Ну ось, доживсь: друзі вмовили виконати роль Діда Мороза для їхніх дітей. Готувався я ретельно, навіть текст заздалегідь написав, уникаючи в ньому літери «р», яка могла б мене видати. Розшукав тканинний різдвяний чобіт, яким багато років тому обдарував онучку Валерій Барановський, набив його солодощами і вирушив у гості.
Про прихід сповістив дзвінком по телефону. Господарі тихцем впустили всередину, одягли мене в кожух і бороду, снабдили мішком з подарунками і знову відправили на сходовий майданчик.
Далі — за сценарієм: дзвоню в двері, заздалегідь підготовлені дітлахи біжать відчиняти. «Здрастуйте, діти, — вітаю їх, — я Дідусь Мороз, я подарунки вам приніс». Ну, і так далі — як себе ведете, як успіхи в школі, що нового в дитячому садку? Не хвалячись, скажу, що хоч акторським талантом не наділений, але на дітлахів враження справив. Першокласник Альоша навіть заїкатися почав від хвилювання. Але поки він розповідав про свої успіхи, п’ятирічна Леночка з зосередженим виглядом ходила навколо, уважно придивляючись до мого вбрання. Коли ж черга дійшла до неї, то замість обіцяного вірша грізно запитала: «А звідки, діду, у тебе дядькові черевики?».
Довелося терміново згортати програму, щоб остаточно не проколотися. Доведеться до наступного Нового року запастися валянками. Тільки як я в них вийду на вулицю, якщо глобальне потепління продовжиться? Мабуть, ще й калоші потрібно буде купувати. Цікаво, в наш час калоші продаються?
Однак ще більший сюрприз чекав на мене наступного дня. В інших гостей семирічна Олександра з ентузіазмом розповідала, як до них до школи приходив Дід Мороз. Мар’яна, її п’ятирічна сестра, слухала з неприхованим скептицизмом.
— І все-таки, Сашко, — заявила вона, — я думаю, що насправді справжнього Діда Мороза не існує.
— Чому ти так вважаєш? — здивувався я.
— Приходив один до нас у дитячий садок. А в нього груди, як у Маргарити Сергіївни з молодшої групи. Хіба у справжнього Діда Мороза можуть бути жіночі груди?











