сб, 21 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

До цього рядка з відгуку одного з наших читачів на нещодавнє інтерв’ю з Сергієм Гриневецьким («Україна 2030»: десять років для сталого розвитку країни», номер від 30 січня) ми ще повернемося. А спочатку — про справи, як то кажуть, приземлені, які хвилюють нас і не дають спокою щодня.

Антоніна Павлівна Войтенко живе на вулиці Космонавтів. Їй 89 років, ледве ходить, чоловікові — 92 роки, він повністю сліпий. «Над нашою старістю знущаються», — читачка ледве стримувала сльози, коли додзвонилася на «гарячий» телефон. Сім’я літніх людей отримувала субсидію на оплату житлово-комунальних послуг. Потім порядок надання цього виду допомоги змінився. І з жовтня минулого року посипалися борги.

Довелося, розповідає Антоніна Павлівна, їхати з чоловіком до Центру надання адміністративних послуг, що на Косовській. Яких це коштувало мук — не передати. Фахівець центру, вислухавши літніх людей, повідомила, що для отримання субсидій їм потрібно відкрити рахунок. «А як його відкрити, адже чоловік нічого не бачить?» — запитала Антоніна Павлівна. «Ну, тоді я не знаю, що робити», — відповіла фахівець. На цьому й розійшлися. А в цей час борг за вивезення сміття перевалив уже за п’ятсот гривень…

Триває чехарда з доставкою газети «Вечірня Одеса». Навіть не хочеться на цю тему говорити, весь місяць ми писали про муки наших передплатників, які не отримували весь січень як вівторкові, так і четвергові номери, і про безсилля «Укрпошти» навести в цьому питанні лад. Додамо до списку постраждалих нові адреси. Так, Лідія Володимирівна, що обслуговується у 58-му поштовому відділенні, отримує газету вкрай нерегулярно. Виписує вона повний комплект «Вечірки», але буває, що за тиждень їй не приносять ані вівторковий випуск, ані четверговий.

А Алла Борисівна Дмитрієва, що живе на вулиці Іцхака Рабіна, перестала вчасно отримувати газету після того, як її перевели на обслуговування з 78-го поштового відділення до 8-го. Домогтися розуміння причин того, що відбувається, читачці не вдалося. Вона двічі телефонувала до Києва на «гарячу» лінію «Укрпошти», але отримувала лише стандартно заспокійливі відповіді, мовляв, розберемося. Намагалася поговорити з завідувачкою поштового відділення, але ту на робочому місці не застати, вона весь час у справах на Садовій, в обласній дирекції «Укрпошти». Дійшло до того, що передплатниці доводиться газету, на яку вона підписалася на рік, купувати в кіоску! Хіба це справа?

— А я не можу без «Вечірньої Одеси», читаю її від кірки до кірки, довіряю кожному надрукованому в ній слову, — зізнається Алла Борисівна. — Що ж мені зробити, аби домогтися своєчасної доставки газети? Може, допоможете?

Що ж, хочу запевнити Аллу Борисівну, Лідію Володимирівну та всіх інших передплатників, хто отримує газету із запізненням: редакція робить усе можливе для того, щоб змусити «Укрпошту» виконувати свої зобов’язання щодо своєчасної доставки періодичних видань. Повірте, ми самі кровно зацікавлені в тому, щоб газета вчасно приходила до наших читачів. Адже кожен номер — це колективна праця журналістів, фахівців комп’ютерного та рекламного відділів. І дуже неприємно, коли всі наші зусилля зі створення цікавого номера перекреслюються тим, що відділення «Укрпошти» не можуть виконати свою роботу.

Галина Михайлівна Крестюк з сумом спостерігає, як викреслюються з пам’яті людей сторінки минулого. Ось минулого тижня зі стіни студентського гуртожитку на Новосельського прибрали останню меморіальну дошку маршалу Жукову. Інформацію про це Галина Михайлівна прочитала в нашій газеті. «Я все розумію, але процес декомунізації не такий однозначний, як здається, адже історія містить ще багато темних плям, — міркує Галина Михайлівна. — І чи не вийде так, що, прибравши якісь пам’ятники, ми потім зрозуміємо свою помилку?».

Думаю, що серед наших читачів знайдуться як ті, хто підтримує точку зору Галини Михайлівни, так і ті, хто з нею категорично не згоден. А на завершення цієї теми повідомимо, що днями керівництво Південного відділення Українського інституту національної пам’яті звернулося до органів влади Одеської області з нагадуванням про те, що на території регіону залишилися пам’ятники радянської доби. Їх пропонується прибрати або перенести.

Ну, а тепер про читацький відгук, про який згадувалося на початку мого звіту. «Щоб з Україною почали рахуватися, поважати, слухати — треба запропонувати світу щось таке, чого більше ні в кого немає, — пише автор, на жаль, не назвавши себе. — Щось особливе, унікальне, через що всі, роззявивши роти, уставляться на Україну і ловитимуть кожне слово. Придумати якусь нову технологію, ідеологію, систему… У світі достатньо таких прикладів. Ось, наприклад, Сінгапур був всього кілька десятиліть тому відсталою країною, але, впровадивши нову систему управління, під керівництвом Лі Куан Ю став одним зі світових лідерів за рівнем життя. Японія прославилася розвитком технологій, Швеція — унікальним «шведським соціалізмом», Естонія — цифровізацією, побудовою електронного суспільства (її навіть називали e-stonia). Для початку — взяти всі найкращі ідеї, які вже є у світі, і почати впровадження в Україні. Потрібно творчо розвинути, удосконалити всі корисні ідеї, які зараз витають у світі. І потім обов’язково додати щось своє, особливе».

Загалом, треба світ здивувати. Але здивувати чимось добрим і корисним.

У понеділок, 17 лютого, на «гарячому телефоні» «Вечірньої Одеси» 764-97-45 з 10.00 до 12.00 чергує Валентина Василівна ЛЕВЧУК.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса