Ця стаття мала бути про реформу шкільного харчування в Україні. Про те, що знайшлися в країні люди, які вирішили зламати заскорузлі традиції совкового громадського харчування, почали революцію в умах, щоб ростити здорових дітей зі смаком та знаннями традицій національної кулінарії та хітів світової гастрономічної культури.

Але вона вийшла про людину. Домовившись з Гуглом, я отримала тонни матеріалу, як все погано з харчуванням у наших школах та дитячих садках, і як все буде гаразд і добре вже з 1 вересня цього року. Хтось розгойдувався, хтось рапортував, але мені потрібен був прецедент: хто, як і за рахунок чого зрушить іржаву махину з місця. Як перемогти інерцію, корупцію та опір новому.

Щоб знайти потрібну людину, не полінувалася подолати тисячу кілометрів шляху. Мене вела інтуїція. Загострене подіями чуття. Я хотіла, нарешті, побачити того, хто вже йшов шляхом, яким усім тільки належало піти.

Задовго до майбутньої зустрічі мені трапилася замітка в Мережі про перший ліцей Гостомельської сільради на Київщині, де стали активно впроваджувати реформу шкільного харчування. Покопавшись, отримала вичерпну інформацію про навчальний заклад та його директора — Володимира Миколайовича Захлюпаного. Мені лише потрібно було переконатися, що образ в уяві та в реальності збігається. На фотографіях побачила лялькову їдальню, доглянуту територію, сонячні фарби фасаду, вражаючий стадіон з трав’яним та штучним полем, комп’ютерні класи, дива техніки, молодих, красивих вчителів, казкові розписи на стінах. Виявила шкільне телебачення та власну радіостудію. Створювалося повне враження, що я поїду до елітної школи дорогого району столиці.

Однак насправді школа побудована на початку дев’яностих і була вже далеко не новою. 26 років тому вона стала домом і долею для астронома та мрійника, молодого директора Володимира Захлюпаного. У новій школі не було нічого, крім парт і дощок. Сільська громада, яка утримувала школу, — не багата і малочисельна. Гроші були відсутні і в казні, і в людей.

Новий директор набрався терпіння і почав будувати. Дуже швидко організував їдальню, оснастив обладнанням і почав годувати дітей сніданками та обідами. Потім перевів їдальню на госпрозрахунок, однак бухгалтерію вів відділ освіти і всі доходи отримував теж. Єдиним стимулом залишалися ситі та щасливі діти.
А в 2008 році «розумним» указом школи були переведені на централізоване харчування, і в новеньку, обладнану неймовірними зусиллями кухню зайшла підрядна організація. Харчування зіпсувалося, чужинці зруйнували кухню. Впливати на постачальника послуг директор не міг. У прибуткового бізнесу від бюджету був добрий прикриття. До кінця восьмого року господарювання «білоцерківського військторгу» в їдальні вже майже ніхто не харчувався, колектив кухарів через затримки зарплат став розвалюватися.
Але в 2016 році сталося диво, і прийшов новий мер. З’явилася можливість отримати повну фінансову незалежність. І Захлюпаний, один із семи шкільних директорів громади, взяв на себе відповідальність. Ремонт зробив, обладнання замінив, штат сформував, процеси комп’ютеризував і за п’ять років зробив шкільне харчування прибутковим бізнесом. Сьогодні в ліцеї щодня харчуються 1200 дітей. Це — майже сто відсотків учнів. Сніданок — 18 гривень, обід — 35. Їжу можна приносити з дому, але батьки із задоволенням платять, бо дітям їжа подобається. За останній навчальний рік їдальня заробила чистими 800 тисяч гривень. І ці гроші витрачаються на підвищення зарплат, модернізацію кухні та навіть купівлю комп’ютерних класів. Батьки голосують гривнею, отримуючи якісну і таку необхідну послугу, адже більшість з них працює далеко від дому, в Києві.
Ми йдемо школою, і директор раз у раз відволікається — щось підбирає, закриває, вимикає. По дорозі до їдальні минаємо шкільний музей, шикарну бібліотеку, заглядаємо в кабінет робототехніки. Всі посміхаються — діти, вчителі, директор. Стрункий, високий, сивоволосий, він — явний улюбленець жіночого колективу. Сьогодні в школі — «червоний день»: діти та дорослі одягнені в червоне, а на столиках в їдальні — червоне яблуко, червоний помідор і червоний борщ. Вчора грали в помаранчевий. Позавчора — в жовтий. На кожній перерві годують понад триста учнів.

Тут все, як у справжньому ресторані — столи сервіровані, ролі офіціантів виконують кухонні працівники, діти в обслуговуванні не беруть участі. Контролює потік і таймінг комп’ютерна програма. Велика частина обладнання — теж ресторанного рівня. Днями учнів чекає черговий сюрприз від директора — всі стануть дегустаторами українських равликів. Володимир Миколайович підтримує актуальні ідеї і за допомогою спонсорів знайомить малюків з незвичайними, корисними продуктами, які виробляються в Україні. Не здивуюся, якщо через деякий час на столах у школі з’являться спаржа та устриці!
Пробуючи нове, діти формують смак до хороших, корисних продуктів. Творець і романтик Володимир Захлюпаний ніколи не чекав наказів зверху. Він ішов своїм, самостійним шляхом. Добивався незалежності, приймав рішення, брав відповідальність на себе, чинив, як справжній чоловік. Вже 26 років. І всі двері для нього відкривалися. Директор переконаний, що саме в такому підході криється секрет успішної школи. Роби Справу, не кради, люби дітей і поважай батьків.
Досвід Гостомельського ліцею, сподіваюся, знадобиться і на Одещині. Тому народилася ідея запросити Володимира Миколайовича для обміну досвідом з одеськими колегами. Кілька думок від Володимира Захлюпаного для майбутньої дискусії.
Директорів школи повинні обирати батьки.
Якщо всі школи отримають фінансову незалежність, чиновники відділів освіти, будуть не потрібні.
Якщо директор української школи отримуватиме таку ж зарплату, як учитель у Польщі, то він зможе раз на рік відпочивати з колегами в Греції.
Директор і вчителі повинні харчуватися разом з дітьми в шкільній їдальні. У школі не повинно бути буфету.
Батьки не повинні платити за навчання дітей понад 100 гривень на рік.
Ситі діти краще вчаться.
Якщо ти завжди чуєш дітей, то вони завжди будуть слухати тебе.
Справжній вчитель той, хто не тільки вчить предмету, але й виховує. Не всі мають цей дар.
У країні, де професія вчителя не престижна, не буде освічених людей.