ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Коли в травні 2015 року у «Вечірній Одесі» були опубліковані мої нотатки «Не потрапити б під коня. На Дерибасівській…», головною метою яких було привернути увагу читачів, громадськості Одеси та міських чиновників до питання наявності небезпеки для пішоходів, мешканців та гостей нашого міста, в тому числі й дітей, які могли постраждати від любителів кінних прогулянок (!) на головній вулиці міста та в Міському саду, я розумів, що, швидше за все, далеко не всі свідки цієї верхової їзди поділяють мою точку зору. Можливо, хтось із читачів або мешканців міста вважає нормальним, що в історичному центрі нашого міста спостерігається скупчення осідланих коней, з розписною збруєю, яких тримають за вуздечки молоді хвацькі вершниці.

Крім семи коней, тоді, в травні, я нарахував ще й шість поні, теж під сідлом, теж красиво розфарбованих і готових прийняти менших вершників — з числа дітей та підлітків. Хоча мушу зазначити, що багаторазово бачив дітей верхи не тільки на поні, але й на конях, як таких, що сидять у сідлі самостійно, так і в парі з вершницями (зрозуміло, з міркувань безпеки).

Пам’ятається, я тоді написав, що «гарцює вся ця «кінна рать» по бруківці вулиці Дерибасівської. Але не тільки — спішені вершниці ведуть своїх підопічних під вуздечки, часто проходять з ними тротуарами та алеями міського саду, з’являючись несподівано на шляху гуляючих або, що ще гірше, у них за спиною, подаючи сигнали «розступися» кінським іржанням або вигуками».

Чи мають хвацькі вершниці відповідний дозвіл на заняття таким, далеко не нешкідливим, видом діяльності, як «надання послуги у вигляді катання громадян верхи на коні вулицями міста», і чи зазначено в ньому, що кінні прогулянки (тим більше, верхи з дітьми в сідлі) дозволені саме вулицею Дерибасівською міста Одеси від вулиці Преображенської до вулиці Катерининської, з можливістю виїжджати на тротуари та в Міський сад? Ці та інші питання, поставлені мною в нотатці, залишилися без відповіді.

І хоча я є передплатником «Вечірньої Одеси», читаю всі випуски газети, проте за минулий час не бачив, щоб на мої нотатки відгукнулися як самі одесити, так і міські чиновники. Цілком можливо, що хтось порахував питання дрібним, нехарактерним, таким, що не становить суспільного інтересу. Але чи так це?

Адже можна вважати лише щасливим той факт, що за минулі роки з любителями кінних прогулянок та з пішоходами на Дерибасівській та в Міському саду Одеси нічого не сталося. А сталося трагічна подія зовсім недавно у Львові, в центрі міста, де некеровані коні понесли карету, врізалися в чавунну лавку, на якій, на свій нещастя, перебувала молода дівчина, жорстоко травмували її, дівчина перенесла важку операцію, їй буквально дивом зберегли покалічену ногу. При цьому зіткненні у Львові одна з коней зламала ноги, і ветеринарам довелося її приспати. І адже що важливо: у Львові конями керувала не юна вершниця, а досвідчений візник — великий дорослий чоловік, який в інтерв’ю тележурналісту підтвердив, що нічого не зміг зробити, коли коні понесли і карету, і його самого. Він теж отримав травми. Чого ж тоді чекати від молодих вершниць, чи зуміють вони втримати коня, якщо той понесе, та ще й з дитиною в сідлі?
Повертаючись до своїх минулих нотаток, я знову хочу поставити просте запитання: «Невже нам обов’язково потрібно чекати, щоб подібна подія сталася в Одесі? Невже чужий урок нам не впрок? Чи обов’язково вчитися на своїх помилках?» Хіба не очевидний факт: коні серед гуляючих пішоходів, тим більше з дітьми, — неприпустимо і дуже небезпечно! І жодні доводи захисників кінних прогулянок, мовляв, коні треновані, вершниці навчені тощо, не можуть слугувати виправданням.
І, нарешті, останнє, про що я теж писав раніше: оскільки тварини годинами перебувають не на природі, а в центрі жвавого міста, то свої природні потреби вони справляють на асфальт і бруківку. Хтось із вершниць спішується і прибирає за тваринами, а хтось не прибирає. У зв’язку з чим в окремих місцях на Дерибасівській бувають видні сліди (і запах) «активної кінної діяльності».
Повторюся: я особисто проти коней і кінних прогулянок — як наших городян, так і приїжджих — нічого не маю. Подобається кататися верхи — катайтеся на здоров’я і відповідно до своїх матеріальних можливостей. А ось проти чого заперечував тоді, а сьогодні заперечую з аргументами в руках, так це проти гарцювання на конях у пішохідній зоні міста, серед відпочиваючих і гуляючих з дітьми людей.
На мою думку, для кінних прогулянок повинні бути передбачені спеціальні, обладнані або, як мінімум, спеціально відведені місця, де бажання одних громадян кататися верхи не будуть вступати в гострі протиріччя з бажаннями інших людей просто пройтися у вихідний день вулицею самостійно або з дітьми і при цьому не озиратися по сторонах, щоб не потрапити під коня.
І як і раніше сподіваюся, що керівники Приморської районної адміністрації та Одеського міськвиконкому все-таки знайдуть час особисто побувати на вулиці Дерибасівській у вихідні дні та переконатися в абсурдності присутності численних коней і поні в історичному центрі міста.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса