На призи «Вечірньої Одеси»: «100 кілометрів Поясом Слави»
Близько двох тисяч бігунів, пішоходів, велосипедистів вийшли на старт 47-го туристського переходу «100 км за 24 години» та 38-го велораллі «100 км за 10 годин», присвячених річниці визволення Одеси від фашистських загарбників
І все-таки рекордсмен!
Його фініш зовсім не вписувався у звичну картину, коли переможець 100-кілометрового забігу віддає на трасі всі сили. Андрій Саарян від зовсім не виглядав виснаженим і з видимим задоволенням розповідав про себе.
— Коли не бігаю, працюю, відпочиваю, як усі звичайні люди. Займаюся аналітикою, обробляю великі обсяги даних — айтішник. Працюю головою.
— Це той випадок, коли голова ногам допомагає?
— Можливо. На трасі було легко, було цікаво. Були помарочки в плані відміток на дистанції. Не завжди вони чітко працювали. Втрачався час на КП через це. А так, усі хлопці відгукливі, допомагали.
— Наступного року вийдеш на старт?
— Звісно. Моя мета — 8 годин 20 хвилин. Сьогодні вийшло 8.48.

— 8.49, — поправляють судді.
— Не знаю, у мене — 8.48, — наполягає Андрій.
Це для нас, уболівальників, одна хвилина значення не має, а для тих, хто біжить на результат, кожна секунда на рахунку. Як би там не було, результат чудовий. Я навіть спершу подумав: «А чи не є цей час найкращим, з показаних у XXI столітті?». Але вже за кілька годин згадав, що минулого року в Ігоря Гоцуляка було 8.22. А повернувшись до редакції, підняв архіви і виявив, що, починаючи з 2001 року, швидший фініш було зафіксовано десять разів. Рекорд століття ж належить Ігорю Томашевському — 7.44! І, тим не менш, Андрій Саарян — теж рекордсмен! Річ у тім, що Томашевський — з Миколаєва, Гоцуляк — киянин, Денис Коновалов — з Хабаровська, а легендарний Анатолій Потанейко представляв Анадир. Тож наш сьогоднішній лауреат — найкращий серед одеситів.
— Було легко, було цікаво — продовжував свою розповідь Андрій. — Це моя п’ята сотка, вдалося встановити особистий рекорд. Я розраховував на перемогу, спеціально готувався до неї. Лена Шевченко мене підготувала, тож інакше й бути не могло.
— Олена Шевченко?! Семиразова переможниця переходу, лауреат конкурсу «Вечірньої Одеси» «Люди справи»? Як же вона вас готувала?
— Це вже ви самі запитайте у неї. Можливо, і самі пробіжите.
— Я своє, мабуть, уже відбігав.
— Немає межі досконалості, спробуйте ще раз.
«Чекайте!»

А з Оленою я розмовляв телефоном за день до старту. Цього року вона взяла перерву з поважної причини — готується стати мамою.
— Тож із соткою я не прощаюся, — запевнила «Вечірку» Шевченко. — Чекайте! На наступний рік не обіцяю, але, впевнена, настане час, і на старт ми вийдемо всією родиною. А що, в команді я ще не виступала. Поки ж бажаю всім учасникам змагань здоров’я та успішного проходження дистанції.
Ми теж передаємо Лені масу добрих побажань, щоб усі її плани збулися. І, що робити, потерпимо кілька років і таки дочекаємося її повернення на трасу.
Гідна заміна
До речі, про пологи. Як відомо, сотка-2020 мала відбутися у квітні і була перенесена з огляду на форс-мажорні обставини, пов’язані з пандемією коронавірусу. Через це багато потенційних учасників (насамперед, іногородні) змушені були відмовитися від приїзду до Одеси. Не пощастило і Ліді з Іваном Шакутами. Вірніше, Лідія минулого року, коли заявлялася на велосотку, мала інше прізвище. Але на момент вересневого старту, вона не тільки стала дружиною Івана, але й здобула статус майбутньої мами. З цієї причини і залишилася в рідному Харкові, а чоловік не захотів залишати дружину в такій ситуації. На «допомогу», як і має бути, прийшли батьки.

Михайло та Наталія Шакути терміново скоригували плани і підмінили дітей на трасі.
— Ми, як потяг, який зупинити вже не можна, — ділиться відчуттями Михайло. — Підгадали відпустку, і ось ми вже в Одесі.
— 100-кілометрова траса не лякає?
— Та ні, все життя займаємося спортом. Беремо участь у напівмарафонських забігах, тому таке навантаження осилимо. Все-таки бігти важче, ніж їхати на велосипеді.

— Розумієте, ми не можемо підвести дітей, — включається в розмову Наталія. — Обидва — дуже активні хлопці. Власне, і познайомилися вони в Черкасах на щорічному фестивалі байкерів. Лідія до того ж захоплюється і альпінізмом, і дайвінгом. Працює в комп’ютерній фірмі керівником напрямку. Син закінчив Харківський авіаційний інститут, програміст. Загалом, вони знайшли одне одного.
— Чудові батьки «дісталися» Вані з Лідою! Чекаємо вас через пів року, на сотці-2021.
— Обов’язково приїдемо. Тільки на трасу вже вийдуть діти, а ми, так і бути, будемо няньчити дитину.
Двоє перших
Першим лауреатом сотки-2020 став Андрій Буду. Він дистанцію 15 кілометрів подолав за 1 годину і 1 хвилину.
— Немає бажання продовжити біг? Попереду «всього» 85 кілометрів.
— Жарт! Я в бігу не новачок, марафони бігав, знаю, як сили розподіляти. А тут такий темп задав, що організм дав сигнал: пора зупинитися.

А ще через деякий час на фініші велосотки вітали Віталія Феремика. Він перетнув фінішну створку першим, але не був упевнений у тому, що його зрештою оголосять переможцем гонки. Річ у тім, що час на велосотці кожному учаснику засекається окремо. Тобто треба чекати остаточних результатів по кожному велогонщику. Але ця обставина настрою Віталію не зіпсувала.
— Це вже моя сьома сотка.
— У чому її відмінність від попередніх?
— Раніше не доводилося першим приїжджати. Цього разу якесь час їхали групою, потім ми з Сашею Погибком (минулорічним переможцем, він зі старту їхав з нами поза заліком) відірвалися, а від Молодіжного я їхав уже один.

— В останні роки велосипедисти накатуються на фініш групою, призерів розділяють соті частки секунди, а цього разу ви фінішували в гордій самотності.
— Суперників було мало. Річ у тім, що вся наша команда «Аркадія» сьогодні їде на «Тур де Санж» у Санжейці (так вийшло, що два заходи наклалися один на одного). Я ж вирішив їхати сотку. І не прогадав.
Звісно, не прогадав. Адже саме його зрештою судді назвали переможцем.
Ейфорія від участі
Якщо хтось біжить або їде з розрахунком показати якомога вищий результат, то більшість отримують радість і задоволення від самого факту підкорення дистанції.
Олександр Градинський з Краматорська:
— Вже п’ятий рік приїжджаю на велосотку. Випадково дізнався про неї в інтернеті, спробував — і понеслося! Спочатку на мене не дуже реагували, а потім з’явилася маса друзів — з Одеси, Києва, інших міст. Тепер до сусідів зі Слов’янська, Дружківки і зовсім їжджу в гості на велосипеді — відстань всього 10—12 кілометрів. За результатом не женуся, минулого року за сім годин з товаришем доїхали. А найбільше мені запам’яталася перша стокілометрівка. Зараз звик, а тоді — рух, народ, публіка, музика! Справжня ейфорія! Розумію свою дружину Катю, яка вперше приїхала підтримати мене в Одесу. Заявила вже: «Хочу наступного року з тобою стартувати».
Валентин Козинець з Херсона:
— Зі мною донька Поліна приїхала тата підтримати. Готуюся серйозно, 2—3 рази на тиждень бігаю по 10—20 кілометрів. На першій сотці виявилося важко і психологічно, і фізично — жах був тваринний, ось що було! Але цікаво, драйвово — за 19 годин трасу все ж здолав. Це варто спробувати кожному.
— Коли тато повернувся додому, — згадує Поліна, — все в нього боліло. Зате медаль привіз. А через рік дивимося, він знову на старт зібрався. Ось і я, дивлячись на батька, потроху теж привчаюся.
Батько зрештою став третім призером у командному заліку. Напевно, донька допомогла.
Олена Ржепишевська-Бранберг зі Швеції:
— Двадцять років живу в Скандинавії, маю шведське громадянство. Але при кожній можливості прагну побувати в рідній Одесі і, якщо виходить, беру участь у велосотці. Цього року вдалося оформити відрядження якраз до старту.
— У Швеції, кажуть, карантин взагалі не оголошували.
— Це не зовсім так. По-перше, Швеція — велика країна, де живе не так багато людей, тобто соціальна дистанція не проблема. По-друге, заходи вживаються: в одному місці може перебувати не більше п’ятдесяти осіб, через що було скасовано багато конференцій. Я, наприклад, кілька місяців працювала з дому. По-третє, менталітет: усі дотримуються заходів безпеки, пересуваються в масках. Тому і транспорт ходить за розкладом, і навчальні заклади не закриваються. А в Одесі якщо зробиш комусь зауваження, у відповідь почуєш: «А що таке?!».
— Так, думаю, у Швеції зараз організувати щось на кшталт нашої сотки навряд чи можливо.
— Це точно. Добре, що у нас все відбувається на свіжому повітрі. Тож мені пощастило — є куди приїжджати. Дуже добре, що добрі традиції живі, що «Вечірня Одеса» всі ці роки залишається з соткою. Будемо сподіватися, що ситуація з коронавірусом владнається, і наступного року кількість учасників зросте за рахунок приїжджих.
У зв’язці однієї
Цього року в регламенті туристського переходу зафіксовано 15-кілометрову дистанцію для любителів скандинавської ходьби.
Ось що з цього приводу думає президент обласної федерації скандинавської ходьби Тетяна Білокурова:
— Це для нас історична подія. Наша федерація організувалася два роки тому, але ми вперше беремо участь у сотці організовано, під егідою Української федерації спортивного туризму. Минулого року йшло кілька одинаків, а сьогодні на старт вийшло близько п’ятдесяти осіб, ще десь 40 з відомих причин не доїхало. Крім того, з нами йдуть кілька незрячих спортсменів. Я, наприклад, веду Світлану Кучернюк.
Світлана — не новачок на сотці. Минулого року вона подолала дистанцію на велосипедному тандемі. Тепер вирішила спробувати себе в скандинавській ходьбі.
— Пройшла навчання в інструктора з роботи з незрячими Тетяни Олександрівни Білокурової. Вона мій тренер і супроводжуватиме мене сьогодні по дистанції. А зазвичай ми ходимо в одній зв’язці з Галиною Шваюк, вона теж стартує. Тренуємося по четвергах і неділях на Трасі здоров’я, а по середах і суботах — у Лузанівці. Крім того, ходимо в походи, за день проходимо по 15—20 кілометрів.
— Тобто, 15-кілометрова траса для вас і ваших товаришів — не проблема?
— Як сказати. Це все ж змагальний процес, а не відпочинковий.
Два свята
Так співпало, що фініш більшості пішоходів припав на 27 вересня — Всесвітній день туризму.
— Переносячи старт сотки, ми не підлаштовувалися, — стверджує президент Одеської обласної федерації спортивного туризму Микола Ріпа. — Так вже співпало, і це символічно. Туризм живий, сотка жива. І ніякий коронавірус нас зі шляху не зіб’є.
— Самому доводилося брати участь у переході?
— Бувало. Рази чотири. Я ж вихованець клубу «Романтик» політехнічного інституту. У нас було прийнято всім брати участь. Ми, «романтики» тих років, зв’язку не втрачаємо — клуб нас здружив, сотка здружила. І я дуже радий, що нове покоління одеських туристів з честю продовжує нашу справу.
І все збулося: Данило дійшов, Софія дочекалася
На неї не можна було не звернути уваги. Йшли хвилини, години, а вона вперто стояла біля фінішу стокілометрової дистанції з повітряною кулькою та тортиком у руках. Десятикласниця школи № 85 Софія Данилова чекала свого хлопця. Треба було бачити, як вдивлялася вона вдалину в надії заздалегідь розрізнити у фінішуючих друга. Друг все не з’являвся, а вона продовжувала стояти на своєму посту. І ось він, момент торжества, — Данило Соловйов, одинадцятикласник тієї ж 85-ї школи, перетнув фінішну створку. Ніхто не може сказати, як складеться доля хлопців, але цей момент, не сумніваюся, вони запам’ятають назавжди.
«Класичний» п’єдестал (100 км)
| Жінки – особистий залік | ||
| 1 | Ковальська Валентина | 11:13 |
| 2 | Постика Ірина | 11:43 |
| 3 | Медведенко Марія | 13:02 |
| Чоловіки – особистий залік | ||
| 1 | Саарян Андрій | 08:49 |
| 2 | Лампіга Олександр | 10:09 |
| 3 | Мандригін Сергій | 10:42 |
«Велосипедний» п’єдестал (100 км)
| Жіночий залік: | ||
| 1 | Вероніка Ле | 3:31:32 |
| 2 | Елла Гладкова | 3:42:32 |
| 3 | Вікторія Дяченко | 3:46:52 |
| Чоловічий залік | ||
| 1 | Віталій Феремик | 2:45:10 |
| 2 | Едгар Алехін | 2:54:05 |
| 3 | Дмитро Юлін | 2:56:03 |
«Спринтерський» п’єдестал (15 км)
| Жіночий залік | ||
| 1 | Стойко Тамара | 1:18 |
| 2 | Колеснікова Олена | 1:26 |
| 3 | Антонь Марина | 1:28 |
| Чоловічий залік | ||
| 1 | Буду Андрій | 1:01 |
| 2 | Лазанюк Віктор | 1:03 |
| 3 | Рябков Ілля | 1:14 |
«Скандинавський» п’єдестал (15 км)
| Жіночий залік | ||
| 1 | Шургіна Юлія | 1:50 |
| 2 | Філоненко Людмила | 2:00 |
| 3 | Куракіна Ірина | 2:04 |
| Чоловічий залік | ||
| 1 | Марущак Олександр | 2:04 |
| 2 | Гулідов Сергій | 2:10 |
| 3 | Коротич Олександр | 2:14 |
«Командний» п’єдестал (100 км)
| 1 | «Спарта 17»: Ігор Гайдук, Олександр Жосан, Сергій Ведмідський | 12:29 |
| 2 | «Божевільні»: Єгор Білоус, Євген Степко, Олег Литвинов, Сергій Боровков | 13:18 |
| 3 | «KVZ»: Сергій Бражинець, Валентин Козинець | 19:20 |











