю точно, зізнався йому: яких би музичних складнощів не наворотив композитор, і яким би метром не числився, у нього є одна заповітна мрія — створити мелодію. Мелодію, яка його увічнити.

Прецеденти є. Є автори багатьох опер і симфоній, а є «композитори однієї мелодії», і нехай мене розірвуть музикознавці, але й цим «метеликам-одноденкам» видано квиток у Вічність. Ейтор Віла-Лобос, «П’ята бразильська бахіана»: зарахована як «найкрасивіша мелодія двадцятого століття», — а ви, взагалі, другу чи четверту, чи інші опуси часто слухаєте?.. Ремо Джадзотто, «Адажіо Альбіноні». Дмитро Тьомкін, «Зелень літа», — а музикою постачив, між іншим, понад півтори сотні фільмів, чотири рази відхопивши «Оскара». Сергій Курйохін, «Гороб’їна пісня». Хоакін Родріго, Концерт «Аранхуес». І, напевно, так далі… але я маю на увазі не те, що «подобається мені», а те, що — вмить, невідворотно і назавжди — «у всіх на слуху». Я говорю про незбагненність шляхів у Мистецтві.

Шлях Дмитра Земського та його музичної групи, як мені уявляється, — шлях сходження. Це нелегкий шлях. Названо їхній нинішній проєкт «Шовковим шляхом» — це алюзія на взаємний вплив культур, на китайський Великий Шовковий Шлях до країн Середземномор’я, на мирне взаємопроникнення культурних традицій: торговці — люди, які домовляються, це вам не хрестоносці, які завезли до Європи зі Сходу і готику, і куртуазний роман, проте ж якою ціною!.. Ні вже, «китайський варіант» Одесі якось ментально ближче.

Дмитро Земський
Дмитро Земський

І ще ось яка думка мене відвідувала під час концерту. Хоча й сказав мені свого часу Діма Земський, що не думає претендувати на щось «духовне» в музичній сфері, залишивши публіці вибір шукати духовність у храмах — у чому Земський абсолютно правий, — все ж таки виконувана «Колаборацією ЗІРА» музика тяжіє, скоріше, вже до духовного. Саме не до душевного, емоційного, складової людського єства, а до духовного. У виконавській манері цієї групи є якась особлива чистота: тут немає місця душевній смуті, «переживанням», тут присутня відсторонена зосередженість, майже молитовна. Тут не керує примхливий Ерос. Справді, ця музика не апелює до «почуттів», тобто до сексуальності: як не звернені до цієї сфери вітер і шелест листя.

ЩО ВИКОНУВАЛОСЯ цього разу? Програма — або, якщо вам завгодно, проєкт, — вийшла грандіозна. Відзначена витонченою виконавською культурою. Учасники її, крім зазначених у преамбулі до цієї статті: Михайло Ксида — кларнет, флейта, саксофон; Володимир Гусайлов — бас-гітара; Артем Кісілевський — перкусія; дитячий хор ССМШ ім. П.С.Столярського, художній керівник Тетяна Яковчук; Марія Ковальова — концертмейстер хору, фортепіано. Сольні музичні інструменти: арабський уд, два індійські ситари, акустичний та електронний; китайський хулусі, акустична гітара. За роялем — спеціальний учасник проєкту Олексій Петухов. Стиль визначено як «world music».

Про стиль я запитала Дмитра спеціально: що це — етніка, яка асимілювала джаз-рок? «Всі ці течії там присутні, і навіть більше, — відповів лідер групи «ЗІРА». — Ємкого визначення у мене немає, тому пішли на такий компроміс: «world music» — інтеграція різних жанрів і стилів. Проблема в тому, як ми собі це уявляємо і як донести до глядача музичну ідею. Можна, звичайно, придумати назву — «contemporary world» або, припустимо, «exotic»: для внутрішнього користування».

Три композиції були «чужі». Прозвучали у виконанні дитячого хору та камерного оркестру: «Може, знає ліс» (з репертуару групи «ЛЮБЕ»); «Петровський кант» під назвою «Буря море роздимає», Росія XVII століття, — «Цей кант написаний у формі іспанської фолії, — зауважив мені Дмитро, — ми поєднали в музичній темі пісню і танець», — і, ах, як вірно, як м’яко, благозвучно тут поставлені дитячі голоси! Була виконана також тема Б.Гребенщикова «Сокіл» в інтерпретації групи «ЗІРА».

Теми: К2; Лабіринт; В небо; Арабський рок; Конячка Пржевальського; За три моря; Поза війною; Вітер, гори; Антидот; Повернення, — авторства Дмитра Земського.

Наскільки, запитала я, ці музичні теми передбачають для солістів момент імпровізації, і як це поєднувати з участю академічного оркестру?

«Для мене важливо, — відповів Дмитро, — щоб кожен учасник колаборації зміг висловити те, що він хоче сказати. Звичайно, це передбачає значну частку імпровізації. Хоча є кістяк, основна структура твору, яка не змінюється, і, так, це більше стосується оркестру. У них суворо партитура. Вони створюють певну «подушку», або плейбек, в якій вони співпрягаються з солістом. У оркестру є своя складність у цьому, тому що соліст може будувати свою імпровізацію по-різному. Оркестр — це теж жива структура, хоча й за фіксованими партіями».

Олексій Петухов позначений у релізі як аранжувальник, — в чому конкретно проявилася його функція? «Він писав партії оркестру. Щоб досягти ідеального спільного звучання, звести все до купи. Моя — музична частина: мелодія, гармонія, ритмічна складова. Плюс оркестру потрібна партія, щоб грати, підголоски якісь, сольні вставки. Льоша написав усе це для оркестру. Він дуже талановитий музикант, тонко відчуває музику. Я не знаю, хто б цю роботу міг зробити краще, ніж він».

Які старовинні народні мелодії надихнули автора на ці композиції? «Навряд чи це були старовинні пісні, — каже Земський. — Скоріше, спогади та відчуття дитинства, якісь пережиті події. Музика — це відображення мого душевного життя. Я так собі її пояснюю. І музика мені подобається дуже різна. Не обов’язково вже дуже інтелектуальна якась. Я люблю рок-музику, реп. Звичайно, і класику. Джаз і давню духовну традицію — теж». Які ж із широко відомих у світі музикантів, що працюють у подібному стилі, що коріниться в етніці, є фаворитами Дмитра Земського? «Свого часу, коли я захоплювався такою музикою, це були Ануар Брахім, Рабі абу Халіл, Дафер Юссеф, Джабран Тріо, Ібрагім Маалуф і т.д. Взагалі, сама етніка мене не дуже цікавить. Мене більше цікавить мікс, із сучасною подачею. І ось ці всі виконавці, вони цим і займалися».

А як вдалося захопити ідеєю проєкту музикантів такої різної спрямованості? «Все само собою склалося. Під час «Ночі у філармонії» «ЗІРУ» почув Володимир Дикий і захотів співпрацювати. Але пандемія внесла корективи. Я написав концепт і назву. Така собі ідея подорожі зі Сходу на Захід. Олексій Петухов написав аранжування для оркестру. Партію хору написала Марія Ковальова. Ну, і все… зігралися».

Доброго вам шляху, «ЗІРА» та її добрі супутники!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса