чт, 19 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Попередня частина тут.

Розділ 6

@Михайло: Не спалося мені. Пив усе, що горить. Почалася печія. Наївся вугілля. У стрічці трапилися цицьки. Одягнені, але все ж туга. Якщо коли бачиш цицьки — тільки туга і печія, час відкладати на свої похорони. Вирішив каструлю помити. Згадав: Єва содою радила. Не зрозумій, навіщо. Зайшов до її кімнати. Чи знали ви, шановні прозаїки і трохи менш шановні поети, що останніми роками у кожного з нас була своя кімната? Спали окремо. Щоб творчу енергію не розтрачувати. Роз’їхалися, але потім виявилося, що через 15 років життя в Німеччині Єва не знає, що квартира здається без меблів, і вона повернулася. Послугу зробила. Людина, каже, людині не вовк, а втіха. Але творчу енергію розтрачувати не можна. Чули таке? Поезію я, мовляв, недостатньо люблю, щоб перейнятися поезією тіл? Вона мені віршів ніколи не писала, тільки списки продуктів. У кімнаті було темно і сиро. На комоді стояла порцелянова чаша з запліснявілою кавою. Ніколи ще такого не бачив! Волохата зелена пліснява! Звісно, Міша прийде, помиє, на роботу сходить, повернеться, що того життя у Міші, тільки й потрібна, щоб Єва могла дивитися на море. Ненавиджу Росток, вся родина моя в Лейпцигу, все життя на Єву поклав… На незаправленому ліжку валялася стопка викреслених аркушів. Рукопис. Скільки разів Єва дряпалася до нього в двері, точно кішка, і просила прочитати. Він був непохитний. Не зараз. Не буду. Не цікаво. 12 літераторів у студію, в групу скинь, надрукуй, почерк я ще твій не розбирав… але знаєте що? Мені було страшно, що текст її виявиться добрим. Це нічого б не змінило, але мені так щиро хотілося, щоб вона не була талановитою, щоб можна було поставитися до неї, як до теплої грудастої касирки з супермаркету. Розсіяно ковзати поглядом по уніформі, відчути томління, побачити дурнувате запобігливе обличчя і піти вільним, одягненим у своє самовдоволення, як у шаль. З Євою не так, після зустрічі з нею йдеш роздягненим. Не вистачало ще, щоб її перша спроба пера в прозі виявилася чимось вартим. Не буду читати! Але все ж дбайливо склав аркуші в стопку, заправив ліжко, заліз з ногами. Тексту всього трохи. Пролог, і тільки. А закреслень скільки! Ах, яка пристрасна натура, моя Єва. Старий дурень. Написане цікавіше сказаного. Між думкою і словом — цілий вагон правди. Я прочитав. Переказувати я буду, я не можу, я краще просто…
Роман Єви
(автобіографія)
Перекреслено
Просто Єва
1 жовтня
«Страшно-то господи, помолилася б, але я з єврейок-атеїсток. Атеїсток? Євреїв? Ненавиджу закінчення, крапки люблю. Чому люди не такі ж зрозумілі, як речення? Немає сил противитися течії — підмет, людина-слово — присудок, пройшов і не наслідив — другорядний член, а якщо світиться зсередини — знак оклику. Але ні, люди надто складні, все в них намішано, все вирує, не речення, а квасолевий суп. Доктор Амадо, вас би ліцензії позбавити… Не можна так чинити з людьми! Не дивно, що дочка втекла з Іспанії до Берліна і живе в сквоті з анархістами, мама благала відправити її до будинку для людей похилого віку, а медсестра погрожує накласти на себе руки. «Бідна Н.» — каже він! Тому що нічого виправляти помилки в любовному листі, а потім дарувати троянди в нападі ввічливості. Якщо тобі кажуть: «Я люблю тебе», а ти кажеш: «В іспанській наголос на останній склад», — будеш горіти в пеклі.
Як я взагалі могла йому повірити? Три місяці психіатричної експертизи та брехливого прийняття в чашці з жасминовим чаєм, щоб, зрештою, почути «ти найпрекрасніша жінка з усіх, яких я бачив», «лисичка», «давай забудемо про все». Про три місяці терапії? Про те, як я лежала (гола в усіх сенсах) на кушетці і видавлювала з себе спогади про всіх своїх чоловіків, як гній з прищів? Про те, як раділа, що хоч хтось повірив, що я не така, як усі, що в мене є справжня проблема… А потім взяв і сказав, що я просто нещасна баба, що до 40 чоловіка не зустріла і сама собі вирішила ним стати. Звісно, я перервала будь-яке спілкування! І він ще подумав, що проблема в Н, яка ввірвалася до нас зі скандалом — «фліртувати з пацієнтками не підлягає професійній етиці!». Вона мене ледь пилососом не відлупцювала. «Ви тут усі того! Бога на вас немає!». Що ж мені робити, боже, якщо я більше не відчуваю себе Євою? Що робити, якщо чересла мої шепочуть мені: «Я — Адам»? Що робити, якщо я не їла жодних яблук, крім кислої антонівки, від якої зводило зуби? Що робити мені, якщо виросла в селі у бабусі, прикладала лопух до ран, але ніколи їх не лікувала? Що робити мені, якщо слово «психотерапевт» викликає таку ж реакцію, як і «стоматолог», а зміїв у моєму оточенні стільки, що не залишилося спокусників? Що робити мені, якщо вірші мої нікому не потрібні, а мені самій потрібні, в основному, гроші, хоч це і не дуже поетично? Що робити мені, якщо для операції зі зміни статі потрібна страховка, і дозвіл на проживання, і купа довідок, а доктор Амадо морочив мені голову, що можна стати частиною спеціальної програми для українських поетів? А що я ще хотіла? Хіба можна знайти нормального лікаря в інстаграмі? Навіть якщо щодня фотографує світанок і їсть на сніданок паелью. Що мені робити? Залишається тільки онанірувати в чоловічих трусах на своє жіноче відображення в дзеркалі. Як підло прикидатися толерантним і розуміючим, а насправді бачити в мені тільки жінку, яку можна запхати у вазу, як квітку.
Що робити, якщо чортів доктор Амадо вконец заплутав? Чого я хочу? Бути Адамом чи перестати бути Євою? Все-таки десять років з Михайлом вдарили по мізках і печінці. То оду напише, то по нирках дасть. А що потім? Густа одеська ніч, солодко пахне акацією, у венах — спирт і адреналін. Вічно молоді, поки не прийде час платити за квартиру. Заплуталася! Але в Мадрид поїду. Зустрінуся з засранцем. Хочеться, щоб він зрозумів, штовхати, поки не зрозуміє, бажано хочеться фісташкового, і помсти, дрібної, витонченої, як застряглі в кросівках камінці. Натруть же, натруть до крові…».
Щось випало зі стопки.
Фотографія, знята на полароїд. Такий тільки у Арсенія і Арсенія. Коли це? Точно, сама літала в Барселону минулого літа. На фотографії: гола спина (її-її, он географічна родинка під лопаткою!) і два сміються Арсени, облиті вершками. Теж голі.
Це теж частина книги? Вона, що, пише графічний роман? Чорт мене смикнув… Чашку треба помити. Содою, чи що?

Продовження

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса