— Суд я виграла, але нерви мені, звичайно, потріпали, — зізнається Тамара Горбунова.
До редакції вона принесла повний текст постанови Одеського апеляційного суду від 4 березня 2021 року, якою апеляційну скаргу представника департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду від 5 березня 2020 року залишено без змін.
За датами судових вердиктів зрозуміло, що Тамарі Василівні чимало довелося походити коридорами та кабінетами Феміди. І було б не так образливо, якби судилася, як то кажуть, по вартісній справі. А тут що? Довелося вкотре витрачати силу часу, грошей та душевних сил, доводити очевидне — що сарай у 4,5 квадратних метра належить їй, а не є комунальною власністю.
«Вечірня Одеса» присвятила цій історії кілька публікацій. Тільки минулого року вийшло три — «Спірний об’єкт розміром у чотири квадрати» (номер від 3 січня 2020 року), і «Вкрали життя…» (номер від 25 лютого), «Місто — Горбуновій: «Затягаю по судах, але сарай я не віддам» (номер від 23 червня). Заголовок до останньої публікації народився після того, як стало відомо, що департамент комунальної власності все-таки подав апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду від 5 березня 2020 року, в якому дуже чітко і зрозуміло було розписано, чому злощасний сарай, яким Тамара Василівна, яка проживає в будинку по Великій Арнаутській, 66, користувалася з 1985 року, а потім був приватизований разом із житлоплощею. На підставі рішення виконкому Одеської міської ради у 2008 році було видано свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення № 502 (сарай). У чому проблема?
Тамара Горбунова сарай не захоплювала. І не займала його незаконним способом. І не намагалася якимись хитрими юридичними закрутками відібрати таку привабливу і таку потрібну — як з’ясувалося! — для міста нерухомість у вигляді сараю площею 4,5 квадратних метра. Навпаки, Тамара Василівна робила все за законом. Починаючи від звернення до Приморської райадміністрації з подальшим розпорядженням про надання нежитлового приміщення в користування до видачі свідоцтва про право власності. Тому, якщо департамент комунальної власності раптом, через 10 років після всього цього, згадав про сарай, вирішивши раптом здати його в оренду, то слід було звертатися з питаннями до своїх колег з Приморської райадміністрації, управління житлово-комунального господарства, КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості». А не тягати Горбунову по судах.
«Звідки ця непохитна і мужня жінка бере сили?» — запитує читачка Катерина у відгуку на одну з публікацій «Вечірки». Не знаю — відповім я. У статтях, які газета присвятила цій історії, докладно розповідається про те, хто така Тамара Василівна Горбунова, чим вона відома і чим заслужила немилість, якщо можна так висловитися. У зв’язку з цим складно не погодитися з читачем Віктором, який дав свою версію подій: «Ця історія — не новина. Це продовження нескінченних знущань над мужньою жінкою. І триває вже надто давно. Багаторазово у засобах масової інформації йшли критичні публікації, завдяки чому Горбуновій вдавалося перемагати негідників та пройдисвітів в органах корумпованої влади».
Тому, виходячи з вищевикладеного, у цій історії, якою б абсурдною вона не здавалася, крапку ставити рано. Так, постанова Одеського апеляційного суду набрала законної сили. Але у департаменту комунальної власності є право подати касаційну скаргу. Скоро дізнаємося — чи скористався він можливістю продовжити судові тяганини. Якщо так, то Горбуновій можна буде тільки поспівчувати. Знову суд, знову за безцінь…











