Мало кого з одеситів сьогодні можна здивувати тим, що відбувається в історичному центрі нашого колись прекрасного своєю архітектурою міста. Адже, зберігши «перекази старовини глибокої», наші чиновники змогли б не тільки підвищити туристичну привабливість і, відповідно, добробут Одеси та одеситів, але й назавжди увічнити свої імена в історії міста.
На жаль, сьогодні пишатися особливо нічим. Пам’ятники архітектури, що падають один за одним, незграбні, а часто й убогі на вигляд новобудови, що виростають у самому центрі, фасади старовинних особняків, що руйнуються… Все це повністю знеособлює унікальність, красу та неповторність Одеси.
Але навіть серед такого негативу можна знайти окремі, так би мовити, ексклюзивні сюжети. Один із прикладів — житловий багатоквартирний будинок на вул. Ніжинській, 58, пам’ятка архітектури місцевого значення № 522 ОД.

Там дві скульптури прикрашають один із входів у цей житловий будинок. Думаю, що за всіма канонами архітектури вони повинні мати не тільки приємну зовнішність, але й бути схожими одна на одну, як сестри. Але, очевидно, під час реставраційних робіт щось пішло не так. Дивишся на скульптури, і мимоволі спливає в пам’яті вислів — «Я ХУДОЖНИК, Я ТАК БАЧУ».
Виходить, що саме такими в нашому місті БОГИНЬ МІФОЛОГІЇ бачать «БОГИ» РЕСТАВРАЦІЇ. І це при тому, що в облдержадміністрації для захисту пам’яток архітектури функціонує орган державної влади з гучною назвою департамент культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини.

Хотілося б, щоб наші чиновники, які постійно їздять іншими країнами, ввібрали і привезли з собою на батьківщину почуття любові та дбайливості до своїх міст, яке присутнє в душі їхніх закордонних колег.











