Перша спроба створення музею Одеського інженерно-будівельного інституту належить до 1970 року, коли доцент кафедри історії КПРС Іван Степанович Бережний зібрав численні матеріали, і з’явилася музейна кімната. Щоправда, через деякий час вона припинила свою роботу. Тільки через 10 років, у 1980 році, ректор Одеського інженерно-будівельного інституту Георгій Павлович Владиченко повернувся до ідеї створення музею вишу.
Він звернувся до завідувачки кафедри історії КПРС Людмили Павлівни Латишевої, оскільки вона закінчила Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова і кілька років після його закінчення працювала в археологічному музеї Одеси, мала досвід у музейній роботі. Перше, що вона зробила, склала експозиційний план музею, де і як мали розташовуватися стенди з матеріалами, експозиції експонатів, зал з кінопроектором для показу фільмів про інститут і багато іншого. Також Людмила Павлівна порекомендувала на посаду завідувача музеєм старшого наукового співробітника Державного історико-краєзнавчого музею Лідію Степанівну Чупіль, професійного історика-краєзнавця.
І ось у знаменний день, 18 листопада 1980 року, у день святкування 50-річчя Одеського інженерно-будівельного інституту, відбулося урочисте відкриття чудового музею історії ОІБІ, який став прекрасним подарунком усім поколінням випускників інституту. Увесь колектив інституту брав найактивнішу участь у зборі експонатів, в обладнанні та художньому оформленні музею, а також у проведенні цілеспрямованої виховної, навчальної та просвітницької роботи.
За велику роботу зі створення експозицій музею та розвитку його матеріальної бази, а також за виявлену при цьому творчу ініціативу ректор ОІБІ Г. П. Владиченко оголосив подяку завідувачці музеєм Л. С. Чупіль і нагородив її грошовою премією.

До основних обов’язків завідувача на той момент входила організація відвідувань музею всіма групами першокурсників (ця традиція діє і досі — вже майже 40 років!); крім того, ведення обліку екскурсій та музейних заходів; опис та оформлення фондів музею, створення карток тематичних фондів, продовження збору нових матеріалів та експонатів, поширення документації — тез, доповідей, анотацій до експонатів, і багато іншого.
Лідія Степанівна успішно справлялася зі своїми обов’язками, вона любила свою роботу, жила нею. Це було її Дітище. Завдяки її зусиллям музей став улюбленим місцем відвідування для співробітників, студентів, випускників, гостей, місцем проведення захоплюючих екскурсій, цікавих зустрічей з ветеранами війни, відомими видатними вченими, випускниками вишу.
Ці матеріали згодом були включені до книги «Біографія часу», присвяченої 75-річчю Одеської державної академії будівництва та архітектури — одного з найбільших вишів будівельного профілю в Україні.
Як уже зазначалося, відвідування музею студентами починалося завжди з першого курсу. Також у музеї часто проходили виставки кращих студентських робіт, матеріалів, макетів, дипломних проектів. Крім цього, завідувачка музеєм Л. С. Чупіль вела велику науково-дослідну роботу з вивчення історії наукових шкіл вишу, нових, прогресивних методів викладання, популяризації наукових досягнень у галузі будівництва та архітектури, тим самим допомагаючи викладачам у їхній навчально-виховній роботі. Завдяки серйозній науково-дослідній діяльності Лідії Степанівни музей постійно збагачувався новими документами, фотографіями, матеріалами, які докладніше розкривали історію академії, повертали забуті імена її керівників, викладачів, співробітників, студентів. Для зв’язку з випускниками різних років Лідія Степанівна залучала студентську групу «Пошук».

Необхідно також відзначити великий внесок Чупіль у підготовку та написання книги «Одеська державна академія будівництва та архітектури 1930—2000 рр.». Завдяки Л. С. Чупіль до книги увійшли багато музейних матеріалів, ілюстрацій, а також її власні нариси та спогади про роботу в музеї. Це вимагало від неї великих витрат часу, але їй це було тільки в радість — допомагати зберегти історію вишу, якому вона присвятила більшу частину свого життя.
Працюючи багато років у редакційній раді газети «Кадри — будовам», Л. С. Чупіль дуже часто друкувала там свої нариси: «Тут зібрані унікальні реліквії, пам’ятки матеріальної та духовної історії. Це бойові нагороди та фронтові речі співробітників та студентів — учасників Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр., фотодокументи, листи спогади, наукові праці та винаходи великих учених-будівельників, цінні колекції предметів живопису та графіки. Накопичені у фондах музею матеріали широко використовуються істориками-краєзнавцями при написанні книг. Відвідуючи музей, студенти використовують отримані знання у своїх рефератах, контрольних та курсових роботах з краєзнавства», — зазначала в одній зі своїх статей Лідія Степанівна.
В іншій своїй статті вона написала: «До музею академії передано надзвичайно цікавий історичний документ — Реєстр благодійників — учасників Всесвітньої акції зі збору коштів на спорудження в місті Одесі пам’ятника видатному одеському письменнику Ісааку Еммануїловичу Бабелю. Понад дві тисячі прізвищ одеситів з України, Європи, Австралії, США занесені до цього реєстру дарувальників. Серед них 40 співробітників та випускників ОДАСА, студенти ЕКУС гр. ЗтК-201, колишні випускники ОІБІ з усього світу. Такий самий документ передано Всесвітнім клубом одеситів на вічне зберігання до обласного архіву міста. І поки житиме Одеса, він нагадуватиме нащадкам про дивовижну здатність одеситів усіх країн об’єднуватися в ім’я світлої ідеї — увічнення пам’яті неповторного і багатьма улюбленого письменника. Наша академія — єдиний виш міста, який взяв активну участь у благодійній акції. У цьому велика заслуга наших чудових співробітників Людмили Павлівни Латишевої та Алли Михайлівни Решетникової. Президентська рада Всесвітнього клубу одеситів вручила їм Подячні адреси за виконану роботу. Всі ці документи можна побачити в експозиції музею академії».
До 25-річчя відкриття музею Лідія Степанівна написала статтю, в якій розповідалося про цікаву форму роботи: проведення виставок-конкурсів кращих студентських робіт, присвячених знаменним подіям — 200-річчю Одеси, 50- і 60-річчю ОДАСА. Наприкінці 80-х років саме в нашому музеї пройшла перша міська виставка одеських художників-авангардистів. На базі музею студенти проходять практику з малюнка, живопису, дизайну, музейного будівництва. На заході, присвяченому 25-річчю відкриття музею, був присутній почесний гість — Валентин Костянтинович Симоненко, доктор економічних наук, почесний професор ОДАСА, випускник ОІБІ 1962 року.
Лідія Степанівна Чупіль працювала в нашій академії 36 років, з 1980-го по 2016 рік. Вона була людиною, закоханою у свою справу, володіла високою культурою, ерудицією та професіоналізмом. В експозиціях музею їй вдавалося поєднувати минуле ОІБІ-ОДАСА з динамічним і не завжди простим сьогоденням. Основою її роботи було спілкування з людьми, можливість передати молодому поколінню свої знання про видатних особистостей в історії ОІБІ-ОДАСА, прищепити повагу до славних традицій рідного вишу, вдячність за науку творення, будівництво «Свого дому своїми руками». Вона завжди правильно оцінювала нові досягнення, перспективи, вказувала на позитивні моменти нашого життя. Вже будучи важко хворою, Лідія Степанівна постійно давала поради телефоном. Пішла Лідія Степанівна Чупіль 4 березня 2016 року.
Але традиція поповнення фондів нашого музею збереглася. У квітні 2016 року до музею були передані нові експонати: фотографії та відеоматеріали, на яких можна побачити найгарніші будівлі Одеси, споруджені за проєктами перших зодчих: Жана Тома де Томона, Георгія Торрічеллі, Олександра Бернардацці, Франца Моранді, Фелікса Гонсіоровського, Лева Влодека, Василя Мааса, Вікентія Прохаски та інших. Цю копітку роботу виконали студенти архітектурного факультету ОІБІ під керівництвом свого педагога Людмили Павлівни Латишевої, яка розробила спецкурси «Історія будівництва та архітектура Південного Причорномор’я» та «Історичне краєзнавство».
Навесні та влітку 2019 року колекція музею поповнилася фотографіями, альбомом та монографією, переданими професором кафедри будівельних виробів та конструкцій Валерієм Миколайовичем Вировим. Частина цих документів одразу знайшла своє нове місце у вітринах музею. Ще він подарував альбом «Виробнича практика студентів на заводах залізобетонних виробів», де закарбовані цікаві моменти з практики студентів.
Влітку того ж року, 21 червня, коли відбувся День зустрічі випускників ОДАСА, музей отримав ще кілька цінних експонатів. Випускник інституту 1979 року, кандидат архітектурних наук, доцент, член Українського комітету ICOMOS, лауреат Державної премії в галузі архітектури Володимир Мещеряков подарував монографію «Відновлення Одеського Спасо-Преображенського собору». Монографія — з автографом автора та підписана одногрупниками В. Мещерякова, випускниками ОІБІ. Вдова керівника Миколаївської філії ОІБІ Віктора Тимофійовича Пшеничного, подарувала кілька документів із сімейного архіву. Це свідоцтва робочих та сімейних моментів В. І. Пшеничного. Співробітниця кафедри водопостачання А. М. Решетникова подарувала музею блокнот із записами, що належав зав. кафедрою Г. Е. Бассу, фотоальбом випуску групи 1963 року професора Петра Олександровича Грабовського та чудове фото ректора ОІБІ Георгія Павловича Владиченка з його мамою Катериною Карлівною Мазур, яку він дуже любив, та ін. фото. Леонід Дмитрович Дідієнко подарував фотографії ректора Г. П. Владиченка, що закарбували, як вони разом працюють на заготівлі очерету.
Естафету Лідії Степанівни Чупіль у нашому музеї з великим ентузіазмом продовжує Анна Ігорівна Макушина, виконуючи обов’язки завідувачки музеєм ОДАСА. Майже всі фотографії на стендах музею та в експозиціях зроблені багаторічним фотографом академії Ігорем Бачишем.











