вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Як то кажуть, зі свічкою не стояли. Всякі шахрайські схеми та комбінації не для того вигадуються, щоб їх потім легко було розкусити. Але припущення про те, що ж сталося, засноване на фактах, що отримали публічний розголос у судових рішеннях, ухвалах, постановах, зробити можемо.

І висновки ці після ознайомлення з матеріалами, що надав редакції Володимир Іванович Скарга, такі: дуже схоже на те, що він потрапив під схему уявного боргу. Це коли між партнерами по бізнесу раптом починаються «розбірки» щодо фінансів, коли один починає звинувачувати іншого у нібито виниклому боргу. Але, придивившись до ситуації уважніше, починаєш підозрювати, що, можливо, все це було не «раптом», а є спочатку чітко продуманою схемою.

Судіть самі.

Володимир Іванович Скарга — колишній військовий, економіст за спеціальністю, який, вийшовши на початку 2000-х на пенсію, вирішив зайнятися бізнесом. Згадайте той час. Великі можливості відкривалися перед ініціативними людьми. Економіка впевнено йшла у зростання, подорожчання нерухомості та землі відкривало привабливі перспективи для операцій купівлі-продажу. Треба було тільки знати, що купувати, як юридично правильно оформити угоду і коли продавати. У Скарги — бізнесмена-початківця — такі компаньйони знайшлися. Перш за все, це досвідчений ріелтор Ігор Михайлович Єлісєєв.

— З Єлісєєвим ми познайомилися у 2003 році, коли я займався купівлею нової квартири, — розповідає Володимир Іванович. — Сподобалися один одному, стали підтримувати товариські стосунки, які швидко переросли в ділові. З Ігорем Михайловичем ми придбали кілька об’єктів нерухомості. У 2006 році, коли оформлювали купівлю земельних ділянок у селі Августівка Біляївського району, побачив, що мій компаньйон знайомий з нотаріусом, який оформляв угоду.

Нотаріусом виявилася шанована людина з дуже великими зв’язками — Наталія Святославівна Шустова, дружина тодішнього начальника обласного управління юстиції Миколи Миколайовича Лісогорова. Чудовий вийшов тріумвірат. Досвідчений ріелтор, який здійснив не одну угоду. Шанований нотаріус, яка досконало знає чинне законодавство. І Володимир Іванович Скарга, який відкрив після військової служби нове застосування своїм силам, знанням та вмінням. І який до певного часу повністю довіряв своїм компаньйонам. «А Лісогорова я просто боготворив», — зізнається Скарга, додаючи, що з такими партнерами він без страху готовий був вступити в будь-який бізнес-проект.

Перша «проба пера» відбулася на курортній Сергіївці. Компаньйони вирішили купити 1,5 гектара землі для подальшого перепродажу. Придбавали в такій пропорції: Скарга та Єлісєєв — сумарно 30 відсотків, бо на більше у них грошей не було, а 70 відсотків — Шустова. Згадуємо про цю угоду, оскільки подібний алгоритм купівлі був використаний трохи пізніше.

Наприкінці 2007 року стало відомо, що в тій же Сергіївці виставляється на продаж дуже привабливий об’єкт: база відпочинку. Належала вона підприємству «Фортуна». Важливе уточнення — у ТОВ «Фортуна» це був єдиний актив. Продавець — Олександр Андрійович Даниленко — погодився продати базу відпочинку за 1 мільйон 250 тисяч доларів. Пропозиція була привабливою. Приймаючи її, компаньйони, зібравшись, домовилися щодо кількох позицій.

Перше — вирішили купувати не базу відпочинку, а корпоративні права підприємства «Фортуна». «Шустова, як юрист, і Єлісєєв, як ріелтор, пояснили, що так менше витрат та організаційних клопотів», — пояснив Скарга, чому він погодився. Той, хто займався подібними угодами, підтвердить — багато хто так робить: щоб придбати потрібний об’єкт, купують підприємство. Ось і у Володимира Івановича ця ідея не викликала жодних побоювань.

Друге — з’ясувалося, що одразу всю суму компаньйони викласти за корпоративні права ТОВ «Фортуна» не можуть. Тоді вирішили, що будуть вносити гроші поступово за рахунок реалізації інших об’єктів нерухомості. Платежі розподілялися в такій пропорції: 70 відсотків — Шустова, 30 відсотків — Скарга та Єлісєєв, по п’ятнадцять кожен. За словами Володимира Івановича, Наталія Святославівна зробила ще одне застереження. Оскільки за законом вона, як нотаріус, начебто не могла особисто увійти до складу засновників ТОВ, то їй потрібен був час, щоб визначитися, хто буде замість неї.

Ну, і третя домовленість — щоб продавець А. Даниленко їх не «кинув», було прийнято рішення, що до складу засновників з часткою 30 відсотків увійде В. Скарга. При цьому Н. Шустова почне вносити свої гроші тільки після того, як Володимир Іванович стане співзасновником ТОВ «Фортуна». Важливе уточнення — вносити кошти як за частку в 30 відсотків корпоративних прав, так і за 70 відсотків, компаньйони домовилися в цій же пропорції — 30 до 70. Ну, а коли розрахунки будуть завершені та угода закрита, тоді частки учасників офіційно перерозподілять і узаконять.

Загалом, трохи мудро вийшло, але поки що жоден з аспектів угоди підозр не викликав. 12 лютого 2008 року В. Скарга, закривши свою частину платежів перед А. Даниленком за 30 відсотків корпоративних прав, став офіційно співзасновником ТОВ «Фортуна». І вже наступного дня Н. Шустова передала перший грошовий транш за придбання частки в 70 відсотків.

І ось тут — найважливіший момент історії.

— Наталія Святославівна, як дуже зайнята людина, пояснила мені, що не може особисто зустрічатися з Даниленком і віддавати гроші, — розповідає В. Скарга. — Тому платежами мали займатися ми з Єлісєєвим. Перші розписки, за 13 та 15 лютого 2008 року, написав Єлісєєв на загальну суму 292 500 доларів. Але гроші Даниленку передавав я. Про це зробив приписку до розписок Єлісєєва. Потім частину внесків Шустової передавав я. Ну, і, безумовно, вносив, відповідно до домовленостей, свої гроші. У Єлісєєва своїх коштів, як потім з’ясувалося, було недостатньо, тому він позичав у Шустової. Але про це, повторюся, я дізнався набагато пізніше. У підсумку в 2008 році за 30 відсотків підприємства «Фортуна» ми передали Даниленку пропорційно схемі розподілу відсотків 30 на 70 — 375 тисяч доларів, а за 70 відсотків — 497 тисяч. В сумі 872 тисячі доларів.

Отже, Володимир Іванович був змушений взяти на себе дуже делікатну місію — передавати гроші головного компаньйона за низкою розписок продавцю підприємства. Природне питання — а чому ці відносини не були для надійності закріплені договором? Наприклад, тим же договором доручення, про який згадувалося потім у різних судових рішеннях. Був би договір — багато питань, навколо яких згодом розгорівся сир-бор, відпали б самі собою. «Я пропонував Наталії Святославівні укласти договір, але вона весь час відмовлялася. Навіщо, мовляв? Ну, не треба, так не треба», — коментує В. Скарга. І продовжував з делікатністю професійного економіста виконувати доручення головного компаньйона. Хоча зараз, аналізуючи події, що потім трапилися, Володимир Іванович вважає, що небажання укладати договір було невипадковим. «Мене холоднокровно і професійно заманювали в пастку», — стверджує В. Скарга.

Додамо, що у 2008 році майбутні співзасновники ТОВ «Фортуна» витратилися ще на приведення бази відпочинку до ладу. Зокрема, гроші пішли на перебудову спального корпусу в їдальню. У тій же пропорції — 30 на 70. Правда, 70 відсотків оплатив чомусь Скарга, а залишок — Шустова. За підрахунками Володимира Івановича, особисто він за ремонтні роботи заплатив 125 тисяч доларів.

Ну, а потім, восени 2008 року, в країну прийшла економічна криза. Компаньйони потихеньку займалися ремонтом бази.

22 травня 2010 року з ініціативи Шустової відбулися збори засновників ТОВ «Фортуна». Даниленко нарікав, що у підприємства накопичилися великі борги зі сплати податку за землю та по заробітній платі. Скарга запропонував кілька варіантів виходу із ситуації, одним з яких могла стати продаж бази відпочинку. Щоб здійснити цю угоду, необхідно було підготувати всі необхідні документи, а також провести роботу з визначення ринкової вартості об’єкта. У рішенні загальних зборів зазначено, що це доручення отримав Даниленко. Договір купівлі-продажу також мало затвердити загальні збори засновників ТОВ «Фортуна».

А 23 червня грянув грім. Директор ТОВ «Фортуна» А. Даниленко продає єдиний актив фірми — базу відпочинку. І не кому-небудь, а приватному підприємству «Акварель Мак», єдиним засновником якого була… Н. Шустова. Сума продажу — просто смішна: 45 тисяч гривень. Виходить, на придбання ТОВ «Фортуна» треба було витратити 1 мільйон 250 тисяч доларів плюс 180 тисяч у.о. на ремонт, а за все, чим володіло це підприємство, сплачено трохи більше 5,5 тисячі доларів.

У висновках судового експерта Олени Амеліної, підготовлених 13 грудня 2019 року в рамках судово-економічної експертизи у цивільній справі № 520/5811/13-ц, зазначається, що вартість бази відпочинку станом на 23 червня 2010 року, згідно з експертною оцінкою, становить 6 мільйонів 247 тисяч 697 гривень. Загалом, ну ніяк не 45 тисяч гривень, які заплатив «Акварель Мак».

Як це розуміти? Взагалі-то наявні всі ознаки класичного «кидка», подвійного перепродажу, як одного з найпоширеніших видів шахрайства з об’єктами нерухомості. «В результаті Шустова стала власником не 70 відсотків бази, як ми домовлялися у 2008 році, а всіх 100 відсотків, привласнивши, виходить, усі мої гроші, вкладені в придбання 30 відсотків корпоративних прав, а також у ремонт бази відпочинку», — підсумовує В. Скарга.

Але це ще не все. За першим «кидком» послідував «другий». Буквально одночасно, за пару днів до придбання бази відпочинку, Н. Шустова подає до суду на В. Скаргу. Суть позовних вимог: компаньйон повинен повернути гроші за двома розписками від 13 та 15 лютого 2008 року, які вона давала для внесення своєї частки, а В. Скарга віддав їх Даниленку нібито як за свою частину. Тобто, чужими грошима закрив свій внесок. При цьому суми за розписками приймав Єлісєєв, а Скарга тільки передавав їх Даниленку.

Що залишалося робити Володимиру Івановичу? Тільки вірити в неупереджений, професійний і непідкупний судовий розгляд. Наївно?

Тут хочеться зауважити, що «Вечірня Одеса» темі «особливостей» вітчизняного судочинства приділяє багато уваги. У них червоною ниткою проходить головна думка — розгулу корупції, рейдерства, шахрайства у всіх його проявах можна було б уникнути, максимально мінімізуючи прояв негативних явищ, якби суди — нехай це прозвучить наївно і пишномовно — дійсно були незалежними і стояли на сторожі закону, не піддаючись усяким спокусам і «непристойним пропозиціям». На жаль, це тільки благі побажання. Тому й бачимо такі судові викрутаси, що сталися, наприклад, у справі В. Скарги.

Отже, перший раунд: 13.09.2012 року Київський районний суд м. Одеси повністю відмовив Н. Шустовій у задоволенні позовних вимог до В. Скарги про стягнення грошових коштів. Позивач подає апеляційну скаргу. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області під головуванням судді А. Дришлюка від 28 лютого 2013 року рішення першої інстанції підтримано. Даний судовий вердикт набрав законної сили. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України від 3 червня 2013 року підтвердила правоту першої та другої судових інстанцій.

Деякі витяги з ухвали, яку виніс вісім років тому суддя А. Дришлюк, хочеться процитувати, оскільки вони чітко розставили всі крапки над «і» у спорі, затіяному Наталією Шустовою проти Володимира Скарги. Так, зокрема, зазначається, що позивач «не довела укладення між сторонами договору доручення, а також невідповідність виконання умов угоди, зазначених у розписках, а також заподіяння їй моральної шкоди». Що позивач «не видавала довіреності на ім’я Скарги Володимира Івановича в порядку статей 1003, 1004, 1007 ЦК України». Апеляційна інстанція звернула увагу, що предметом договору доручення, згідно з частиною 1 статті 1000 ЦК України, є вчинення певних юридичних дій, без них будь-які фактичні дії не мають самостійного значення. І висновок — немає підстав вважати, що між сторонами був укладений, нехай навіть усно, договір доручення.

Також у судовій ухвалі уточнюється, що «…придбання Скаргою Володимиром Івановичем статусу учасника ТОВ «Фортуна» з часткою 30 відсотків відбулося до складання розписок від 13 та 15 лютого 2008 року». Тобто, жодними чужими грошима відповідач не оплачував свою частку в купованому підприємстві. Тільки власними. Ну, і розписка від 15 лютого 2008 року, яку видав А. Даниленко, підтверджує відповідність сум грошових коштів — тих, що Єлісєєв отримав від Шустової для Даниленка, і тих, що Даниленко отримав від Скарги. Висновок апеляційної інстанції — це «спростовує факт безпідставного збагачення відповідача за рахунок позивача».

Відзначимо, що і в 2013 році, і потім предметом розгляду в суді були розписки від 13 лютого та 15 лютого 2008 року, написані Єлісєєвим, розписка від 15 лютого 2008 року, написана Даниленком, і розписка Скарги від 2 травня 2008 року, в якій він підтверджує проходження грошей за вище названими розписками.

В ухвалі від 28 лютого 2013 року суддя А. Дришлюк зазначає, що зміст розписок від 13 та 15 лютого вказує на те, що гроші Єлісєєв отримав на купівлю 70 відсотків ТОВ «Фортуна». Тобто, на виконання юридичної дії вказав Єлісєєв. Приписки до цих розписок, що зробив Скарга, тільки підтверджують факт отримання грошей для передачі Даниленку. І на те, що Скарга виконав доручення, вказує розписка Даниленка від 15 лютого.

При цьому суд, аналізуючи інші розписки Даниленка, звертає увагу на те, що той, будучи власником 70 відсотків ТОВ «Фортуна», отримував гроші в рахунок їх продажу та оформлення на Шустову. Однак жодних позовних вимог у справі Шустова — Скарга до нього не заявлено. Тому судова колегія Апеляційного суду Одеської області не вважає за можливе давати правову оцінку виконання чи невиконання останнім домовленостей щодо складання договору купівлі-продажу корпоративних прав.

Нарешті, в ухвалі судді А. Дришлюка чітко вказано на те, що дії Скарги не підпадають під класифікацію статті 1212 ЦК України («особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно»), на чому наполягала Шустова.

У справі поставлено крапку? Адже все зрозуміло. Ухвала судді А. Дришлюка набрала законної сили. Вона була підтверджена рішенням касаційної інстанції. Якщо у Наталії Святославівни є питання щодо розписок, що писав Єлісєєв, то питання треба ставити йому. Якщо щодо оформлення 70 відсотків статутного фонду ТОВ «Фортуна» — то до Даниленка. А до чого тут Скарга?

Проте, Шустова в травні 2013 року знову подає до суду на Володимира Скаргу — за тим же предметом спору і з тих же підстав. Законом це, начебто, заборонено, але позов приймають до розгляду. Київський районний суд (суддя О. Васількіна) 2 жовтня 2015 року виносить рішення, яким знову відмовляє Шустовій у стягненні коштів з відповідача. Але позивач не здається: подає апеляційну скаргу. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області (головуюча суддя Н. Плавич) від 17 травня 2016 року апеляційна скарга Н. Шустової знову відхилена.

Але у нас можна все. Не знаю, чим керувалася колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, але своєю ухвалою від 25 жовтня 2017 року — за місяць до ліквідації цієї судової інстанції — касаційну скаргу Наталії Шустової вона задовольнила, повернувши справу на розгляд до першої інстанції.

Розпочалося третє коло судових розглядів. І — о, «диво»! Суддя Київського районного суду м. Одеси О. Калашникова виносить рішення на користь позивача. Але найцікавіше, якщо можна так висловитися, відбувається потім, коли в апеляційній інстанції справа потрапляє до колегії, яку знову очолює суддя А. Дришлюк.

Здавалося б, чого там думати? Обставини справи не змінилися, фактаж, в принципі, той самий, жодної нової інформації за цей час не з’явилося. Прочитай те, що було тобою ж написано у 2013 році, освіжи в пам’яті правові колізії — і вперед! Але ні. Колегія суддів на чолі з А. Дришлюком виносить постанову, якою задовольняє частину вимог Наталії Шустової, не звертаючи уваги на те, що низка фактів вже була встановлена і закріплена ухвалою 2013 року. А згадану вище статтю 1212 ЦК України А. Дришлюк, працюючи вже заступником голови Одеського апеляційного суду, примудрився прокоментувати зовсім інакше, ніж це зробив у 2013 році.

Загалом, «фантастика». До речі, вирішальне засідання в апеляційній інстанції було організовано так, щоб ні В. Скарга, ні його представник не змогли взяти в ньому участь, хоча вони неодноразово клопотали про готовність прийти до суду. У підсумку постанову колегія суддів приймала за відсутності відповідача, якого не допустили на засідання нібито через карантин.

Цей факт, а також цілий букет порушень норм матеріального та процесуального права (недопуск відповідача на судове засідання, пропуск позивачем строку позовної давності, відмова в долученні до справи судово-економічної експертизи, якою встановлено, що заборгованість Скарги перед Шустовою за невиконання зобов’язань щодо передачі грошових коштів Даниленку, не встановлена, і багато іншого) були зазначені в касаційній скарзі, спрямованій В. Скаргою до Касаційного цивільного суду Верховного Суду України. Скарга вже прийнята до розгляду, але дата слухання не призначена. Яке рішення буде винесено і чи буде ним поставлено крапку у спорі — тим більше невідомо.

Втім, свій внесок у розплутування обставин історії з купівлею корпоративних прав ТОВ «Фортуна» можуть — і повинні! — внести правоохоронні органи.

— У січні 2011 року я звернувся до поліції із заявою про шахрайські дії групи осіб, яка, зловживаючи службовим становищем, заволоділа моїм майном та значними грошовими коштами. Слідчий ГУНП в Одеській області відкрив досудове кримінальне провадження за ознаками статті 5 частини 191 та частини 4 статті 190 КК України, — розповідає Володимир Скарга. — Спочатку розслідування йшло дуже активно. Були проведені обшуки, вилучено документи, пройшли допити, а Даниленка навіть було затримано. Справу ось-ось мали передати до суду. Ну, а потім мої опоненти знову «включили» корупційні зв’язки.

У підсумку спочатку змінився слідчий. Потім справа «полетіла» до Білгорода-Дністровського. І тільки у 2019 році вона повернулася до Слідчого управління в Одеській області. «За цей час було проведено цілу серію експертиз, якими повністю підтверджуються злочинні дії Даниленка на користь Шустової та визначено суми завданих збитків у особливо великих розмірах», — підсумовує В. Скарга.

Тож крапку в цій історії ставити рано.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса