Цю фразу можна було б взяти епіграфом до подальшої оповіді. Як відомо, Остап Бендер відбувся «легким переляком». А автор статті за останні 5 років(!) після публікації своєї статті в травні 2015 р. навів лише один випадок, та й то не в нашому місті, пригоди з кіньми. А про жертви на дорогах, навіть у межах міста, в автомобільних катастрофах говорять страшні цифри.
У наш урбаністичний вік, з його стрімким знищенням еко-, соціо- та біосистем, побачити таку радість, як тварина, а тим більше кінь, який є другом людини вже кілька тисяч років (причому він набагато більший друг, ніж собака чи управдом), трапляється вкрай рідко. І на честь коня перша одиниця потужності була названа «кінська сила», яка, поряд із сучасними, збереглася й донині.
Не знаю віку ветерана праці, який написав статтю, але я, що виріс на Ближніх Млинах на межі 50—60-х років, часто бачив візників, які керували повозками. Буквально ще років 30 тому на Фонтані, куди я перебрався жити, в районі 10-ї станції, поруч із платановою алеєю (нині сквер Шклярука), у природних умовах паслися коні. Немає зараз ні пасовища, ні скверу! Все забудовано.
Коли Одеса починала забудовуватися, про появу автомобіля ще не знали. Але знали, що людям потрібен буде транспорт і тяглова сила. І це були коні. Будинки будувалися так, що у фасадному флігелі жили господарі. Практично всі фасадні флігелі будувалися з в’їздом. Для коней. Не говоритиму про центральну частину міста, але на Молдаванці, Слобідці, Пересипі всередині двору були стайні та будівлі для челяді.
І, до речі, гарцювання на конях віталося тоді завжди. Особливо це подобалося жінкам — «кричали жінки «Ура» і в повітря чепчики кидали!». Вулиці та площі були заповнені каретами, що їхали, підводами та вершниками, але ніхто не бачив у цьому загрози життю. Так, боятися потрібно було в багатьох інших справах. І коні тут ні до чого.
Знову ж таки про статистику. Так от, «на душу населення» — штамп, придуманий ще в радянський час, а може, ще й за царське. кількість коней «на душу населення» в XIX столітті була більшою, ніж кількість автомобілів сьогодні. Але вони не були таким джерелом небезпеки. Так, можливо, постараємося прибрати з центральної частини міста автомобілі, які заважають проїжджати пожежним, «швидким», поліцейським, а не заважатимемо нашим друзям-коням?
І я знімаю капелюха перед людьми, які в наш технократичний вік примудряються тримати коней, а за ними потрібен особливий догляд, коні люблять чистоту, та й корму потрібно багато, а природних пасовищ практично немає.
І раз вже про все, то екскременти коней були чудовим будівельним матеріалом. Багато будинків у передмісті будувалися з саморобного саманного каменю (склад: глина, солома, кінський гній). Крім того, навоз був висококалорійним паливом. Кінський гній збирали і, якщо була необхідність, продавали. А щодо запаху — то мені набагато приємніший (і безпечніший) запах кінського гною, ніж вихлоп з автомобіля.
Хай живе дружба між людиною та конем!











