вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Одеси немає, як відомо, без моря. А моря немає без чайок. І в цю морську мозаїку повноправно проситься ще один «камінець» — катер. Так, так, той самий, білосніжний, як лермонтовський вітрило, один із тих, що в різні роки курсували вздовж одеситів.

У наші дні влітку вздовж низки пляжів самотньо тягнеться «Севастополь», зрідка причалюючи до хвилеріза в Аркадії, та десь біля далекого рейду блимає «Хаджібей».

А був час, коли катери снували вздовж узбережжя з ранку до вечора з чітким інтервалом, ні на хвилину не відстаючи від розкладу. І, задаючи ритм пляжному дню, звично служили відпочивальникам чимось на кшталт камертона настрою, символізуючи собою постійну «рухливість» і відчуття свободи. І ще — надію на зміни для всієї цієї підбадьореної сонцем засмаглої маси. У разі, якщо набридли галасливі сусіди в «Аркадії», зібрав речічки і на катері рвонув у «Чорноморку», а там вже відкрите море, і можна подихати свіжим повітрям морських просторів.

На зміну старим повоєнним баркасам і катерам, таким, як «Прут» і «Капелла», пізніше прийшов цілий флот прибережних «пасажирів». Назва «трамвай» з побуту річковиків на море не прижилася, одесити завжди називали ці спритні суденця «катерами».

Після Ланжерона вони здійснювали захід на пляж «Дельфін», в «Аркадію», на 10-ту станцію Великого Фонтану і на «Золотий Берег», 16-ту станцію.

У морських довідниках можна знайти повну біографію «Капелли» із зазначенням усіх місць служби теплохода на Балтиці, Азовському та Чорному морях. Але на те, щоб з’ясувати прізвище першого радянського капітана «Капелли», у укладачів не вистачило запалу. Втім, для того, щоб її дізнатися, не потрібно довго копатися в морських анналах. Івана Гусєва знали в тодішній Одесі всі — від малого до великого. І це не перебільшення! Ім’я капітана живе в пам’яті «молоді старшого віку» і сьогодні.

«Капелла» стала примітною пам’яткою нашого міста з перших рейсів вздовж курортного узбережжя. Підстава проста і по-життєвому виправдана. Кому ж хочеться тягнутися в задушливому трамваї на Фонтан, коли є можливість з вітерцем проїхатися морем? Так що двох первістків приміського руху — теплоходи «Прут» і «Капеллу» — в Одесі легко впізнавав кожен поважаючий себе одесит навіть з верхніх точок берега.

У «морських вовків» «Капелла» викликала поблажливу посмішку. Але відпочивальників у літні дні біля моря цей катер приводив у непідробний захват. Нервово переминаючись з ноги на ногу на пірсі, пасажири, побачивши крутобоку «Капеллу», що переваливається з хвилі на хвилю, полегшено зітхали: «Гусєв усіх забере!». І «Капелла» підбирала з причалу навантажений натовп з усією його поклажею: палицями для сонцезахисних тентів, надувними камерами, парасольками, саморобними вудками, клунками зі снеддю. «Легке» пляжне меню одеської родини, як правило, складалося з котлет, помідорів, варених яєць, фруктів, компоту, призначеного для подальшого охолодження в морському піску.

До речі, одесити молодші співають дифірамби принадам перекусів на пляжному піску, ймовірно, забувши про страшилки того часу. Але багато хто пам’ятає, яке сумне видовище являла собою та ж «Аркадія», та й усе занедбане узбережжя, з точки зору зручностей для повноцінного відпочинку. Ті ж, хто старший, пам’ятають підозрілого вигляду «точки», що торгували пончиками, морозивом, ну, і, в кращому випадку, такою бажаною в спекотний полудень газованою водою, що збирали кілометрові черги. Все це сусідствовало з брудними туалетами, які, на відміну від торгових точок, досить просто було знайти, тому що запах поширювався за версту.

Вночі узбережжя вимирало. Прикордонники особливо не докучали, але запізнілим купальникам безцеремонно світили прожекторами прямо в обличчя, запрошуючи їх на вихід. Кафе та ресторани з палаючими рекламними вивісками, квітами та екзотичні очеретяні парасольки на пляжах тоді могли наснитися тільки уві сні.

Одеська дітвора, що називається, обожнювала «Капеллу», адже для багатьох із них цей катер був першим кроком до далеких плавань. Судно було великим, зручним і містким. Підпорядкований капітану Гусєву екіпаж мав репутацію вмілого трамбувальника пасажиропотоку і в години «пік» віртуозно розподіляв людей на палубах. Якщо при цьому і виникав дискомфорт, то ніхто не заперечував, тим більше, що до штовханини і тісноти в громадському транспорті одесити давно звикли — висіти на підніжках автобусів і тролейбусів у ті часи було звичною справою. Для тих, кому не діставалося місця в досить просторому салоні, знаходилося «місце під сонцем» на палубах. З сонячним ударом боролися просто — за допомогою носових хусток, прикріплених до голови вузликами, і пілоток, уміло скручених зі свіжих газет.

На «Капеллі» було два бари-буфети, на верхній палубі грав невеликий джаз-бенд. «За Одесу» співала дзвінкоголоса співачка. Правда, мода на живий звук незабаром закінчилася, і солістку змінили «дзвіночки» на щоглі. Сама «Капелла» мала свій примітний голос. Дизель судна дивно пихтів, а з труби на великих обертах виривався чорний дим, змушуючи не посвячених думати, що «Капелла» за всіма статтями — формений пароплав.

У задній відкритій частині судна з однієї палуби на іншу вів витіюватий сходовий проліт — трап. Ось по ньому, одягнений у білий кітель і покурюючи люльку, звично насунувши «капітанку» на очі, походжався і сам Іван Гусєв, завдяки щітці сивого вусів здорово схожий на капітана Врунгеля. Своєю посадою Гусєв був задоволений, оскільки досяг пенсійного віку, та й «середньовищої незакінченої» освіта не дозволяла старому кепу претендувати на щось більш солідне за грошима і кар’єрною вагою. До того ж «особисти» зробили свою чорну справу, пригадавши Гусєву, що, коли капітан під обстрілами вивозив з Одеси людей та обладнання і був поранений, він вимушено залишився в окупації. Результат — відмова у відкритті візи. Благо знайшлося місце в портофлоті.

Його любов до моря була беззавітною. Коли капітана списали з «Капелли», він погодився стати простим причальним матросом і приймав кінці у свого суденця.

Навігація «Капелли» тривала довго — до середини листопада, до перших осінніх штормів, що робили вчора ще ласкаве море похмурим і непривітним, і часто закінчувалася вже тоді, коли більшість інших прогулянкових теплоходів, «стиляг», як називав Гусєв спроектовані в «Чорноморніпроекту» катери, давно перебували на зимовому відстої.

В Одесі в ті часи ходила байка, як виявилося, махрова, про те, що назву свою «Капелла» отримала з волі господаря-німця, який співав у хорі «старих бійців», учасників Першої світової, і що спочатку катер перевозив по Ельбі німецьких туристів. Кажуть, його замовником був багатий німецький промисловець, який співав у капелі, від чого і походить ця не морська назва. Вона залишилася незмінною і потім, коли «Капеллу» пригнали з переможеної фашистської Німеччини по репарації і визначили на роботу в каботажі Одеського порту.
Схоже, одесити охоче вірили і в те, що сам Гусєв, перевозячи військовополонених по Балтиці, зустрічав якось сина господаря, єфрейтора вермахту. І той нібито довів капітану своє право на «Капеллу», знайшовши закладну табличку в трюмах теплохода. Всі претензії «гефрайтора» Гусєв (нібито!) спростував пафосною фразою:

— А де мої «Тімірязєв» і «Геленджик»?

Відповідь секрету не становила — одне з суден лежало на дні, торпедоване в 1939 році «невідомою» субмариною біля іспанських берегів, а друге відправили на дно німецькі «юнкерси» під час нальоту на Новоросійський порт.
Насправді, біографія «Капелли» виглядає не так екзотично, як переказували її завсідники морських посиденьок на Приморському, а за ними одесити журналісти та письменники різних поколінь. Хоча легенда легко розбивається при уважному погляді на документацію, перекреслити цей «шедевр» ні в кого з побратимів по перу рука не піднялася!
Біографія «Капелли» виглядає так. У 1922 році для данської туристичної фірми «Турістен» на верфі в німецькому Кілі — Веллінгсдорфі був побудований двопалубний пасажирський теплохід з назвою на честь фірми замовника. Він мав водотоннажність близько 207 т, довжину — 35,5 м, ширину — 7,23 м. Невелика осадка згодом дозволяла судну безперешкодно пересуватися по повоєнному морю, де мін було більше, ніж медуз.
Дизельний двигун потужністю 160 к.с. забезпечував теплоходу швидкість ходу в 10 вузлів. Екіпаж складався з 9 осіб. Судно могло приймати на борт 240 пасажирів.
Наприкінці 20-х років «Турістен», після довголітньої служби у водах Данії, був куплений однією німецькою судноплавною компанією. Отримавши назву «Рюген», він зайнявся звичною справою, перевозячи пасажирів на приміських лініях до найближчих приморських курортів.
Після закінчення війни в рахунок репарацій теплохід передали переможцям. Перегінна команда доставила пасажирський теплохід, названий «Капеллою», з Кіля до Ленінграда. Після поточного ремонту судно вийшло до Одеси. Частину шляху «Капелла» йшла на буксирі.
При черговій модернізації в 1958 році на судні встановили новий восьмициліндровий дизельний двигун «Букау-Вульф» магдебурзького машинобудівного заводу потужністю 300 к.с. Дивно, що після капремонту на батьківщині «Капелла» втратила в швидкості один вузол. У цьому ж році теплохід перевели до Одеси до складу ЧМП. З тієї простої причини, що використовувати «Капеллу» на лінії Жданов — Таганрог стало нерентабельно, як, втім, і біля сочинського узбережжя, де не було належної інфраструктури причалів.
Так «Капелла» потрапила до Одеси.
Саме чудовим липневим днем 1958 року з загоном піонерів, що відпочивали в таборі на приморській вулиці Амундсена, я вперше ступив на палубу «Капелли», нещодавно включеної до складу портофлоту Чорноморського морського пароплавства. Капітан тоді без вагань погодився провести для нас екскурсію по судну, правда, все звелося більше до показу, ніж до розповіді. Ми, діти, просто не могли знати трофейну історію «Капелли», тому весь її блиск — салони з панелями червоного дерева, масивні лавки на верхній палубі, витіюваті стійки ресторану (слово «бар» тоді ще не було в ходу), що блищали пивними кранами, весь цей вишуканий «марафет» сприймали як атрибут загадкового світу дорослих.
Теплохід експлуатувався на лінії Порт Одеса — «Лузанівка», ходив він і до «Чорноморки», під звуки новомодного твісту підпливав до пірсів на «Ланжероні», в «Аркадії», на 16-й станції Великого Фонтану. За особистим наказом легендарного начальника ЧМП Данченка «Капелла» перевозила і перших будівельників порту на Сухому лимані.
Судно з пасажирами здійснювало і «спецрейси», часто виходячи з Одеського порту досить далеко в море, а потім йшло в «Аркадію». Там «Капелла» причалювала, а потім, підібравши чергову партію спітнілих «романтиків моря», знову йшла у відкрите море на морську прогулянку.
З появою нових катерів типу «Олександр Грін» теплохід-ветеран був поставлений на відстій, а в січні 1972 року знятий з обліку. І, як стверджують одні історики-мариністи, пішов на злам, а інші, що судно в 1970 році вивели зі складу Морського Реєстру СРСР. «Капелла» до кінця залишалася трудівницею, послуживши свою останню службу як мішень для прицільної стрільби з корабельних гармат.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса