В зеніті літа, 15 липня, виповниться 100 років від дня народження легендарного одесита, який не тільки визначив своєю творчістю та громадською діяльністю культурний вигляд Одеси другої половини ХХ століття, але й передбачив своїм творчим методом світову ситуацію наших днів: епоху електронних інформаційних технологій. Ім’я цього одесита — Олег Аркадійович Соколов: художник-авангардист, який з’явився в цій якості ще в пізньосталінські роки; науковий співробітник Одеського музею західного та східного мистецтва, який зробив значні мистецтвознавчі атрибуції, виховав плеяду нині авторитетних мистецтвознавців. Дати життя: 1919 — 1990.
З нагоди сторіччя Олега Соколова 15 липня в ОМЗВМ відкриється виставка його творів. Перед цією подією Всесвітній клуб одеситів 2 липня відкрив виставку робіт Олега Соколова під девізом «Сто робіт до століття». Роботи надав із особистої колекції одесит Володимир Осадчий.
Нині культурна громадськість міста клопоче перед міськрадою та міським головою Геннадієм Трухановим про відкриття до дня народження Одеси пам’ятного знака Олега Соколова на Одеській Алеї Зірок.
ЧИ ПОТРІБНО ДОВОДИТИ, що Олег Соколов був світилом і заслужив свою посмертну зірку?! Скільки публікацій присвятила одна тільки ваша покірна слуга «проблемі Олега Соколова», його нездійсненному, на жаль, музею, долі його спадщини; скільки разів роз’яснювала, популяризувала його творчий метод, який подібний до стріли, пущеної в нескінченність, — Соколова ще належить прочитати і зрозуміти!
Олегу Соколову де в чому не пощастило. Передбачивши своїми графічними ритмами нечуваний досі, позачасовий, до-історичний і над-історичний спосіб невербального, несловесного спілкування, він, зрозумілий і цінований за життя фізиками-теоретиками, не дожив до торжества всемогутньої «цифри». Цифрові технології, які зрештою пристосували для себе і словесність, ґрунтуються, по суті, на тих самих ритмах, до яких так чутливим виявився Олег Соколов: на електронних коливаннях, вібраціях, джерело яких… де? Тут найзавзятіший фізик уткнеться чолом у містику. Олег Соколов жив у закритому суспільстві. У суспільстві, що не відає «піару», «розкрутки», а знає лише ідеологічну прошивку мізків. Тому до тих, хто досі вважає творчість Соколова «місцевим» явищем, просте запитання: а яким чином за його життя вона могла стати «всесвітньою»? Тільки зараз для нього настав час поширитися по Землі та отримати всебічну оцінку обізнаних людей.
Наполягаючи на значущості та принциповій новаторстві творчості Олега Соколова, відсилаю читача до публікацій в електронному архіві нашої газети: «Закон зірки і формула квітки», 23 липня 2009; «Розгромлений, але виграв бій», 19 липня 2014; «Загадковий, невичерпний»,
11 червня 2015; «У Олега Соколова з’явився свій кут», 20 жовтня 2011; «А може, промов не витрачати даремно…», 30 грудня 2010; стаття «Містика чистого розуму», присвячена творчості О.А. Соколова, була опублікована в «ВО» в грудні 1998 року і до електронного архіву поки що не увійшла.
А скільки писали і публікували про нього ті, хто знав його особисто, — провідні журналісти Одеси: Євген Голубовський, Фелікс Кохріхт, покійний поет Борис Нечерда!..
Зараз зал виставки в Музеї сучасного мистецтва Одеси присвячений Олегу Соколову: зібрання Євгена Деменка (див. «ВО» від 2 липня ц.р.).
Нині, після відкриття чудової виставки у Всесвітньому клубі одеситів (100 робіт із зібраних 600!), я надаю слово — одеситам.
Євген Голубовський: «Не менше, ніж знаменитий Давид Бурлюк, зробив для утвердження нового мистецтва в Одесі та в країні легендарний Олег Соколов. Сьогодні в колекції Євгена Деменка близько 120 графічних аркушів Соколова, арт-буки, вірші, абсурдистська п’єса. Це матеріал для серйозної дослідницької роботи. У планах Деменка — книга про цю людину, яка випередила час.
Роботи Олега Аркадійовича Соколова в шістдесяті-вісімдесяті роки були в десятках будинків одеської творчої, наукової, технічної інтелігенції. Я пам’ятаю їх на стінах у композитора Олександра Красотова, у лікарів Євгена Свідзинського та Івана Григорієва, у філософа Авеніра Уємова, у письменника Аркадія Львова.
Олег Соколов був містиком. Коли він писав нескінченну серію «пейзажів невідомої зірки», для нього вона була відома: вона вела його дорогами війни, не допустила смерті після важкого поранення. Кінь під ним, розвідником, загинув, а він залишився живий. Цього коня він пам’ятав усе життя, зі сльозами на очах читав вірші Миколи Заболоцького «Обличчя коня» та Бориса Слуцького «Коні в океані».
Вважалася зниклою, начебто хтось вивіз за кордон і розпилив, серія великих робіт до «Майстра і Маргарити» Булгакова. І раптом виявилася в Музеї, створеному на заводі «Мікрон» його керівником Владиславом Вайсманном (лауреат нашого газетного конкурсу «Люди справи», — Т. А.). А в Музеї сучасного мистецтва Одеси, зібраному Вадимом Мороховським та Семеном Кантором, цілий зал відвели під постійну експозицію робіт Соколова.
…Сто робіт із шестисот — із колекції завідувача кафедри Одеської академії будівництва та архітектури Володимира Степановича Осадчого. Людина близького кола, людина, яка любила Олега і цінувала його експерименти, Володимир Осадчий і дочка Тетяна виховали в розумінні естетики Соколова: нещодавно вона захистила диплом у Київському інституті керівних кадрів мистецтва з творчості Соколова, його кольоромузики та ізопоезії.

Олег Соколов і в роки сталінщини, і в роки нескінченного застою був першим, хто відкрито не захотів працювати в приписаній системі «соцреалізму», активно, громадянськи відстоюючи своє бачення.
Його шлях — від мірискусства до символізму, від експресіонізму до абстракції, від оп-арту до колажу, від контр-рельєфів до буквеної заумі. За всім цим стояла висока школа, і особливо — кілька років спілкування з професором Теофілом Борисовичем Фраєрманом, одним із «одеських парижан», а потім творцем, натхненником першого одеського авангарду.
І міський клуб, створений Соколовим: «Колір, музика, слово» імені Чюрльоніса, був першим, не спущеним за вказівкою з ідеологічних відділів, а народженим всупереч заборонам. Соколов був борцем. Він не був заражений страхом. Виходив на одиночні пікети, влаштовував непоцензурні виставки (Олег Соколов був серед тих небагатьох, хто своїм протестом врятував від знесення лютеранську Кірху, — Т. А.). Соколов був Дон Кіхотом».
Семен Кантор, директор Музею сучасного мистецтва Одеси: «Наш МСМО вразив мистецтвознавців, дослідивши спадщину Олега Соколова (знаменита скриня, що зберігається в музейному підвалі — Т. А.) і знайшовши таке, про що ніхто й не підозрював. Ми обробили та описали практично всю цю спадщину. Величезну роботу з вивчення та опису творів Олега Соколова провела мистецтвознавець МСМО Любов Заєва. Звісно, наш музей підтримує ідею відкриття зірки Олега Соколова!».
Тетяна Осадча, архітектор за дипломом ОДАСА: «Саме Олег Соколов дав Одесі такий феномен, як «квартирні виставки», які з часом поширилися не тільки в місті, але й у культурних центрах усього СРСР. У 60-х роках ХХ століття він приймав у себе в квартирі творчу інтелігенцію Одеси та Москви, з багатьох республік Радянського Союзу. Він став ідейним учителем групи молодих художників, навчив їх мислити поза рамками тодішньої ідеологічної доктрини. Олега Соколова можна сміливо назвати батьком одеського нонконформізму.
Продовжуючи традиції синестетичного розуміння кольору, слова та звуку, Соколов йшов шляхом В. Кандинського, М. Чюрльоніса, під впливом ідей Р. Штайнера та японської філософії мистецтва».
Тарас Максим’юк, краєзнавець, колекціонер: «У закритому інформаційному полі СРСР ніхто, крім Соколова, не був для Одеси таким «світлом у вікні». Темрява — і одне палаюче віконце. Для мене віддушиною була Одеська наукова бібліотека імені Горького, де я знайомився зі старовинними виданнями, з ілюстрованими альбомами, мені допомагали в моїй самоосвіті Ірина Шайкевич, Світлана Григор’єва… а в 1968 році я познайомився з Олегом Соколовим. І відразу купив у нього цю роботу: «Пасха». Вона була ним потім перейменована: в СРСР згадувати про Великдень все ж означало, що робота не зустрінеться з глядачем, — «Пасхальні дзвони: Рахманінов». Я в 1968-му вже зробив виставку колекції українських писанок, і, знаєте, ця «абстракція» Соколова, вона мені дуже нагадала традицію гуцульської писанки.
Соколов — знакова постать, його роботи вже розійшлися по Україні та за її межами. Згадую: яке це було щастя — спочатку в гості до нього, а потім у кафе «Червоне», спілкуватися. Неможливо уявити собі історію культурного життя Одеси без Олега Соколова, його дружини, мистецтвознавиці Олени Шелестової, та їхнього Клубу Чюрльоніса».
Фелікс Кохріхт: «Послухайте, якщо зірки запалюють, значить, це комусь потрібно? Соколов потрібен нам. І він заслужив зірку. Як особистість, як лицар, як промінь світла в темному царстві, як людина Ренесансу. Він новатор у світовому контексті: Скрябін — Чюрльоніс — Соколов. У ньому не було горезвісної «одеськості» — він був громадянин світу. У його мистецтві поєднуються глибокий інтелектуалізм і тонка чуттєвість, «і гострий галльський розум, і похмурий германський геній». Для Одеси нинішній рік — це Рік Соколова! І в епоху цифрових технологій про нього має дізнатися весь світ».
Сергій Ільїн, науковий співробітник ОМЗВМ: «Доки існує Одеса і в ній — мислячі люди, пам’ять про Олега Соколова житиме. Коли його не стало, багато хто зрозумів, що саме він був хранителем високого мистецтва, сполучною ланкою між Срібним віком і атомним віком. Його музейна робота в повоєнний період — це «епоха Соколова».
Галина Маркелова, літератор, за освітою фізик: «Соколов — людина XXI століття. Таємниці світобудови, загадки природи цікавили його нарівні з мистецтвом і знаходили втілення в його роботах. Він слухав лекції з математичної фізики!».
Геннадій Кацен, головний редактор альманаху «Морія», куратор культурних проєктів у Єврейському центрі «Бейт Гранд»: «Олег Соколов був провидцем. І те, що він передчував, він не боявся висловити: інакше сприйняття нашого життя. Він був вільний. Поняття свободи складне і неоднозначне. Але в умовах тоталітарного СРСР дуже багато значили сміливість Соколова, його передбачення, інтелектуальне чуття та впевненість у перемозі світлого начала. У Соколові не було ані грама провінціалізму. Він був масштабний всесвітньо: він був — «соколовський прорив». Він сучасний і позачасовий.
Він — приголомшливий кандидат на Одеську Алею Зірок! Він — міць, політ, віра. Його зірка — це данина всьому періоду нашого з вами «життя всупереч». Треба, треба сорок років ходити пустелею, щоб за зірками знайти правильний шлях».











