Цього року — олімпійський. Ми уважно стежимо за успіхами наших провідних спортсменів, зокрема, і паралімпійців. Радіти, здавалося б, треба, пишатися успіхами співвітчизників.

Однак ці перемоги наводять на тривожні, навіть крамольні думки. Чи не тому українські паралімпійці такі сильні, такі загартовані, що в нашій країні інвалідам доводиться виживати часто-густо просто в спартанських умовах? І ще один момент: для українського інваліда перемога на спортивних змаганнях — чи не єдиний шанс гідно заробити і, найголовніше, привернути увагу держави до своєї долі.

Згадую свого друга Анатолія Грабчева. Спортсмени старшого покоління, особливо боксери, більше знають його як Гапона. Та й міським бійцям — чого гріха таїти — його кулаки запам’яталися надовго. Організаторські здібності, якості лідера пізніше стали в нагоді в роботі тренера ДСО «Авангард».

А в 1977 році сталася страшна автомобільна аварія — і 23 (!) довгих роки він був прикутий до ліжка. Непорушність, немічність страшні для будь-якої людини. А тут боксер, який захоплюється до того ж бодібілдингом, звиклий володіти своїм тілом, погравати м’язами… Уявляєте, як йому було відчути раптом свою повну безпорадність?!

Але треба було знати Толика. Як він любив життя, скільки невитраченої енергії було в цьому кипучому бессарабському хлопці! І пішли довгі виснажливі тренування в горизонтальному положенні. Почав з кистей рук, з шматочка поролону, що слугував кистьовим еспандером. Потім була губка, а пізніше Анатолій змучив не один тенісний м’ячик.

Запрацюють руки — сяду, вірив боксер. Спецліжко з перекладиною нагорі дозволяло сідати, став тягнути спортивну гуму, взявся за легкі гантелі… Коли через кілька років після аварії Гапон запропонував автору поборотися з ним «на руках», мені, відверто кажучи, стало трішечки не по собі. Який там армреслінг у лежачому положенні! Але отримав серйозний опір.

Товариші по спорту, учні боксера відвідували його всі 23 роки. Інвалід був у курсі сучасних спортивних подій, листувався з Валентином Дікулем, відомим силачем, який пережив травму хребта, займався за його методикою.
Досі у важких життєвих ситуаціях згадую цього хлопця, його неприборканий, незламний дух. Паралізований, він заряджав енергією, підбадьорював молодих боксерів, давав кваліфіковані поради. А з яким нетерпінням чекав щоразу приходу колеги по рингу Румянцева, за кілька днів готувався: «Має Геша зайти…». Цим двом нашим знаменитостям завжди було легко і просто спілкуватися, причому говорили не тільки про бокс. Тепер вже немає обох…
За часів Анатолія Грабчева паралімпійський рух тільки набирав силу. Ось де б він блищав!.. Жим лежачи — це його дисципліна. А в ширшому сенсі наш земляк був одним з тих, хто не побажав скоритися долі.