Найпопулярнішою історичною постаттю в Одесі, безсумнівно, є Арман Еммануель дю Плессі де Рішельє, або, як його люблять називати одесити, — наш Дюк. Міського голову Одеси та генерал-губернатора Новоросійського краю Дюка де Рішельє в Одесі знають усі, але, на жаль, не маючи повного уявлення про особистість та захопливу долю цієї незвичайної людини.

Дюк у перекладі з французької означає герцог. Дюк Рішельє був французом, який приїхав до Російської імперії після падіння монархії у Франції, за що одесити вже третє століття щиро дякують Великій французькій революції, яка подарувала їхньому місту такого мудрого, шляхетного і талановитого правителя.

Напевно, всі ви дивилися художній фільм «Три мушкетери» і читали романи Олександра Дюма. Так, наш герцог — прадідний племінник найвідомішого кардинала Рішельє, головного ворога шляхетних мушкетерів. Але не варто переносити на нашого Дюка образ негативного героя, яким зобразили його предка в пригодницьких романах і фільмах. Літературний лиходій та інтриган не має з реальним кардиналом Рішельє нічого спільного. Він був мудрим і талановитим політиком і, на відміну від злого та корисливого літературного персонажа, багато працював на благо і велич Франції. Одеський Рішельє, його далекий нащадок, взяв у свого великого предка всі найкращі якості, не успадкувавши при цьому недоліків.

Спадкоємець знатного французького роду Арман Еммануель Софія-Септимані де Віньєрод дю Плессі народився 24 вересня 1766 року в Парижі, в домі свого діда, 3-го герцога Рішельє, військового маршала Франції, одного з найбезстрашніших і найвідчайдушніших придворних при дворі Орлеанського Регентства. І дід, і батько хлопчика обожнювали розваги, розкіш і азартні ігри. Мати Дюка, графиня де Шинон, померла одразу після його народження. З огляду на всі ці обставини, здається абсолютно неймовірним, як маленький герцог, що залишився без матері та в оточенні таких родичів, зумів увібрати в себе стільки доброти, скромності та талантів.

Звиклий брати від життя все, бравий дідусь-герцог рішуче не розумів, у кого вродився його маленький онук, який засинав, обійнявши книги, і уникав галасливих вечірок.

Юний Арман був абсолютно байдужий до грошей, розкоші та галасливих розваг. Одного разу, після вдалої карткової гри з королем, маршал на радощах подарував онукові 40 золотих луїдорів для «маленьких задоволень», а через два тижні поцікавився: «Треба наповнити твій гаманець, мабуть, він порожній?» — «Ні, дідусю, — відповів Арман Еммануель, — у мене ще збереглися ті 40 луїдорів, які ви мені дали». Тоді маршал взяв з рук онука гаманець і, відкривши вікно, кинув його перехожому жебраку зі словами: «Візьміть, люб’язний, тут 40 луїдорів, які мій онук не зміг витратити за два тижні».

Втім, дід обожнював свого онука, а всі, хто знав у молодості маршала де Рішельє, дивувалися їхній зовнішній схожості. Арман Еммануель був струнким юнаком, з витонченою фігурою та приємним обличчям, головною окрасою якого були величезні чорні очі, повні вогню і надавали його обличчю одухотвореного виразу. Колір його шкіри був дуже смуглим, а голову прикрашали чорні кучері.

Померлу матір хлопчикові замінила хрещена, графиня д’Егмон-Піньятеллі, талановита дама, яка чудово розумілася на літературі, музиці та мистецтві. Хрещена разом із двома тітками, сестрами його матері, займалася вихованням Армана, а науки йому викладав наставник, абат Лабдан.

Дитинство у спадкоємців аристократичних родин Франції XVIII століття було недовгим, і в 8 років хлопчика віддали вчитися до коледжу дю Плессі при знаменитому французькому університеті Сорбонна. Історія Сорбоннського університету тісно пов’язана з родом Рішельє. Її директором був той самий кардинал, який не пошкодував свого часу особистих грошей на будівництво двох навчальних корпусів і церкви, яка стала його родовою усипальницею. Забігаючи наперед, скажемо, що там же похований і наш Дюк.

Юний Арман отримав у стінах Сорбонни блискучу освіту. До того ж допитливий і здібний юнак мав феноменальну пам’ять і швидко став поліглотом. Він вільно володів італійською, французькою, англійською, німецькою, двома мертвими мовами — латиною та давньогрецькою, а трохи пізніше його сьомою мовою стала російська, яку він вивчив лише за півроку.

Вийшовши з коледжу 15-річним юнаком, він був заручений з представницею знатного і багатого роду, Розалією Рошешуар, яку ніколи не бачив особисто. Наречений не уявляв, як виглядає наречена, це був типовий шлюб для тієї епохи. Все ще величезний статок родини Рішельє вже обтяжували борги, накопичені через любов батька і діда Рішельє до розкішного життя. Багате придане нареченої мало принести фінансову стабільність.

Свою дружину Арман вперше побачив тільки під час вінчання в церкві і зрозумів, що його принесли в жертву сімейним вадам — наречена була горбатою. Викривлене тільце, горб на спині та грудях, обличчя, на яке важко дивитися без жалю та жаху, — ось з ким пішов під вінець юний красень.

Арман був убитий горем і одразу після вінчання в супроводі абата Лабдана поїхав у подорож Європою. Жодних подружніх стосунків у пари не було. Розалії де Рішельє вистачило здорового глузду не нав’язувати себе чоловікові і завоювати цим його повагу. Усе подальше життя вони листувалися як давні друзі.

Повідомлення про смерть діда, маршала Рішельє, застало Армана у Відні. Він повертається до Парижа і приймає від свого батька, який став тепер герцогом Рішельє, титул герцога де Фронсак.

Невдовзі у Франції спалахнула революція. У той час, коли аристократи, набивши золотом карети, тікали геть, шляхетний Арман залишався поруч із королем і безуспішно намагався переконати його зупинити хаос революції. Король не слухав молодого герцога, і той знову їде до Відня.

Обідяючи у свого друга принца де Ліня, герцог дізнається про те, що російські війська готують штурм Ізмаїла. Обидва молодих чоловіки в компанії ще одного француза, графа Ланжерона, вирушають до Бендер до князя Потьомкіна просити про вступ на російську службу. Той зустрічає палких французів прихильно і направляє їх до Ізмаїла під командування Йосипа де Рібаса.

Ось так, штурмуючи стіни неприступної ізмаїльської фортеці, зустрілися чотири іноземці, які заснували Одесу: де Рібас, Рішельє, Ланжерон і де Волан, який також брав участь у боях як інженер.

Арман де Фронсак перебував у штурмовій колоні, був поранений і нагороджений за мужність і хоробрість при взятті Ізмаїла Георгіївським хрестом і золотою шпагою. Він хотів продовжити службу, але звістка про смерть батька змушує його повернутися до Парижа.

Прийнявши спадкові титули, тепер уже 5-й герцог Рішельє знову приступає до обов’язків першого камергера короля. Перед втечею королівської пари з Парижа та їхнім затриманням вони відправляють герцога Рішельє з таємним дорученням до Відня. Він виїжджає з країни не як втікач-емігрант, а отримавши дозвіл народних зборів і маючи паспорт міністерства, під приводом того, що все ще перебуває на російській військовій службі.

Молодого герцога Рішельє привітно приймають при дворі російської імператриці Катерини II, і незабаром, разом з його другом Ланжероном, у складі австрійської армії відправляють воювати до Нідерландів.

Все змінилося в 1796 році після смерті імператриці Катерини II. Павло I, який вступив на престол, зробив Рішельє генерал-майором і віддав під його командування кірасирський полк. Але царська милість тривала недовго. За незначне відхилення від статуту Павло публічно вичитав командира, і ображений герцог змушений був залишити службу.

Він знову повертається до Парижа, який вже перебуває під владою Наполеона, плануючи тихе життя приватної особи, але Наполеон хотів бачити його під своїми прапорами. Така ціна за повернення майна та привілеїв здалася Рішельє непомірною.

Якраз у цей час у Росії в результаті змови гине імператор Павло, і на престол вступає його син, Олександр I. Рішельє пише йому листа з проханням знову прийняти його на російську службу. Олександр з радістю погоджується, він повідомляє, що високо цінує таланти герцога і з усіма почестями запрошує його до Петербурга.

Російський імператор пропонує французькому герцогу кілька високих посад, з яких Рішельє, не вагаючись, обирає одну: Еммануїл Осипович (як його називали на російський манер) призначається міським головою в Одесу.

Так почалася нова епоха в житті Рішельє та золотий вік Новоросійського краю.

Трохи більше десяти років керував Одесою герцог Рішельє. Найрозумніший, розважливий і талановитий адміністратор, він зумів за такий короткий термін перетворити глухе містечко на найбагатше місто, що стало промисловим і культурним центром усього півдня імперії. Що являла собою Одеса на момент прибуття Рішельє, можна судити з того, що стільці для свого будинку герцогу довелося виписувати з Херсона. Рішельє запросив до міста слюсаря, тесляра та інших ремісників, обіцяючи їм пільгові умови роботи та житло. Дізнавшись про мудре управління герцога, ремісники потягнулися до Одеси цілими артілями. З одних тільки німецьких майстрів утворилася вулиця Ремесленна.

Герцог домігся зменшення митного збору в Одеському порту та податку з експорту зерна. Отримана прибуток пішла на прокладання доріг, облаштування колодязів та ремонт старої гавані. Сам же губернатор жив скромно в невеликому будинку, майже весь простір якого займали книги, працював по 8-10 годин на день і любив у своєму старому пальті гуляти пішки, просто балакаючи з городянами. Він щодня обходив місто і порт, інспектував роботи і особисто знав усіх купців, незалежно від національної приналежності. Його природна доброта, всебічна освіченість, рішучість і вірність слову, що сусідствувала з абсолютним неприйняттям розкоші та скромністю характеру, дивували заїжджих столичних аристократів і захоплювали місцеве населення. І якщо де Рібаса прийнято вважати автором проєкту «Одеса», то Дюк Рішельє, безсумнівно, був її творцем і ангелом-охоронцем.

За роки його управління міські доходи збільшилися в 25 разів, митні надходження зросли в 90 разів. У місті запрацював Комерційний суд, з’явилися широкі бруковані вулиці, були розбиті сади, побудовані православний собор, католицька церква, синагога, дві лікарні, перший міський театр, казарми, ринок, відкриті інститут шляхетних дівчат, комерційна гімназія, меблеві фабрики, закладено основи майбутнього Рішельєвського ліцею тощо — і все це з використанням тільки вільнонайманої праці.

Коли в Одесі почалася епідемія чуми, герцог пережив її як особисту трагедію. Він щодня обходив будинки та лікарні, надавав людям допомогу продовольством і одягом, а коли трунарі відмовлялися ховати чумні трупи, він сам брав лопату і копав могили. Ця страшна хвороба, що забрала життя кожного десятого городянина, збіглася з навалою на Російську імперію військ Наполеона. Дізнавшись про початок військових дій, герцог у листі Олександру I просив дозволу йому, Рішельє, як генерал-лейтенанту російської армії, вступити до лав російських військ: «Якщо доведеться діяти, я буду битися з австрійцями», — писав Рішельє.

Битися з австрійцями! Шляхетний герцог не міг сказати: «Я буду битися з французами». Це були б у його вустах блюзнірські слова. Як і всі прихильники монархії, він під час переможних воєн Наполеона на славу Франції переживав у душі глибоку трагедію. Його Франція, Франція Білої лілії, розтерзана спочатку смутами революції, перебувала тепер під владою вискочки-солдата, навіть не француза, а корсиканця, людини, заради своїх особистих інтересів нещадно проливав кров осліплених його військовими успіхами французів. Рішельє не міг не ненавидіти зарозумілого вискочку, але перемогти Наполеона можна було тільки вторгненням до Франції іноземців — і це було глибоко противно герцогу, який любив свою батьківщину.

Епідемія чуми зруйнувала військові плани герцога, але він пожертвував на потреби армії весь свій статок. Він становив на той момент 40 тисяч рублів.

Після остаточної поразки Наполеона герцогу Рішельє запропонували повернутися до Франції та очолити уряд. Вранці 26 вересня 1814 р. здавалося, що все населення Одеси зібралося проводжати свого міського голову. Шляхетний герцог говорив, що, керуючи десять років новоросійськими губерніями і провівши майже дванадцять років в Одесі, він звик не відрізняти свого щастя від щастя мешканців цього краю і обіцяв неодмінно повернутися. Його проводжали з квітами та сльозами, напевно, відчували, що Дюк покидає їх назавжди.

Арман Еммануель де Рішельє прожив майже стільки ж, скільки і його великий предок кардинал, 56 років, до образливо мало за сучасними поняттями. Після від’їзду з Одеси Рішельє двічі очолював французький уряд, а його друге міністерство всього за 1 рік і 9 місяців привело Францію до такого процвітання, якого вона не знала в попередні 40 років. Саме авторитет герцога та його близька дружба з російським імператором допомогли Франції вийти з дипломатичної блокади і знову стати великою державою, вільною, незалежною та шанованою.

Незважаючи на всі успіхи, шляхетний Рішельє дуже втомлюється від політичних інтриг і придворної заздрості. Він мріє тільки про одне, повернутися до милої його серцю Одеси.

Рішельє подає у відставку і вже пакує валізи, але втома і постійний стрес останніх років дають про себе знати — 16 травня 1822 р. у віці п’ятдесяти шести років герцог Рішельє помер від крововиливу в мозок, так і не повернувшись до міста своєї мрії.

Повернувся пам’ятником, назвою вулиці, книгами. Повернувся нашою вдячною пам’яттю.