ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Віктору Васильовичу Булгару, завідувачу кафедри природничих наук Інституту підготовки іноземних громадян Одеського національного політехнічного університету, професору, заслуженому працівнику народної освіти України, нагородженому орденом «Знак пошани», двома медалями, знаком «Відмінник освіти України» та почесною відзнакою голови Одеської облдержадміністрації, автору 160 наукових робіт та 20 патентів на винахід в Україні та за кордоном, виконавчому директору Благодійної організації «Фонд «Наука і освіта ХХІ» виповнилося 80 років.

З 1988 по 2009 рік він працював проректором з міжнародних зв’язків Одеського політехнічного. Цей період в історії університету характеризувався зміцненням міжнародних зв’язків як з країнами, так і з окремими ВНЗ — партнерами з підготовки інтернаціональних кадрів. Час був не простий: навчання іноземних студентів та аспірантів за лінією держзамовлення припинилося, і настала нова, контрактна форма підготовки іноземних громадян. Як гриби після дощу з’являлися нові центри підготовки іноземних учнів у освітніх (і не тільки) установах, що не мали жодної для цього бази. Закінчилася пора, коли цілими теплоходами прибували іноземні абітурієнти до політеху на базовий підфак СРСР, а потім сотнями продовжували навчання в ОПІ…

Моє перше запитання Віктору Васильовичу, колишньому члену експертної Ради з підготовки іноземних громадян ДАК України, члену Європейської Асоціації Міжнародної Освіти (EAIE), члену координаційної ради трьох міжнародних проектів за програмою «TEMPUS»:

— Як вдалося вистояти в період реорганізації системи підготовки фахівців для зарубіжних країн?

— Треба сказати, ще в 1975 році, коли відкривали підготовчий факультет для іноземних громадян в ОПІ, я займався безпосередньо підбором та розстановкою викладацьких кадрів. У період перебудови керував створеною системою відбору кандидатів на навчання, їх запрошень та в’їзду на територію України та подальшого навчання за обраною спеціальністю. Ця система діє в ОНПУ і сьогодні, а наш підфак є найбільшим в Україні.

За дорученням Мінвузу України вивчав систему середньої освіти в низці країн, виїжджав до країн Європи та Азії з питання набору іноземних громадян для навчання в українських ВНЗ (Кіпр, Сирія, Туніс, Йорданія, Греція, Португалія, Алжир, Китай, В’єтнам, Лаос, Індія); представляв університет та вищу освіту України на міжнародних освітніх виставках в Угорщині, Німеччині, Голландії, Португалії, Бразилії, Австралії, Новій Зеландії, Таїланді; брав участь у розробці нормативних документів з міжнародних зв’язків та навчання іноземців у ВНЗ України. Результатом вірно обраної стратегії в той період став випуск 1500 фахівців для зарубіжних країн, 140 аспірантів та стажистів з 52 країн.

— Як Ви поєднували адміністративну діяльність з роботою за спеціальністю?

— Працюючи на виборних адміністративних посадах, ніколи не припиняв займатися педагогічною та науковою діяльністю. З 1963 року, як вступив на 1-й курс Одеського політехнічного інституту за спеціальністю «Електропривід та автоматизація промислових установок», продовжуючи навчання за отриманою в Одеському технікумі вимірювань спеціальністю та відпрацювавши за розподілом майстром у центральній вимірювальній лабораторії заводу «Молдавкабель» м. Бендери, вся моя трудова біографія пов’язана з Одеським політехом. З 4-го курсу був зарахований інженером НДЧ кафедри електроприводу (на 0,5 ставки як студент). Це дозволило продовжити наукові дослідження після закінчення ОПІ та втілити їх у кандидатську дисертацію. За розподілом залишений був на кафедрі, де навчав студентів-електриків (асистентом, старшим викладачем, доцентом), займався інженерною діяльністю. З 1997 року керував науковою групою з розробки нового класу електричних машин постійного струму з безобмотовим ротором. За результатами роботи отримано 16 патентів на винахід України та 4 за кордоном. У 2007 році затверджений у вченому званні професора кафедри «Електромеханічні системи з комп’ютерним управлінням». Підготував 5 кандидатів наук, опублікував 2 підручники з грифом Мінвузу України та 1 наукову монографію. З 2000 року — завідувач кафедри природничих наук Інституту підготовки іноземних громадян ОНПУ.

— Що допомагало витримати такі навантаження та залишитися в чудовій формі?

— Усе життя займався спортом, особливо футболом. Виступав за шкільну команду з усіх ігрових видів, збірну футбольну команду Роздільної, Бендер, Одеси («Спартак»), Білоруського військового округу, був 10 років капітаном збірної команди з футболу ОПІ.
Особливе місце в житті зайняли студентські будзагони, куди виїжджав 8 разів. Будівництва Казахстану, Камчатки, Магадану, Тюмені, Кольського півострова дали не тільки можливість заробити на кооперативну квартиру, але й гарне загартування.

— З ким би Ви пішли в розвідку?

— Я б узяв свою сім’ю, викладачів та співробітників кафедри і деканату підфаку, з якими працюю з 1988 року, своїх аспірантів, серед яких 3 іноземних громадянина.

— Дефіцит яких якостей, на Вашу думку, відчуває сучасне суспільство?

— Мене дивує поширена фраза: «Я нікому нічого не винен». Адже людина проявляється у відповідальності: за себе, свою сім’ю, колектив, місто, країну і навіть людство. У кожного своя міра відповідальності… Впевнений, наше майбутнє не за американським егоцентризмом та європейським індивідуалізмом.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса