Минулого четверга, 27 травня, мені знову довелося побувати на своєрідній екскурсії Південною виправною колонією загального режиму №51, розташованою на вулиці Люстдорфська дорога, 9. Попереднє відвідування — вісім років тому — припало на день, коли співробітники пенітенціарної служби вирішили таким своєрідним чином відзначити професійне свято журналістів.

Тоді територія цього спеціалізованого об’єкта виглядала досить доглянутою, в приміщеннях, де проживали засуджені, було чисто, а подекуди навіть відносно затишно. Продемонстрували нам також і робочі приміщення — цехи, майстерні, в яких обладнання виглядало не сучасним, але було в непоганому технічному стані. Нам дозволили вільно спілкуватися з підопічними цього закладу, розмовляти зі співробітниками-контролерами, серед яких виявилися і молоді випускники юридичних вишів, а серед засуджених — молоді люди, які, перебуваючи в цій установі, здобули середню освіту та вступили до українських вищих навчальних закладів заочно, склавши вступний іспит дистанційно. Словом, атмосфера в цій виправній установі, де відбували покарання не рецидивісти, а люди, засуджені вперше, здалася тоді досить спокійною і стабільною.

І ось фінальна екскурсія. 51-а колонія вже припинила своє існування як виправна установа з 2019 року. Два роки тому 27 травня там сталися дивні, на думку тих, хто був добре знайомий із ситуацією, події. За офіційною версією, спалахнув бунт у зв’язку з незадовільним, на думку частини ув’язнених, утриманням. Вони забарикадувалися в приміщенні і навіть підпалили автомобіль МНС, який знаходився на території. Для придушення заворушень був використаний спецназ.

І майже відразу ж було прийнято рішення про розформування колонії. Тоді «злі язики» заговорили про те, що заворушення були кимось інспіровані для того, щоб створити привід для закриття установи з подальшим її продажем під забудову. Адже колонія розташована недалеко від центру міста, за три кілометри від моря. Керівництво пенітенціарної служби тоді спростувало цю версію, заявивши, що закриття колонії пов’язане виключно з тим, що подальше утримання в ній ув’язнених неможливе з технічних причин.

І ось тепер стало ясно, що ці «язики» були зовсім недалеко від істини. Південну виправну колонію №51 виставили на відкриті торги. Про це повідомив міністр юстиції України Денис Малюська спочатку на своїй сторінці у Facebook, а потім і на брифінгу, який провів 27 травня безпосередньо на території вже колишньої колонії.

Стартова ціна 72 об’єктів, розташованих на 5,9833 гектара, становить 223 млн. 250 тис. 425,11 гривні (без ПДВ). Торги призначені на 25 червня. Для того, щоб вони відбулися, достатньо двох учасників. Що цікаво, якщо ніхто не виявить бажання придбати це за 223 мільйони, ціна буде знижена одразу на 50 відсотків.

«Аукціон стартував, і протягом місяця всі, хто зацікавлений, можуть залишати заявки, робити гарантійні внески і потім взяти участь в аукціоні. Об’єкт був законсервований у 2019 році, по-перше, тому що тут був бунт, по-друге, тут перебувало не більше 50 відсотків ув’язнених від загальної кількості тих, що можна було тут утримувати. Це також стало приводом для закриття установи», — заявив журналістам міністр юстиції Денис Малюська, який приїхав до Одеси презентувати «перспективний проект». Він додав, що утримання розформованої колонії «…тільки за минулий рік обійшлося держбюджету в 18 мільйонів гривень». Які послуги увійшли в цю калькуляцію — міністр не уточнив.

За словами чиновника, об’єкт повинен зацікавити покупців, оскільки до виставлених на продаж будівель підключені всі інженерні мережі — електрика, вода і водовідведення, хоча самі будівлі навряд чи можна буде реставрувати.

Під час брифінгу міністр нагадав, що в рамках проекту «Велика приватизація тюрем» ФДМУ та Мін’юст мають намір продати 35 законсервованих виправних установ, а на 70% виручених коштів побудувати нові, що відповідають європейським стандартам. Однак, як з’ясувалося, за словами Дениса Малюськи, вартість тільки одного сучасного СІЗО становить один мільярд гривень.

То що ж може з’явитися на місці колишньої виправної колонії? Черговий житловий комплекс або торговий центр? Міністр не виключає такої можливості, але, за його словами, це буде вирішувати новий власник.

Що планував Кабмін?

Нагадаю, що у 2016 році в результаті реформи Кабінет Міністрів України ліквідував пенітенціарну службу, передавши її повноваження Міністерству юстиції. Павло Петренко, який на той момент був міністром юстиції, серед головних завдань відомства назвав початок реформування системи виконання покарань. Він заявляв про оптимізацію, про те, що необхідно законсервувати або ліквідувати низку виправних установ, утримання яких є економічно недоцільним. На той момент в Україні функціонувало 148 подібних установ, розрахованих на 230 тис. осіб. У місцях позбавлення волі тоді перебувало 70 тисяч.

У Мін’юсті планували провести інвентаризацію, залишивши ті установи, які можна швидко відремонтувати, щоб у них переселити ув’язнених. Інші — законсервувати і потім через публічні торги продати. На отримані кошти побудувати сучасні в’язниці. А ще обіцяли підняти зарплату співробітникам, забезпечити нормальні умови (за європейськими стандартами) життя ув’язненим, а також медичне обслуговування.

Ціна питання

Три колонії та слідчий ізолятор, розташовані в Одесі на 24 гектарах землі, оцінили в 38 мільйонів євро. До речі, слід зазначити, що тюремний комплекс на Люстдорфській дорозі, побудований ще в 1891—1894 роках, належить до архітектурно-історичних пам’яток Одеси. Він був спроектований чесько-російсько-болгарським архітектором Антонієм Томішко, автором знаменитих пітерських «Хрестів». У стінах цього похмурого закладу провели не кращі відрізки свого життя багато відомих особистостей, в тому числі і знаменитий Мішка Япончик.

Але повернуся до подій на Люстдорфській 27 травня 2019 року. Версію, пов’язану з «земельним питанням», опосередковано тоді підтвердив і такий факт: 4 липня 2018 року Одеська обласна державна адміністрація прийняла рішення №688/ А -2018 «Про припинення права постійного користування землею державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№14)». 14-а колонія, розташована на Краснова, 2а, географічно сусідствує з 51-ю колонією.

На думку Геннадія Жукова, члена громадської ради при кримінально-виконавчій службі і одночасно капелана, в колонії суворого режиму №14 сидять рецидивісти, а в 51-й відбували термін тільки ті, хто потрапив у місця позбавлення волі вперше. За всю історію її існування там не сидів жоден кримінальний авторитет, жоден злодій у законі. Так званих смотрящих, ув’язнені обирають з числа «мужиків», які ніякого відношення до кримінальних авторитетів не мають.

Геннадій Жуков перебував на території колонії і 27 травня і, за його словами, брав участь у переговорах між адміністрацією та засудженими в момент бунту. Він стверджував тоді, що був навмисно створений інформаційний фон, який дозволяв розформувати колонію. Інформація щодо того, що після травневих подій на території колонії не було умов для утримання ув’язнених, за його твердженням, не відповідала дійсності. «Фрагменти деяких будівель, дійсно, були трохи пошкоджені. Лазня, їдальня, санчастина залишилися неушкодженими, як і більшість об’єктів. Начальник виробництва ВК написав тоді заяву, що готовий відновити за 90 днів усі пошкоджені сегменти», — стверджував тюремний капелан. Чесно кажучи, через два роки після тих подій, я не побачила на території слідів пожеж. Вибиті вікна дво-, триповерхових будівель і запустіння — це, скоріше, результат тривалої «заморозки», ніж бунту. Хоча, напевно, збиток в результаті протиправних дій групи ув’язнених майну колонії був завданий значний.

Проти розформування колонії тоді висловлювалися багато членів громадської ради. Наприклад, Тетяна Петрова: «Сенс виправної колонії не тільки в ізоляції засуджених, але і в їх виправленні. А для цього з ними ведуть роботу представники громадських організацій та релігійних конфесій, психологи. Співробітники та засуджені — це єдиний комплекс. Розформування колонії невигідне ні ув’язненим, ні співробітникам. Якщо керівництво побоювалося нових заворушень і того, що не впорається з ними, тоді правильніше було ставити питання: «Чи на своєму місці ті, хто керує колонією? Напевно, правильніше було б з’ясувати причину заворушень і зробити так, щоб вона більше не виникала?».

Але «нагорі» порахували інакше. І сьогодні ми можемо констатувати — перший об’єкт пішов, точніше, ось-ось піде з молотка. «Яка установа буде наступною, і як скоро чекати подібних подій?», — питання майже риторичне. Як, ймовірно, і інше — наскільки доречно і своєчасно ламати те, що вже існує і функціонує, не маючи достатньо коштів на створення нового? На мій погляд, питання про скорочення кількості виправних установ, їх перенесення на 50 км від центру міста, а також модернізації треба було б вирішувати, але не в момент, коли в країні погіршилася криміногенна обстановка, проблеми зі скороченням і плинністю кваліфікованих кадрів, а також дефіцит бюджету.

— Коли в країні немає коштів на утримання пенітенціарних установ, коли вони самі повинні заробляти на своє існування, чи не вийде так, що незабаром в’язниці, СІЗО і колонії стануть приватними? — це питання я поставила Денису Малюсьці з деякою сумною іронією.

— Вже розробляється законопроект про приватні СІЗО. Адже там перебувають ще не засуджені, і вони мають право на комфортне перебування під час досудового або судового розслідування, якщо готові його оплатити. Що стосується виправних колоній, то вони не можуть бути приватними, оскільки ті, хто засуджений, повинні перебувати в рівних умовах, — послідувала відповідь.