На 83-му році життя відійшов у вічність Почесний громадянин Овідіополя та Іванівки, Відмінник народної освіти України, заслужений тренер країни Володимир Семенович Бондаренко — однокласник засновника «Вечірньої Одеси» Бориса Дерев’янка, лауреат редакційного конкурсу «Люди справи»-2008.

БОРИС ФЕДОРОВИЧ у книзі «Долю обираєш сам» писав про товариша: «Володя Бондаренко — фанат. У найліпшому значенні цього слова. Він самозабутньо відданий справі, нестримний мрійник. Але виявилося також, що він не тільки мрійник, а ще й працівник вражаючої винахідливості та наполегливості. Невтомний. Завжди з новими патріотичними ідеями».

Ці рядки якнайкраще характеризують цю непересічну людину. Хочеться ознайомити читачів «Вечірньої Одеси» з кількома епізодами з його насиченої яскравими справами біографії.

СЕРЕДИНА 60-х років минулого століття, Роздільна. У розпалі спортивне суперництво двох шкіл. У 1-й фізкультуру викладав несамовитий ентузіаст фізичної культури Олександр Яковенко, у 3-й — нещодавно приїхав з Іванівки Володимир Бондаренко. Однодумці та товариші по життю, вони ревниво стежили за успіхами один одного. Яковенко силами учнів збудував перший у райцентрі баскетбольний майданчик. У відповідь Бондаренко задумав звести цілий спортивний комплекс. Одного разу випросив у будівельників каток, щоб утрамбувати ігрове поле. Організував хлопців. У процесі роботи на деякий час відлучився, а повернувшись, виявив лише самотньо стоїть агрегат. Розбіглися? Що ж, він уперся в каток спиною і став штовхати величезну машину самотужки. Протягом хвилини «втікачі» повернулися. Виявляється, сховавшись неподалік, вони спостерігали за реакцією вчителя. Реакція виявилася правильною.

КІНЕЦЬ 60-х, Овідіополь. На новому місці роботи він на базі середньої школи знову будує спорткомплекс. Працювали самозабутньо — на уроках праці та фізкультури, у позаурочний час. Починали з нуля, просувалися до мети методом проб і помилок. У результаті — партзбори з порядком денним: про стан навчальної та спортивної роботи в школі. Висновок — невтішний: програма не виконується. Рішення: оголосити вчителю-прожектору партійний догану. Перша думка — поїхати. Але була ніч у гарячих суперечках із завідувачем райво Вадимом Кушніренком, який зумів-таки переконати товариша не рубати з плеча. Бондаренко залишився. Від мети не відступився. І спорткомплекс був побудований.

ПОЧАТОК 70-х, Одеса. Розгледівши у своїй найкращій учениці Тетяні Макарець неабиякий талант, навчивши її азів гандбольної майстерності, він розуміє, що для подальшого професійного зростання його вихованці потрібно переходити на новий, вищий рівень. Бондаренко розвиває кипучу діяльність, але натрапляє на стіну нерозуміння: дівчина «з села» нікого не цікавить. Але вчитель не здається. Тероризує одеських фахівців телефонними дзвінками: переконує, лається, сперечається. Зусилля не пропали даремно. Тетяну прийняли до команди майстрів одеського «Локомотива», а згодом вона дебютує у складі збірної СРСР. Заслужений майстер спорту Т. Кочергіна-Макарець — дворазова олімпійська чемпіонка, найкращий бомбардир збірної за всю її історію (616 голів у 133 матчах). Відзначена званням Заслужений працівник фізичної культури і спорту України.

СЕРЕДИНА 70-х, Запоріжжя. На всесоюзний турнір серед школярів без запрошення заявилася команда з Овідіополя. Розуміючи, що прогрес без постійної конкуренції неможливий, Володимир Семенович прагнув перевірити сили у змаганні з сильними суперниками. Але де їх знайти? У той час потрапити до числа учасників серйозних змагань було зовсім непросто. Ось і поїхав з вихованками на свій страх і ризик. І знову переконував, і знову сперечався, заодно авансом запрошуючи в гості (ми, мовляв, теж скоро свій турнір організуємо). Організатори лише поблажливо посміхалися, але, треба віддати їм належне, пішли назустріч фантазеру. На параді відкриття їх оголосили так: «Команда Овідіополя, Вірменська РСР». А через кілька років ті ж запорожці та кияни, москвичі та ленінградці, рижани та єреванці вважали за честь приїхати до невеликого райцентру на півдні Одеської області, щоб взяти участь у міжнародному турнірі на призи дворазової олімпійської чемпіонки Т. Кочергіної-Макарець. У семи турнірах, організованих В. Бондаренком, брали участь юні гандболістки з понад 35 міст, у тому числі з ближнього та далекого зарубіжжя.
ВИХОВАНКИ Володимира Бондаренка 21 раз ставали чемпіонками області серед школярів. 36 його учениць відзначені медалями чемпіонатів України серед дівчат. Крім Т. Макарець, ним підготовлені майстри спорту міжнародного класу Світлана Городецька та Світлана Пасічник. Людмила Макарець та Наталія Георгієва грали у вищій лізі вітчизняного гандболу. За самовіддану працю з пропаганди фізичної культури та спорту Володимир Семенович нагороджений Почесними грамотами Спорткомітету СРСР та Федерації гандболу України.

За його ініціативою в Овідіополі було відкрито дитячо-юнацьку спортивну школу. Він — літописець спортивної та трудової слави Овідіополя. Його публікації в газеті «Наддністрянська правда» користувалися великою популярністю у читачів, Бондаренко — лауреат конкурсу, оголошеного газетою.

Пішовши на пенсію, разом із сином Ігорем зайнявся сільським господарством і незабаром був удостоєний почесного звання «Найкращий фермер Овідіопольського району»!
Дім Володимира Семеновича — своєрідний синтез архіву та музею: документи, публікації, призи та нагороди. А «гвоздем» експозиції є написана разом із сином книга «Рiдний край натхнення надає».

ТАКИХ, ЯК Володимир Семенович Бондаренко, у народі називають подвижниками. Найкраща пам’ять про нього — його справи та учні.

Заслужений майстер спорту, дворазова олімпійська чемпіонка Тетяна Кочергіна-Макарець: «Я вдячна долі, яка подарувала мені такого тренера, як Володимир Семенович».

Заслужена артистка України Лариса Недін: «Все частіше згадую людей, які вплинули на моє становлення як особистості. Володимир Семенович Бондаренко — один із них. Вражають його дивовижне бажання жити цікаво, відкритість, щедрість, прагнення поділитися своїми знаннями, зацікавленість, вміння за лічені хвилини людину-слухача зробити своїм однодумцем».
Лауреат конкурсу «Вечірньої Одеси» «Люди справи» Олександр Зінченко: «Я пишаюся, що пройшов школу мого вчителя-тренера Володимира Семеновича Бондаренка, цього овідіопольського лицаря спортивного духу, патріота. Володимир Семенович — людина, що випередила час».

МИ, «ВЕЧІРКІВЦІ», багато років плідно співпрацювали з В. С. Бондаренком, можна сміливо вважати його членом нашого колективу. І в музеї історії газети він, безумовно, займе своє почесне місце.