чт, 19 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Як дати загиблому дереву вічне життя? Звісно ж, вирізати з нього скульптуру! Ну, може, це я занадто — щодо вічності: ніщо не вічне під місяцем. І все ж недарма кажуть, що життя коротке, але мистецтво довговічне. І ось зібралися троє: один краєзнавець і два митці, — і вирішили продовжити буття дерева людям на радість.

ІДЕЮ подав почесний громадянин Одеси, лауреат нашого газетного конкурсу «Люди справи» Олег Губар. Це він виявив вражаючу дерев’яну колоду в маленькому дворику на вулиці Успенській, 75. Опинився там Олег Йосипович не просто так: у цьому будинку він жив від народження, з цього дворика в армію пішов. Тож іноді навідує двір свого дитинства. Заглянув нещодавно сюди, а тут лежить здорова колода: товстий високий стовбур пірамідальної тополі зі зрубаними гілками. Не встигли викинути.

…Коли я ввечері у вівторок прибігла за цією адресою, тісний, затишний двір був завалений тирсою, наче золотий сніг випав. У повитий виноградом дворик веде довгий тунель під навісною галереєю, як це зазвичай буває в одеситів старих будинках, і на вході, під навісом, вже височіє скульптура — ого-го, дуже монументального характеру! Хто автор?

На заклик Олега Губаря у Фейсбуці одразу відгукнувся з Біляївки відомий одеситів художник, член НСХУ, майстер витонченої монотипії, аквареліст, автор фантазійних колажів Валерій Сиров: вже він-то знає, чия це робота — дати друге життя дереву. Саме Валерій Сиров відкрив Одесі неабиякий хист скульптора-аматора з Біляївки Олександра Коваленка. Не далі як 14 січня 2020 року наша газета писала про спільну виставку цих двох майстрів у Всесвітньому клубі одеситів.

Півроботи не показують, і все ж!
Півроботи не показують, і все ж!

Отже, ідея, розповів мені Олег Губар, виникла така. Місто — це ж будинки і люди, так? Але ще й дерева. Вік дерева часто співставний з людським. Тополі — так вже точно. «І тополі йдуть…», — написав Поет. І старі люди йдуть. Наші дерева, одеситів. Наші старі люди, одесити. І Одесу все частіше стали сумно величати «натурою, що йде». Ось краєзнавець і митці порадилися і вирішили, що з тополевого стовбура потрібно висікти постать старого, одесита «давніших часів», і дворику на пам’ять залишити.

Олександр Коваленко ескізу не малював, бо не знав, яку структуру покаже дерев’яний стовбур. І справді, природа внесла свої корективи: вирізати цільну постать з колишньої тополі виявилося неможливим, бо серцевина стовбура підгнила. Довелося працювати на половині об’єму, подрібнити постать порівняно із задумом. І тоді вона потягнула за собою інші постаті. Поруч із могутнім, як дуб, одеситом — не дочекаєтесь!.. — притулилася маленька дівчинка. А де дівчинка, там і кіт: який же це одеський дворик без одеського дворянина?!

Ось і читайте ідею: ніщо і ніхто не вмирає назавжди! Діти — опора старості, в дівчинці-онучці продовжується життя діда, люди різних поколінь дружать між собою і всі разом — з природою, порукою чому — поважний вгодований кіт.

Оптимістична імпровізація вийшла. Одеситам на радість.

Ну, звісно, півроботи не показують… навіть і журналісту з питань культури. Роботу мали завершити наступного дня. Але, от чесне слово, і монументальна пластика, і добра думка в колишньому тополевому стовбурі, в грубо вирубаних постатях, дуже навіть читалися з першого погляду. По верхній частині стовбура скульптор збирався вирізати виноградну лозу, дбайливо зберігаючи природні фактури.

«ЛЮДЯМ НА РАДІСТЬ» — це девіз життя Олександра Коваленка! Дивовижно, скільки місць встиг він прикрасити своїми пластичними гротесками.

Він працює практично з будь-яким матеріалом. У рідній Біляївці створив для дітей Галявину казок. У Великій Долині — етнопарк «Нью-Васюки». Чотири роки на прикрашення цього маленького «міста майстрів» працював. Оформив скульптурами алею: з місцевого вапняку висік персонажів романів «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». Гуляєш — і зустрічаєш раптом Остапа Бендера, Еллочку Людожерку, Шуру Балаганова, Козлевича, Паніковського, Фунта…

На водопровідній станції «Дністер» у Біляївці стоїть статуя роботи Олександра Коваленка: висічена з білого каменю дівчинка з флягою. Ця робота присвячена одеситів легенді, знаменитому кінофільму «Спрага», Великій Вітчизняній війні, захисникам Одеси.

А в самій Одесі, на Черемушках, у парку імені Горького стоять 33 казкові постаті, вирубані Олександром Коваленком з січня по квітень нинішнього року з місцевих пнів.

Ласкаво просимо у двір будинку №75 на Успенській: у дворику додалося добра!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса