пт, 20 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Коли по всіх телеканалах йде підготовка цивільного населення українських міст до повномасштабної війни з Росією, і навіть розглядаються карти-схеми бомбосховищ, розумієш, що достатньо однієї іскри — і спалахне полум’я. Щось пішло не так у мирному плані нашого гаранта. Президенту, як ніколи, необхідні холодна голова і гаряче серце, особлива стійкість у власних рішеннях без підказок, підштовхування та стравлювання.

У ці дні тільки лінивий не говорить про дружбу та допомогу Україні від США та НАТО. Але влада нашої «незалежної» держави хоче добитися більшого від наших західних партнерів, ніж підтримки та «глибокої стурбованості» ситуацією, в якій ми опинилися внаслідок несамостійних дій цієї ж таки влади.

Невже цього разу наші керівники проявили дивовижну прозорливість і звернулися за військовою підтримкою за адресою, до самої Америки? Вона-то знає толк у таких справах.
Починаючи з дати створення Сполучених Штатів, з 1776 року, і до сьогоднішніх днів ця держава не може похвалитися миролюбством і благородством. У неї більш прагматичні достоїнства. Країна, як її називають, великих можливостей, з хваленої демократією, з транснаціональними корпораціями, з культом долара славиться однією з перших економік світу, однією з найкращих армій і, звичайно, першою в світі атомною бомбою.
Напевно, на підставі всього цього Америка уявила себе всемогутньою наддержавою. І тому всі країни, маленькі і великі, з принизливою раболіпністю заглядають у рот дядькові Сему. А хто мало слухняний, у Америки є свій добре випробуваний метод виховання непокірних держав — війна. Скільки ж їх було на життєвому шляху США?
Наприкінці XIX століття, коли на Кубі палахкотіло полум’я боротьби проти іспанських колонізаторів, і двохтисячна іспанська армія не могла зламати свободолюбне населення Куби, тоді під благородним приводом захисту пригноблених кубинців Америка направила до Гавани крейсер. Непроханий гість довго стояв на внутрішньому рейді. 15 лютого 1898 року о 21.00 крейсер вийшов на зовнішній рейд, залишивши майже всіх офіцерів на березі. А о 21.45 на крейсері пролунав вибух. На кораблі загинуло 264 матроси і 2 офіцери. Америка була розгнівана, американська преса переконувала своїх громадян бездоганним доказом. Великим планом на перших сторінках розміщувалося єдине фото-звинувачення: на сірій масі виділялася розпливчаста темна пляма, сфотографована нібито під водою. Це видавалося за пробоїну від торпеди. Американські обивателі вимагали провчити Іспанію. І американські правителі виконали «волю» свого народу. 22 червня того ж року Америка оголосила війну Іспанії.
А незабаром світ дізнався, що за пробоїну від торпеди видавали фотознімок затемнення сонця. Але справа вже була зроблена.
На Першій світовій війні американські торговці смертю нажили 46 мільярдів доларів. Не секрет, що під час Другої світової війни військові магнати Америки вели підпільну торгівлю з Гітлером і Муссоліні. Вони продавали бомби і снаряди, гвинтівки і кулемети, від яких гинули і американські солдати. На Другій світовій війні військово-промисловий комплекс США заробив вже 123 мільярди доларів.
Потім було атомне бомбардування, ні, не військових об’єктів Японії, а мирного населення Хіросіми і Нагасакі. Нікарагуа, Сальвадор, Гватемала, країни Африки, Афганістан, окупація суверенної Гренади, Ліван, Корея, напалм для жителів Кампучії і В’єтнаму, провокації з Іраном, пробірка з білим порошком Коліна Пауелла, «точкові» бомбардування, блокада жителів Іраку, фосфорні бомби для мирної Югославії, організація розправи над сербами в Косово, підтримка ісламських головорізів в Сирії…
Чи не забагато гріхів для однієї країни?! Чи не страшно дружити з таким кровожерливим монстром?!
Ще димілися попелища наших зруйнованих фашистами міст, ще посивілі матері оплакували своїх дітей, які не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної, а за нашими спинами вже готували новий план знищення великої країни — горезвісний план А. Даллеса (одного із засновників ЦРУ): «Посіявши в Радянському Союзі хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності на фальшиві і змусимо їх у ці цінності повірити… Чесність і порядність будуть висміюватися і нікому не стануть потрібні. Хамство і нахабство, брехня і обман, пияцтво і наркоманія, тваринний страх один перед одним, зрада, націоналізм, ворожнеча народів і, перш за все, ворожнеча і ненависть до російського народу — все це ми будемо вправно і непомітно культивувати. Епізод за епізодом буде розігруватися грандіозна за своїм масштабом трагедія загибелі самого непокірного народу на Землі…».
Коротка людська пам’ять. Скільки разів ми балансували на межі життя і смерті через задумані військові доктрини та смертоносні плани Пентагону. З 1945-го по 2001 рік США розв’язали у світі понад 200 збройних конфліктів!
Американські професори Мітіо Каку і Деніел Аксельрод у своїй книзі «Здобути перемогу в ядерній війні: секретні плани Пентагону», виданій у США в 1987 році, докладно розкривають більшу частину цих планів. Відразу ж після капітуляції Японії комітет начальників штабів армії США зайнявся секретним дослідженням можливості нанесення ядерного удару по 20 містах СРСР. У грудні 1945 р. командувач американськими військами в Європі Дуайт Ейзенхауер склав свій план «Тоталіті», включивши до нього вже 196 радянських міст, які мали бути піддані атомному бомбардуванню.
У червні 1946 р. з’явився на світ новий докладний план нападу на Радянський Союз під кодовою назвою «Пінчер», дітище У. Черчилля. Цей план не задовольнив президента США Г. Трумена тим, що в ньому не було визначено, скільки знадобиться живої сили для окупації величезної країни. У 1948 р. план «Бушокер» замінив «Пінчер». У середині 1948 року Пентагон збагатив себе ще одним новим планом — «Чаріотір», за яким у перші 30 днів війни американські ВВС мали скинути 133 атомні бомби на 70 радянських міст.
Після «Чаріотера» був план «Флітвуд». Потім план «Флітвуд» був витіснений новим проєктом — «Троян», який переносив початок Третьої світової війни на 1 січня 1950 р., намітивши 100 радянських міст, у тому числі Київ, Одесу, Севастополь. Як новорічний подарунок — 300 атомних бомб і 200 тисяч тонн звичайних бомб. Незабаром з’явився план «Дропшот» зі скрупульозними викладками-схемами, розрахунками, аргументами, і на прицілі вже трималися 200 радянських міст. Планом було передбачено залучення до війни країн НАТО та сусідів СРСР. Війну передбачалося розпочати в 1956–1957 роках.
Крім перерахованих планів ядерного Армагеддону, в архівах Пентагону зберігаються багато проєктів агресії проти СРСР, а в ХХІ столітті — вже проти сучасної Росії. Вони народжуються при кожному повороті міжнародних подій, при кожному загостренні політичних ситуацій. Їхні кодові імена нічого не говорять про зміст: «Брайлер», «Фролік», «Сіззл», «Роуджен», «Валчер», «Хафмун», «Офтєкл» та ін. Але за всіма цими «псевдонімами» ховаються два страшних слова — ядерна війна.
Напевно, щоб полегшити душу після смертоносних вигадок американських правителів, біохімік Дональд Форман розклав людський організм на складові хімічні елементи — вуглець, кальцій, фосфор, кисень, водень, азот, воду, і висловив їх вартість у середньоринкових цінах. Він дійшов висновку, що людина не так вже й дорога — всього лише 3,5 долара. Ніколи людина західного світу не ризикуватиме собою заради благополуччя українського народу. Це тільки наші батьки і діди могли віддати 27 мільйонів життів за свободу Європи від коричневої чуми.
Різні ми і за рівнем життя, і за вихованням, і за сприйняттям світу, і за відкритістю душі.
Американський вчений Конрад Лоренц переконує світ, що людина агресивна за натурою, що вона природжений убивця, що цією природною схильністю до насильства пояснюється індивідуальна та групова агресивність людини.
А в архіві письменника Івана Гайдаєнка лежить лист інваліда Великої Вітчизняної війни Олексія Ігнатенка, де він пише: «Це було на початку 1942 року. У нічній атаці в мене потрапило кілька осколків міни. Стояв 30-градусний мороз. Коли мене дотягли до перев’язувального пункту, з’ясувалося, що крові у мене залишилося всього 24%. А при 20% людина вмирає. І я вмирав. А як хотілося жити! Кров донора Клименка Л.К. врятувала мені життя…».
Різні ми… У цих словах і вчинках вся правда про нас…
Згадайте, як після розвалу СРСР ми із затамованим подихом дивилися новини і переживали за наших братів — кровопролиття в Молдові, Південній Осетії, Карабасі, Чечні, Грузії. Ми молили Бога втримати Україну від бездумних кроків у цю прірву. Але ось вже сьому весну на землі Донбасу зацвітають сади під гул розриваються снарядів і свист снайперських куль.
І це наше горе. Ми повинні самі розібратися і впоратися з ним, а не шукати співчуття на стороні, втягуючись у велику геополітичну боротьбу. Але я не пригадаю, щоб президент або наші доблесні депутати, побувавши на лінії розмежування, у солдатських окопах, проїхали розбитими і забутими всіма селами сходу, пробіглися з дітьми під бомбардуваннями, пообідали з простими людьми, чим Бог послав, на собі відчули запах пороху і крові і, зустрівшись з жителями, почули їхні вимоги — зупинити війну!
Нам не потрібна перемога на мертвій землі! А наші «можновладці» розповідають, бесідують все більше в теплих залах ТВ-студій, Верховної Ради та на закордонних раутах, запобігливо прогинаються перед західними любителями пограти з вогнем, так званими «батьками істинної демократії» та українського «благополуччя».
Відкрийте очі, панове, у нас немає партнерів, а тим більше друзів. Є шкурницькі інтереси сусідів і далеких, далеких спостерігачів.
Наша українська земля вже знає, що таке жах ядерної сили — Чорнобиль, як моторошне нагадування. Подумаймо, нарешті, про завтрашній день. Угар ненависті тривати вічно не може. Люди втомилися. Великий Конфуцій одного разу зауважив: «Якщо ти відчуваєш ненависть — значить, тебе перемогли!».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса