нд, 22 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Цей рядок — з невеликого вірша «На Єнісеї» з невеличкої ж збірочки «Кошик яблук» Валентина Щегленка, який передчасно пішов влітку минулого року.

Журналіст, чудовий сім’янин, добрий сусід… Про багато ще якостей Валентина Щегленка як професіонала і людини було розказано на презентації його нової книги «Твої імена, Україно!», що відбулася в день відкриття книжкового фестивалю «Зелена хвиля». І хоча ця подія, порівняно з масштабною міжнародною, залишалася камерною, немов у сімейному колі, інтерес до неї не слабшав до кінця — так добре все склалося.

Постаралася не тільки родина Валентина, його опора — дружина Любов, дочка Наталя, онук Кирило, але й із радістю прийняла гостей Центральна міська бібліотека ім. Івана Франка (директор — Наталя Кликова). Затишний дворик бібліотеки вистачило всім і місця, і душевного тепла: тут завжди раді допомогти — надати куточок для корисних занять, дружніх зустрічей. Гадаю, відчули це й юні студенти Одеського коледжу транспортних технологій (директор — Йосип Дідишко), які прийшли разом із викладачами. І, можливо, когось із хлопців, хто слухав спогади про автора книги, про його творчість, журналістську справу теж «зачепило». Адже щиро ділилися ними й колеги Валентина — наприклад, аси журналістики редактор «Чорноморських новин» Іван Мельник, ветерани її Оксана Поліщук, Роман Кракалія, і його друзі — богатир України, лауреат конкурсу «Вечірньої Одеси» «Люди справи» Микола Пасічник, який не раз ставав героєм публікацій Валентина Щегленка, голова ветеранської організації Одеського союзу журналістів України Володимир Павличенко та інші.

Ні, я не хочу вносити сум’яття в ряди майбутніх залізничників, таких потрібних країні, але знаю, що в журналістику нерідко приходять люди з іншими дипломами, скажімо, архітектор, економіст — були б тільки в людини «іскра Божа» та бажання трудитися з повною віддачею: додаткові знання та досвід журналісту лише в допомогу. А виникне бажання зараз поділитися новиною, своїми думками — так є у «Вечірці» рубрика «Білий парус». Словом, дерзайте! До речі, Валентин Щегленко, випускник школи в м. Коростишеві на Поліссі, який закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, був і редактором «Чорноморського гудка», тож проблеми, надії та сподівання залізничників добре знав…

В. Щегленко — автор чотирьох книг. На жаль, остання, «Твої імена, Україно!», — про відомих, а з низки причин і невідомих нам, але значущих політичних діячів, про великих вчених і не тільки, побачила світ уже без нього. Але залишився архів журналіста, і є надія, що ми ще відкриємо нові грані його таланту, порадіємо новим його книгам, що дають свого роду майстер-клас, як писати про людей.

Не секрет, що, як правило, широкому читачеві багатьох із героїв книги «Твої імена, Україно!» «офіційна» література, підкоряючись вимогам можновладців, нерідко представляла як ворогів народу. «Влада боялася неординарних особистостей», — підкреслює Валентин Щегленко. Приклад — не тільки нарис про В’ячеслава Чорновола, нашого передчасно і загадково (офіційна версія завжди знаходиться!) загиблого сучасника, але й про інших борців за правду, свободу. Така лінія книги, по суті, наскрізна, об’єднує всі оповіді.

Підкуповує і те, що в цих коротких, але містких розповідях-життєписах — а їх понад двадцять — виявляєш факти, про які, мабуть, більшість із нас, читачів, абсолютно не знала. На слуху, скажімо, «Щедрик», «Дударик» Миколи Леонтовича. А адже в нього, українського композитора, ще багато народних пісенних творів отримали «огранку», яку оцінили на світовому рівні. І чи всім відомо, що «у США, Канаді та Європі» «Щедрика», як повідомляється в книзі, «традиційно співають на Різдво і Новий рік»? Англійською мовою, природно. А пісня «Дударик» «має півсотні інтерпретацій і перекладена на кілька мов світу». Це лише крихітна частина творчої спадщини Леонтовича. Обірвало його життя пост чекіста на Різдвяні дні (!) 1921 року. Так убивця розрахувався за наданий йому нічліг. У кімнаті, де спав і гостинний господар. Вже мертвого, убивця його ще й обікрав. «Тому, як переповідають, у сердиту січневу заметіль великого композитора ховали босоніж, бо не було у що взути… Миколі Леонтовичу йшов 44-й рік».

«Попередник великого Рентгена» — нарис про українського фізика, електромеханіка, винахідника Івана Павловича Пулюя. Він «за 14 років до Вільгельма Конрада Рентгена відкрив Х-промені та винайшов прилад для просвічування організму». Але, як відомо, «немає пророка у своїй Вітчизні» — «істина», жива, на жаль, і сьогодні. А яким приниженням, знущанням піддавався прославлений конструктор, засновник практичної космонавтики Сергій Павлович Корольов. «І був Магадан, і була Колима»… А чи відомий вам «полтавський Ікар» Юрій Кондратюк, справжнє ім’я якого Олександр Шаргей? Американець Джон Хуболт, керівник групи фахівців, які готували проєкт висадки людей на Місяць, зізнався, що цю ідею давно висловив і в деталях обґрунтував Юрій Кондратюк у своїй роботі «Завоювання космічних просторів», її-то американці й «запозичили». І коли Джон Хуболт дізнався, що радянський уряд ігнорував Кондратюка, і той загинув у невідомості, він тільки й вимовив: «Боже мій!». Чи знав він, що цей талановитий учений і інженер-практик зазнавав гонінь, відбував тюремний термін?… Ім’я Юрія Кондратюка можна побачити в Залі слави космонавтики США.

Мимоволі думаєш: «Хто знає, скільки ще славних імен може втратити Україна, випроваджуючи своїх синів і дочок на заробітки в далекі й не дуже країни…». Поки доводиться тішитися одним: знайдуться і в майбутньому літописці-журналісти, скажуть і про них своє слово. Адже проблем, що чекають на грамотне вирішення, і в нас вистачає. Про них-то, про небайдужих людей, і розповідає Валентин Щегленко в одній із попередніх книг — «Гроно часу». Він встиг сам видати її. Вона теж занурює в море образів, подій, фактів, розповідає про сучасників, з якими, можливо, зустрічалися і ви. Ось тільки кілька (а всього їх понад п’ятдесят) заголовків: «Дзвонар Дністра», «Знайомтесь: полярник з Одеси», «Румби капітана Морозова», «Пустеля стукає у двері. Захист не квапиться»…

«Коли мене запитують: «Як ти став журналістом?», то, чесно кажучи, вагаюся, що відповісти, — зізнавався Валентин. — Можна, звісно, сказати дещо високопарне: «За велінням душі». Але в цей момент я згадую одну й ту ж картину: я, зовсім юний, відкриваю вікно в наш сад і вражено зупиняю свій погляд — за одну ніч розцвіли яблуні, пишно вкрившись біло-рожевим цвітом. Надзвичайне почуття охопило мене, і я склав свої перші віршовані рядки. Тепер я розумію, що вони були недосконалі. Але любов до слова, яка владно увійшла тієї миті в моє серце, осяяла на багато років».

Що ще додати? Тільки повторити слідом за автором: «Вражай, життя, дивуй, вируй!».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса