Виставку під такою назвою відкрив Одеський Художній музей (Софіївська, 5а). Живопис, малюнки, колажі, скульптури надані Фондом Бориса Лурье, що базується в Нью-Йорку.
Борис Лурье (1924—2008) — американський художник-нонконформіст і письменник, народжений в СРСР, засновник руху NO!art, досліджував зникнення індивідуальності, знеособлення людини. До кінця життя статки Лурье становили 80 мільйонів доларів. Ці гроші були вкладені у фонд Boris Lurie Art Foundation, який зараз підтримує некомерційні мистецькі проєкти. Борис Лурье народився в 1924 році в Ленінграді, через деякий час родина переїхала до Риги, яка тоді ще не входила до складу СРСР. У 1941-му до столиці вже радянської Латвії увійшли німецькі окупанти. Лурье були інтерновані в гетто, звідки Бориса з батьком перевели до трудового концтабору, а мати, сестра, бабуся і кохана Бориса Любов Трескунова загинули під час акції знищення 26 тисяч євреїв. Ця втрата стала незагойною раною і відбилася на всій подальшій творчості.
«Чи можливе мистецтво після Голокосту? Це питання стало головним у Європі після Другої світової війни. Історія розділилася на до і після. Концепція мистецтва як конструкт західного гуманізму зазнала нищівної поразки. Прекрасна німецька культура і філософія — Гете, Шиллер, Кант, Шопенгауер — усі вони не вберегли країну від скочування у фашизм і спроби знищення цілого народу, який століттями мирно співіснував з більшістю європейських націй. У Європі мало знали про сталінські репресії, колективізацію, Голодомор в Україні та реальні цифри загиблих в СРСР під час Другої світової. Сьогодні можна говорити про якусь страшну аномалію, епідемію байдужості, що вразила суспільства в 1930—1940-х. Про неможливість створювати мистецтво, як ні в чому не бувало, після світової війни першим заговорив Теодор Адорно. Писати вірші після Освенцима — варварство, повторював він, розчарувавшись у цілющих властивостях культури. Однак дух віє, де хоче, як написано в одній мудрій книзі. Це переконливо довів великий поет ХХ століття родом з маленького буковинського містечка Чернівці — Пауль Целан. Як і Борис Лурье, він пережив концтабір і втратив у Голокості багатьох близьких. «Фуга смерті» Целана — антипоезія в тому ж сенсі, що твори Лурье — антимистецтво. Це спроба говорити мовою мистецтва у світі, що зіткнувся з безоднею людського садизму і нещадності», — пише про творчість художника дослідниця Аліса Ложкіна.
