Того ранку ніщо не віщувало нічого незвичайного. Зібравшись у своїх буденних справах, я вирішила по дорозі заглянути до лікаря, судинного хірурга, на консультацію. Давно страждаю варикозом.

Ой, скільки ж людей виявилося в черзі! Тут мені б повернутися і піти — шкода часу. Але якась невідома сила утримувала мене. Нарешті, дійшла і моя черга переступити поріг лікарського кабінету. Вирок був несподівано швидким і невідворотним: «У вас тромб, мила моя! Терміново на стіл, на операцію!». Я була застигнута зненацька і намагалася прийняти єдине правильне рішення. За секунду в голові промчали всі прожиті роки, що встигла зробити, а що тільки планувала. Саме в такий момент починаєш цінувати життя, яким би воно не було, і розумієш, що любиш його, хоч і лаєш кожен Божий день. Щоб дізнатися, чи взаємне це кохання, погоджуєшся на операцію.

Але паніка все одно присутня: де взяти гроші, потрібні речі, адже їхала не за цим. З речами простіше — привезуть, а ось ситуація з грошима, як казали наші бабусі «на чорний день», набагато складніша. Добре, якщо людина за все своє трудове життя змогла зібрати щось на старість, або діти заможні люди. А якщо, як найчастіше буває у пенсіонерів, навіть до пенсії не дотягують? А на операцію потрібні гроші немалі. Де їх взяти цю хвилину, адже в борг не оперують. І опиняєшся між молотом і ковадлом.

У цей життєво відповідальний момент головна роль відводиться вашим рідним, близьким, друзям. Якщо вони поруч і мобілізують усі свої сили, фізичні та матеріальні, то вам пощастило. А якщо ні?

На диво сподіватися не треба — даром лікувати не будуть. Ви ж не бомж і не наркоман. Це їм терміново надають першу медичну допомогу безоплатно. А ви ж все своє життя «пахали» на цю державу. Ростили дітей, виконували державні плани, голодували і воювали за свою Вітчизну.

А тепер ви стали декласованим елементом, тягарем суспільства і держави — пенсіонер! Випливайте самі, як можете.

З морального заціпеніння вивів лікар, назвавши вартість моєї операції — 18 тисяч гривень. При цих словах чоловіка прошибло на чорний гумор: «Дорога, як добре, що в тебе тільки дві ноги».
Незважаючи на колосальну для мене цифру, в ній був свій позитив — платити в гривнях, а не в доларах чи євро. Адже пацієнт не знає, на чому ґрунтується та чи інша вартість роботи лікаря.
Чоловік помчав шукати рятівну суму, а мене вже супроводжують у відділення на третій поверх, без ліфта, сходами-чарівницею з 60 сходинками, як по міні-Потьомкінських сходах.
— Напевно, це вітчизняне «ноу-хау», особлива терапія для розсмоктування тромбів, — зауважую сестричці.
Вона посміхається: «Так, будівля стара, пристосована».
У палаті шість ліжок, але лежить чотири людини. Розташовуюся, впізнаю знайомі функціональні ліжка. Ще на початку двохтисячних Одеська обласна Рада миру, домовившись з німецькими спонсорами, подарувала хірургічному відділенню лікарні спеціалізовані б/в ліжка. Ось і мені знадобилося одне з них.
Хворі зустріли мене з підйомом, радісно. Адже кожен новенький, хто потрапляє в лікарняну палату, для них посланець вільного світу, який у них за вікном.
Знайомимося. У кожної з жінок, що лежать тут, своя дивовижна і зворушлива історія, як долі, так і зароблених болячок. Слухаю їх, а сама не втомлююся дивуватися, які ж у цієї країни унікальні люди: скільки не б’ють нас життєві біди, не калічать, а ми тільки міцнішаємо.
Я новачок (новоприбулий хворий), тому вже «бувалі», прооперовані жінки приймають мене до свого «братства болю» і на правах старожилів посвячують у таємниці лікарняного закулісся. Вони знайомлять мене з туттешніми усталеними порядками.
Звичайно, головна обговорювана тема в палаті — вартість медичного обслуговування в розпал нашої медичної «реформи». Тут-то і відкрився мені місцевий додатковий прейскурант, крім основної вартості операції: консультації фахівців (терапевт, гінеколог) — кожному по сто гривень, взяття крові з пальця — 30 гривень, з вени — 150 гривень, а комусь — 300 гривень, клізма — 50 гривень, гігієна тіла — 50 гривень, санітарам, які перекладають (щоб не впустили) на ліжко після операції, — 200 гривень.
А далі по низхідній — і санітарці, і медсестрі, за кожну послугу.
— Не забудьте порахувати оплату праці анестезіолога і сестричок в операційній — 2600 гривень, — додає сусідка Людмила справа, міцна, голосиста жінка років шістдесяти, — так і це ще не все. Кожен прихід ваших родичів буде супроводжуватися новим списком потрібних ліків, які ви зобов’язані купувати тільки в певній аптеці, названій лікарем.
— Одне тішить — фахівці хороші тут, від Бога, уважні, — вступила в нашу розмову усміхнена крізь післяопераційний біль Віра.
Вона живе в житловому масиві Таїрова, виховала двох дочок. Підробляла до пенсії нянею, доглядала семимісячну дитину в пристойній родині. Коли дізналася про операцію, взяла терміново кредит під високий відсоток. І дівчатка її сказали, що допоможуть мамі. Збирали потрібну суму всім світом. А світ не без добрих людей. Коли у молодшої дочки на роботі дізналися про проблему, скинулися всім колективом зі своєї мізерної зарплати продавців.
— Не знаю, як тепер буду кредит віддавати. На колишню роботу не можу повернутися — не можна піднімати важке.
— А я всіх своїх кроликів і курей порізала і продала, — прокинувшись від післяобідньої дрімоти, вставила Тетяна з смт Чорноморка. Дякую нашій церкві, батюшка благословив, і громада зібрала гроші.
У палаті повисла пауза, кожен мовчав і думав про своє. Тишу вибухнула голосиста, бойова Людмила. Прооперували її тиждень тому, але додому виїхати не може. Живе вона в області, в Березівському районі. У селі вже давно немає фельдшера, закрито медпункт. Лікарня тільки одна, і то в райцентрі, за
30 км від дому. Тому чекає, коли шви знімуть, щоб все одним махом.
— Не їздити ж мені сюди кілька разів на тиждень на перев’язки, автобусом, квиток — 150 гривень в один кінець, — говорила з глибокою образою літня жінка. Я ж, щоб операцію зробити на двох ногах, дві корови продала, позбулася своїх годувальників, а грошей все одно не вистачило. Довелося позичити у односельчан.
Як же треба державі «любити» своїх громадян, щоб створити для них таке «світле і щасливе» життя!
Прикро і боляче за все, що твориться в нашому житті сьогодні.
Хіба можна засуджувати лікаря або молодший медперсонал за побори, якщо їх низькі ставки не дозволяють зводити кінці з кінцями. А адже їхня професія — одна з найпрестижніших у світі. В їхніх руках життя людське!
Наша держава змушує їх, талановитих професіоналів, викручуватися з злиднів і бідності в лікарнях і поліклініках, змушуючи опускатися до з’ясування грошових питань з пацієнтами, вирішувати побутові завдання.
Хочеться вірити, що введення нового етапу медичної реформи з квітня 2020 року не стане черговою карикатурою, як виходить з газовими тарифами — газ подешевшав, а споживач платить дорожче. Нехай реформа стане справжньою реформою і поверне гідність не тільки пацієнтам, але й нашій талановитій медицині.