Розповівши про Івана Піддубного (номер «Вечірньої Одеси» за 29 квітня), хочу тепер приділити увагу його тезці — Івану Михайловичу Заїкіну. Богатир номер два. Словами А. П. Чехова (які, правда, стосувалися товариша по перу), перший серед других. Ці ж слова підтверджував і чемпіон чемпіонів, тобто Піддубний: «Ти, Ваню, — найкращий серед російських борців. Після мене».
Страх програти невідомий справжньому атлету. Бажання змагатися все одно перемагає. Тому, напевно, Заїкін, на відміну від багатьох, не ухилявся від сутичок з учителем. Зустрічався на килимі з Піддубним протягом багатьох років п’ятнадцять разів. П’ять поєдинків звів унічию, десять програв. Але як! Боролися в ті часи і годину, і півтори…
Нам, жителям півдня України, в плані історії атлетизму Іван Заїкін ближче, цікавіше, ніж Піддубний. Майже земляк. Заслужений майстер спорту СРСР, закінчив свої дні в Кишиневі. У столиці Молдови є вулиця його імені. Улюбленець публіки в останні роки життя із задоволенням прогулювався кишинівським базаром, де шанувальники його сили та борцівської майстерності вважали за честь пригостити богатиря склянкою доброго молдавського вина.
Продовжуючи виступати в 30-ті роки з силовими номерами, 50-річний Іван вже майже не боровся. У всякому разі, не брав участі в дрібних, проміжних турнірах. Гадаю, беріг енергію. Востаннє Заїкін вийшов на килим у 1935 році в Прибалтиці, де і розправився з усіма молодими суперниками. Є привід подумати організаторам та учасникам нинішніх ветеранських турнірів з боротьби про віковий ценз. Боротьба адже не біг підтюпцем, і не плавання, тут у півсили не виходить.
«Спортсмен» і «довгожитель» — зовсім не синоніми. Іван Заїкін прожив за нинішніми мірками недовго — 68 років. Але як! Яскраво і сильно прожив. Якщо Піддубний добрався свого часу до Америки, то Заїкін познайомив з українським спортом навіть австралійців!
Найбезпосередніше відношення мав Іван Михайлович і до Одеси, і навіть до Ізмаїла. Південна Пальміра знала його не тільки як силача, але і як повітроплавця, одного з перших у ті далекі часи. На примітивному літальному апараті, спорудженому на гроші одеських купців Пташникових, з таким цінним пасажиром на борту, як письменник Олександр Купрін, Заїкін в Одесі і здійснив свій останній політ. Знаменитості дивом залишилися живі…
Дружба з Сергієм Уточкіним, Олександром Купріним, Федором Шаляпіним, Олексієм Толстим, Максимом Горьким говорить про широту поглядів і захоплень цього, здавалося б, простого мужика. Так що приказка «сила є — розуму не треба» не завжди справедлива.
Чому ж у століття технічного прогресу інтерес до фізичної потужності та досконалості людського тіла не згасає навіть у комп’ютерних хлопчиків? Чому ефектне сальто акробата викликає не менший захват, ніж витончено вирішене рівняння або душевний вірш? Відповідь — не в газетній статті і навіть не у філософському трактаті про гармонію.











